Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.2.7. Культурно-історичні типи як основа поділу всесвітньої історії

Якою ж мірою, запитує російський мислитель, історична наука, або система історії, відповідає таким вимогам природної системи?

1. Принцип поділу має обіймати собою всю сферу діленого.

2. Всі предмети чи явища однієї групи повинні бути поміж собою більше схожими чи спорідненими, ніж з явищами чи предметами, віднесеними до іншої групи.

3. Групи мають бути однорідними, тобто ступінь спорідненості, поєд-наності їх елементів повинен бути однаковим в однойменних групах35.

Чи ж відповідає цим вимогам існуюча система історії? — запитує Данилевський. І відповідає — ні, обґрунтовуючи свою відповідь таким чином.

Найзагальніше погрупування усіх історичних явищ і фактів полягає, як відомо, у їх розподілі на періоди стародавньої, середньовічної та нової історії. Однак, як зауважує Данилевський, попри те, що ця схема набула повсюдного поширення, вимогам природної системи вона аж ніяк не відповідає.

Скажімо, за критерій розмежування історії на стародавню та середньовічну беруть часто-густо падіння Західної Римської імперії. Однак це, як слушно зауважує Данилевський, — подія суто регіонального значення, яка історіями більшості народів планети взагалі залишилася непоміченою. Тому ця подія не може слугувати критерієм членування всесвітньої історії, бо не відповідає першій вимозі природної системи — не охоплює всю сферу діленого (всесвітньої історії). Такої події, як гадає Данилевський, що могла б поділити долю всього людства на які б то не було відділи, взагалі не існує.

Не відповідає означена схема і другій вимозі. На думку Данилевського, аж ніяк не можна вважати, що історія Греції та Риму має більше спорідненості, аналогій чи зв'язку з історією Єгипту, Індії чи Китаю, ніж з історією Європи. Ще очевиднішою, врешті-решт, є невідповідність цієї схеми (стародавній час — середньовіччя — новий час) третій вимозі. Якщо Єгипет, Індія, Китай, Вавилон, Іран, Рим віднесені, зазначає Данилевський, до групи древньої історії, хоч вони всі проходили через різні ступені історичного розвитку, то народи однієї романо-германської культури, навпаки, віднесені до різних груп — середньовічної та нової історії.

4.2.2.6. Неспроможність схеми "стародавня історія — середньовічна історія — історія нового часу" та її причини

Дослідження приводять Данилевського до висновку про цілковиту неспроможність поділу "стародавній час — середньовічний час — новий час" як єдиної схеми періодизації всієї всесвітньої історії.

Основна помилка, як гадає він, полягає у тому, що за основу взято ступені, а не типи історичного розвитку. Насправді ж базисним є поділ історії людського суспільства на цілісні органічні утворення, які Данилевський назвав культурно-історичними типами. А вже (і лише) після цього можна правильно вирішувати й питання про ступені історичного розвитку — з урахуванням своєрідності того чи іншого культурно-історичного типу. Тільки розглядаючи як внутрішні стадії розвитку певного культурно-історичного типу, можна коректно виділити і правильно зрозуміти специфіку таких історичних форм, як стародавня, середньовічна і нова історія.

4.2.2.7. Культурно-історичні типи як основа поділу всесвітньої історії

Отже, підсумовує Данилевський, природна система всесвітньої історії повинна зводитись до розрізнення культурно-історичних типів розвитку (головної основи її поділу) від ступенів розвитку як основи вторинної, похідної, за якою можуть внутрішньо розчленовуватися вже самі ці типи.

Культурно-історичні типи (мислитель називає їх ще культурними) Данилевський розглядає як своєрідні організми, на зразок біологічних, що зароджуються, народжуються, сягають розквіту, старіють і вмирають. "Геологія та палеонтологія, — писав він, — показують для різних видів, родів, загонів живих істот час зародження, найвищого розвитку, поступового зменшення і, нарешті, цілковитого зникнення... Історія говорить те ж саме про народи: і вони народжуються, досягають різних ступенів розвитку, старіють, дряхліють, вмирають — і вмирають не від зовнішніх лише причин"36.

Саме виходячи з такого розуміння темпоральних змін кожного культурно-історичного типу, Данилевський переосмислює традиційну схему "стародавній час — середньовіччя — новий час". "Власне кажучи, — зазначав він, — і Рим, і Греція, і Єгипет, і всі історичні племена мали свою древню, свою середню і свою нову історію, тобто як все органічне мали свої фази розвитку, хоч, звісно, немає ніякої потреби, щоб їх нараховувалось неодмінно три — не більше й не менше"37 . Народжуючись пізніше, молоді культурно-історичні типи йдуть на зміну старим, тому всесвітня історія постає як зміна одних таких типів іншими. При цьому в контексті історичного процесу культурно-історичні типи можуть не тільки змінювати один одного, а й співіснувати, але на різних етапах їх сукупного існування один із типів може відігравати роль своєрідного лідера. Скажімо, сучасний період

Данилевський розглядав як час виходу на перші ролі слов'янського культурно-історичного типу.

Що ж має характеризувати певну історичну культуру, аби вона могла постати як культурно-історичний тип?