Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.4.3. Шлях до "Дослідження історії"

Арнольд Дж. Тойнбі — один з найвидатніших історичних мислителів XX ст. Його грандіозна філософсько-історична система, створенню якої він присвятив, по суті, все своє зріле життя, вже тривалий час була й донині залишається однією з найвпливовіших у світовій філософії історії XX ст. Яким же чином спромігся англійський історик на вивершення такої всеохоплюючої й водночас оригінальної за ідеями та глибокої за своїм змістом праці?

4.2.4.1. Тойнбі про себе

Йому пощастило так автентично й продуктивно реалізувати свої унікальні нахили, своє покликання до історії завдяки не лише власним унікальним за обсягом і цілеспрямованістю зусиллям, а й зовнішнім чинникам, зокрема тій обставині, що до історії він почав залучатися, що називається, з молоком матері. Про це він сам добре написав у своїй книзі "Пережите": "Але чому я обрав саме історію? Допитливість всеїдна. У світі існує незліченна кількість інших речей, крім історії, котрі можуть потішати людську допитливість. Чому моя допитливість зосередилась на історії? І на це питання я знаю цілком точну відповідь. Я історик тому, що істориком була моя мати. Відколи я сам пам'ятаю, я завжди й у всьому поділяв її інтереси й схильності. Коли мені виповнилося чотири роки, батько сказав, що вони більше не можуть дозволити собі тримати для мене няню. Моя мати запитала, чи не можна залишити няню ще на рік, якщо вона заробить на її утримання, написавши книгу, й батько погодився. Я добре пам'ятаю моє хвилювання, коли надійшла коректура "Оповідей з історії Шотландії". Гонорар складав двадцять фунтів, і це була річна платня няні в Англії у 1893 р. Один рік закінчився, няня пішла, й мама сама почала вкладати мене спати. Я не капризував і відразу влягався в постіль, тому що вона щовечора оповідала мені історію Англії від витоків ії до 1896 р.

Звичайно ж, — підсумовує Тойнбі, — саме мати вдихнула в мене бажання стати істориком, але я сприйняв ії схильність по-своєму"68.

Тоді як мати, за висловом історика, любила конкретні історичні факти заради них самих, він, хоч і любив їх також, бо без цього не міг би взагалі стати фахівцем-істориком, але не заради них самих.

Він любив, однак, ці факти любов'ю мислителя, а не спеціаліста-"галузевика". Відповідно й історія цікавила його переважно не як хронологічна послідовність подій, а як самосвідомість людства, певної культури чи окремої людини. "Я, — зазначав Тойнбі, — люблю факти історії, але не заради них самих. Я люблю їх як ключики до чогось такого, що лежить за їх межами, як ключі до природи й значення таємничого світу, в котрому кожна людина прокидається до самосвідомості"69.

4.2.4.2. Програма на півстоліття та її "opus magnus"

Осягненню природи й значення таємничого світу історії як шляху до людської самосвідомості він і присвятив, властиво, все своє творче життя, виконавши, як він сам писав у січні 1966 p., масштабну програму своїх славнозвісних історичних студій, у полоні якої він перебував, за власними словами, більш ніж півстоліття. її ядром є, безумовно, його "Дослідження історії" у 12 томах.

4.2.4.3. Шлях до "Дослідження історії"

Цікаво, що ідея цієї праці визріла у англійського вченого вже влітку 1920 p., проблемою ж залишалась не тільки, а можливо й не стільки текстова реалізація згаданої ідеї, скільки форма реалізації. Спочатку він спробував викладати свою ідею як коментар до одного з хорів "Антігони" Софокла, однак такий "середньовічний підхід до теми через давньогрецький шедевр був надто складним і практично нездійсненним"70. Лише через рік, повертаючись до Лондона після одного з відряджень, Тойнбі записав на клаптику паперу з десяток заголовків, що виявилися пізніше назвами основних розділів майбутнього дослідження. Текст же останнього він почав писати лише влітку 1930 р.71 Вже на початкових етапах розробки власної філософсько-історичної системи Тойнбі задумується над питаннями — що ж відрізняє "ті нечисленні суспільства, котрим вже вдавалося піднятися на корабель, що зветься цивілізацією", від примітивних людських спільнот, які становлять більшість; що саме пробуджує ці спільноти від сплячки, заціпеніння, яке більшість традиційних суспільств так і не змогла скинути з себе, і привести в потужний цивілізаційний рух лише окремі з них? У пошуках коректної постановки і шляхів розв'язання цих питань Тойнбі виявив конгеніальність, тобто співзвучність цих пошуків, принаймні деяких з них, ідеям Шпенглера. "Я подумав про те, чи ж не перехопив Шпенглер все моє дослідження, перш ніж навіть самі питання, не кажучи вже про відповіді на них, встигли чітко сформуватися у мене в голові. Одним з кардинальних положень моєї теорії була думка про те, що найменшим осередком умосяжного поля історичного дослідження має слугувати ціле суспільство, а не випадкові ізольовані його фрагменти, на кшталт національних держав сучасного Заходу чи міст-держав греко-римського періоду. Іншою відправною точкою для мене було те, що історії розвитку всіх суспільств, які підпадають під визначення цивілізації, були у певному сенсі паралельні й сучасні одна одній; і ось оці головні думки були також наріжним каменем системи Шпенглера"72.

Втім і на долю Тойнбі, як він поступово з'ясував у процесі подальшої дослідницької роботи над цивілізаційною проблематикою, теж залишилося ще немало невирішених питань, і передусім стосовно генези цивілізацій, де Шпенглер, на думку Тойнбі, виявився вже не на такій висоті, як щодо проблем, про які йшлося вище. "Однак, — зазначає англійський теоретик, — коли я почав шукати у книзі Шпенглера відповідь на питання про генезу цивілізацій, я побачив, що мені залишилося ще над чим попрацювати, оскільки якраз у цьому питанні Шпенглер виявився, на мою думку, вражаючим догматиком і детерміністом"73. Варто зауважити, що внесок Тойнбі стосується не тільки питання про генезу цивілізацій, а й не меншою мірою проблеми внутрішнього механізму існування й розвитку цивілізацій, яка у Шпенглера дістала побіжну й описову, поверхневу, якщо не сказати поверхову, характеристику.

У чому ж полягає суть цивілізаційної теорії Тойнбі як некласичної філософсько-історичної системи?