Філософія історії - Бойченко І.В. - 3.5.2.14. Суб'єктивне прагнення до конкретності та фактичний схематизм

Сьогодні вже небагато хто зважиться заперечувати те, що й Марксові, як і його попередникам, не вдалося уникнути певного схематизму в тлумаченні історичного процесу. Та все ж слід визнати, що свідомо, суб'єктивно Маркс здебільшого намагався виходити при вирішенні тих чи інших проблем свого вчення не з якоїсь надісторичної апріорної схеми, а з ретельного, прискіпливого дослідження реальних історичних процесів, із своєрідності саме тієї формації, в котрій цей процес здійснюється, з особливостей відповідного типу суспільного матеріального виробництва та його конкретно-історичного способу, прагнучи побачити за поверхневим, позірним, шаром історичних подій глибинні, сутнісні їх характеристики.

Таким чином, у контексті вчення про суспільно-економічну формацію історичний процес розглядається як такий, що характеризується повторюваністю, однак, не зводиться до неї. Маркс розглядає його як єдність повторюваності і неповторності. Слід зазначити, що це й справді дало можливість Марксу подолати деякі слабкі місця попередніх концепцій прогресизму, регресизму та історичного коловороту. Так, визнаючи прогресивний характер історії людства, німецький мислитель водночас прагнув подолати спрощене тлумачення історичного розвитку як поступу неухильного і прямолінійного. Історію він і справді розглядає як поступальний рух зміни історичних цілісностей, що ними виступають суспільно-економічні формації. Рух цей Маркс на відміну від, скажімо, просвітників, досліджує вже не в ролі суто природного, а — природно-історичного. Крім того, історичний поступ постає в контексті цього вчення вже не просто неухильним висхідним рухом по прямій, а, в рамках кожної із формацій, як такий, що поєднує в собі і прогресивний, і регресивний відтинки. І, нарешті — коловорот, повернення до вихідної точки, але вже на якісно новому, вищому ступені, оскільки це вихідна точка вже нової, розвинутішої суспільно-економічної формації. Остання знову повторює всі етапи життєвого циклу формації попередньої, однак уже в нових історичних умовах, наповнюючи ці етапи якісно іншим змістом.

3.5.2.15. Реальні можливості й межі продуктивного використання вчення про формації

Втім, незважаючи на те, що формаційне вчення уникло основних слабких місць трьох попередніх напрямків класичної філософії історії, роль третейського судді не зовсім вдалася і йому. Причин тут кілька.

По-перше, формаційний підхід, хоч він і тлумачився Марксом як всезагальний і єдино правильний, певною мірою хибував (принаймні у виконанні Маркса та Енгельса) на європоцентризм. Створене переважно на основі вивчення західноєвропейської історії, формаційне вчення про закономірний хід суспільного процесу, проеційоване на всесвітньо-історичний процес, в цілому неминуче спричиняло неадекватне зображення реального стану речей. В результаті виявилося, що більшість народів планети живе і розвивається "неправильно", неузгоджено з тими законами, які приписувало їм учення про формації.

По-друге, доводиться визнавати, що, попри всі намагання, інтерпретований як єдино правильний, формаційний підхід (якщо брати до уваги не декларації і лозунги, а дійсне положення справ) теж не зміг позбутися, зрештою, спрощеного прогресизму у трактуванні історичного процесу. Більше того, якщо у засновників марксизму ухил у цей бік помітний менше, то з подальшим розвитком марксистської філософії (передусім радянського зразка) лінійне тлумачення розвитку суспільства стає дедалі очевиднішим і чіткіше вираженим. Вирішальні метаморфози у цьому напрямі відбулися в період утвердження і панування сталінізму. Саме в цей час складається так званий формаційний редукціонізм у розумінні історичного процесу, що полягає у зведенні всього розмаїття всесвітньої історії до лінійної поступальної послідовності суто формаційного типу, і як такої, що налічує лише п'ять суспільно-економічних формацій. Тому, фіксуючи ряд реальних, причому істотних, особливостей історичного розвитку людства, такий підхід все ж неминуче призводив до вельми збідненого відображення дійсного ходу історії.

По-третє, формаційне вчення претендувало на роль єдиного провісника історичних знань про виникнення, рушії та закони побудови, розвитку і функціонування людського суспільства загалом — на всіх історичних етапах його поступу. Насправді ж це вчення виникло і сформувалося як система філософсько-історичних знань, що характеризувало (і в основному вірно) генезу, сутність, структуру, поступ і функціонування суспільства передусім індустріального типу. В часи Маркса і навіть Леніна зазначене суспільство уособлювало передові рубежі поступу людства в цілому. Відповідно й згадане вчення справді було своєрідним авангардом суспільствознавства того часу. Але відтоді ситуація кардинальним чином змінилася. З середини XX ст. у багатьох розвинутих капіталістичних країнах відбуваються докорінні перетворення в усіх галузях суспільного життя, зумовлені науково-технічною революцією, розробкою і запровадженням принципово нових технологій, якісними змінами в техно- та соціосфері і формуванням ноосфери. В економіці потік цих змін пов'язаний а переходом на якісно нову технологічну основу і зміну значення науки в економічному та й взагалі суспільному житті. У соціальній же та інших галузях він асоціюється з запеклою боротьбою, але вже не класів індустріального суспільства, а соціальних сил, що захищають інтереси індустріального суспільства, з силами, що виступають як ініціатор і рушій інформаційної революції, обумовленої переходом до постіндустріального (інформаційного) суспільства. Сьогодні подібний перехід у вищезгаданих країнах загалом відбувся чи завершується, і відповідно припиняється дія деяких суспільних законів, інших — модифікується. З'являються й нові закони, не відомі попереднім типам суспільства.

На жаль, усі ці історичні зміни характеристик суспільства у XX ст. у вченні про суспільно-економічні формації не знайшли (або майже не знайшли) свого осмислення, і, як і раніше, це вчення сприймається за філософію саме індустріального суспільства, фокусує увагу на особливостях передусім його побудови, існування та зміни. Але якщо за часів Маркса індустріальне суспільство було авангардом поступу людства, то нині воно дедалі більше відходить на другий план, посту-лаючись місцем лідера суспільству постіндустріальному. Тому, зосереджуючись переважно на вивченні суспільства індустріального, вчення про формації з передових шеренг світової суспільної думки відступає назад, ризикуючи взагалі перетворитися на аутсайдера сучасного суспільствознавства.

Водночас хибним було б і повне заперечення реальних здобутків, що характеризують учення про суспільно-економічну формацію. Воно і сьогодні залишається одним із основних способів інтегрального аналізу історичного процесу як своєрідної цілісності. Але — лише одним із таких способів. Тому необхідно виходити з реального, і справді досить широкого, інтервалу продуктивної застосовності формаційного підходу до вивчення реалій історії, уникаючи крайнощів як формаційного редукціонізму, так і формаційного нігілізму, тобто заперечення будь-якого пізнавального значення формаційної теорії.