Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.3.13. Єдність філогенезу та онтогенезу

Отже, кожна історична культура — великий індивід історії, жива суперістота рослинного типу. Виходячи з цього, Шпенглер вважає доречним використовувати для її характеристики поняття "габітус". Габітус — це біологічний термін для позначення своєрідності зовнішнього вигляду рослини, рідше тварини. Шпенглер застосовує це поняття для визначення особливостей тієї чи тієї історичної культури, розглядає його як конкретизацію поняття стилю. Якщо у понятті стиль самобутність певної культури фіксується нечітко, то термін габітус дає можливість, за Шпенглером, з'ясувати цю самобутність ясніше і глибше. Говорячи про габітус окремих людей, ми фіксуємо неординарність їх вчинків і думок, постави та умонастроїв. В іпостасі характеристики великих історичних індивідів, тобто культур, поняття габітус охоплює всю сукупність життєвих виявів в існуванні цих цілісних культур, саме як цілісних витворів до таких виявів, зокрема: а) вибір певних видів мистецтва (скажімо, вибір рельєфної пластики і фрески еллінами, або ж контрапункту та масляного живопису — західноєвропейською культурою) та рішуче відхилення інших видів мистецтва (наприклад, тієї ж пластики або зображення людини арабами); б) схильність до екзотики (Індія), чи навпаки, до популярності (античність); в) схильність до усного мовлення (античність) або ж до писемності (Китай, Західна Європа).

Ці життєві вияви детермінують види духовної комунікації та спілкування загалом, тип соціально-психологічних установок, форму адміністративних систем і характер норм поведінки.

Крім того, габітус культури визначається також такими ознаками, як тривалість її життя та певний темп розвитку. За темпом розвитку культури відрізняються між собою. Такт античного існування відрізняється від єгипетського чи, наприклад, арабського. Можна говорити, на думку Шпенглера, про анданте еллінсько-римського та алегро фаустівського духу65.

4.2.3.12. Тривалість життя, етапи існування і ритм культури

За тривалістю свого існування культури, подібно до біологічних особин одного виду, по суті не відрізняються. Ідеальна тривалість життя кожної культури, за Шпенглером, — 1000 років. Але спільним для усіх культур є не тільки загальний строк існування. Кожна культура, кожна рання пора, кожний підйом і спад, кожен з її внутрішньо необхідних рівнів і періодів мають, як наголошує мислитель, певну, завжди однакову, таку, що завжди повторюється зі значущістю символу, тривалість. У ритмах політичного, духовного і художнього становлення різко виділяються, на його думку, п'ятдесятирічні періоди, серед масштабніших — трьохсотлітні періоди (бароко, іоніки, великих математик, аттичної пластики, мозаїчного живопису, контрапункту, галілеївської механіки тощо).

4.2.3.13. Єдність філогенезу та онтогенезу

Як гадав Шпенглер, відповідно й кожне більш-менш значне окреме життя з глибинною необхідністю повторює всі епохи тієї культури, до якої воно належить. У кожному з нас внутрішнє життя (з моменту усвідомлення існування власного я) прокидається саме там і таким же чином, де і як прокинулась колись душа цілої культури. Кожен з європейців переживає свою готику, свої лицарські замки і героїчні перекази, своє "веління Боже" хрестових походів і душевну муку Парцифаля, подібно до того, як кожний юний грек ніс у собі свою гомерівську епоху та свій Марафон.

4.2.3.14. Гомологічні характеристики культур

Епохи розвитку культури співвідносні не тільки з епохами особистого життя людини цієї культури, а й з основними епохами кожної іншої історичної культури. Паралелізм послідовності основних епох різних культур і відповідність характеристик епох одного й того самого покоління, що належать різним культурам, Шпенглер пояснює виходячи з розробленого у біології вчення про гомологію органів. Гомологічними є органи, еквівалентні морфологічно, на відміну від тих, що еквівалентні функціонально і називаються аналогічними. Гомологічними можна вважати, наприклад, руки у людини, крила у птаха і відповідні плавники у риби; або легені у людини і міхур у риби. Якщо ж ідеться про аналогічний, або функціонально, а не морфологічно, еквівалентний людським легеням орган риби, то таким є її зябра.

Виходячи з такого розуміння, німецький філософ обстоює тезу про гомологічність цілої низки епох, процесів, явищ і подій, що мали місце у різних культурах. Гомологічними за такого підходу постають, зокрема, такі явища, як антична пластика і західноєвропейська інструментальна музика, єгипетські піраміди четвертої династії та готичні собори, індійський буддизм, римський стоїцизм і західноєвропейський соціалізм, епохи Рігведи, Плотіна й Данте та ін. 66.