Філософія історії - Бойченко І.В. - 4.2.4.4. Умосяжне поле історичного дослідження

Загалом Тойнбі виходить з того, що основною одиницею історичного процесу і відповідно умосяжним полем історичного дослідження є не окрема нація., народ чи локальна держава, а суспільство. Завершуючи розгляд питання про поле історичного дослідження, він таким чином підбиває підсумки:

а) умосяжні поля історичного дослідження, межі яких були приблизно встановлені з урахуванням історичного контексту певної країни, становлять собою на теперішній час суспільства з ширшою протяжністю як у просторі, так і в часі, ніж національні держави, міста-держави чи будь-які інші політичні союзи;

б) такі політичні союзи (національні держави, міста-держави тощо) не тільки вужчі у своїй просторовій протяжності, а й коротші за часовою тривалістю суспільств, до складу яких вони входять, як частина входить у ціле: вони є частковим вираженням конкретних соціальних спільнот. Суспільство, а не держава є тим соціальним "атомом", на котрому слід фокусувати свою увагу історикові;

в) суспільство, що об'єднує незалежні національні держави типу Великобританії, і суспільство, що складається з міст-держав типу Афін, порівнянні одне з одним, становлять собою суспільства єдиного типу;

г) жодне з досліджуваних суспільств не обіймає всього людства, не поширюється на всю заселену Землю й не має однолітків серед суспільств свого виду; наше західне суспільство, наприклад, не сприймалося як щось ціле, доки еллінське суспільство, будучи одним з першопочаткових представників суспільств цього виду, не сягнуло своєї зрілості. У будь-якому випадку повний час життя окремого суспільства не збігаєтьоя з часом життя виду;

д) неперервність, спадкоємність у розвитку суспільств виражені значно слабкіше, ніж неперервність між фазами історії одного суспільства (настільки слабкіше, що є сенс розрізняти ці два типи неперервності), однак, розглядаючи часовий зв'язок між двома конкретними суспільствами різних епох — у нашому випадку західним і еллінським, — ми виявимо відносини, які метафізично можна було б назвати "синівсько-батьківськими".

4.2.4.5. Два різновиди "умосяжного поля" та основні відмінності між ними

У світлі цих висновків можна зробити ще низку узагальнень, підходячи до історії як до галузі дослідження людських взаємин, її справжній предмет — життя суспільства, взятий у внутрішніх і зовнішніх його аспектах. Внутрішній бік є вираженням життя будь-якого суспільства за послідовністю глав його історії, за сукупністю всіх общин, що його складають. Зовнішній аспект — це взаємини між окремими суспільствами, розгорнуті в часі та просторі74.

Суспільство як умосяжне поле історичного дослідження постає, за трактуванням Тойнбі, загальним, родовим поняттям, що охоплює два види — примітивні суспільства та ті, що прилучилися до процесу цивілізації. Одна з істотних відмінностей між цивілізаціями та примітивними суспільствами в тому, що кількість цивілізацій незначна, тоді як кількість суспільств доцивілізаційних — чимала. Посилаючись на той факт, що ще у 1915 р. кілька західних антропологів, які поставили перед собою завдання скласти список лише тих примітивних суспільств, інформація про які була достатньо достовірною й повною, нарахували їх близько 650, англійський дослідник констатує, що переважна більшість подібних суспільств живе й донині. І хоча неможливо навіть приблизно визначити кількість примітивних суспільств, що існували протягом всієї історії людського роду, їх чисельна перевага над цивілізаціями величезна75.

Інша відмітна ознака, яку фіксує Тойнбі у цивілізованих суспільств щодо примітивних, — це велика перевага у розмірах — як за кількістю людей, так і щодо просторових та часових. "Примітивні суспільства, ім'я яким легіон, — писав А.Дж. Тойнбі, — живуть порівняно недовго, вони розселяються на обмеженому географічному просторі й об'єднують не так багато людських створінь. Вельми ймовірно, що якби ми могли провести перепис населення всіх нині живих цивілізацій протягом тих небагатьох сторіч, поки вони живуть, ми виявили б, що кожна з цивілізацій-левіафанів об'єднує в собі більше людей, аніж могли б їх назбирати всі примітивні суспільства, разом узяті, від часів появи людського роду"76.

Подекуди суспільство вищого порядку й суспільство примітивне розрізняються за наявністю у першого інституцій як передавальних механізмів безособових відносин між окремими людьми. Тойнбі, однак, не вважає цю позицію коректною, доводячи, що інституції властиві обом видам суспільств і деякі а них у примітивному суспільстві не менш розвинуті й досконалі, ніж властиві цивілізаціям. Те саме, на його думку, стосується й поділу праці, адже у примітивному суспільстві він, хай і в менш розвиненому вигляді, теж досить чітко фіксується.

Значною мірою саме спрямованість мімезису, наслідування як явища життєдіяльності суспільного масштабу є, на переконання Тойнбі, істотною відмінністю між суспільствами примітивними й цивілізованими. У примітивному суспільстві мімезис спрямований у минуле, на старше покоління та мертвих предків, тут панують традиція та звичай, пасивність, статичність. У цивілізованих же суспільствах об'єктом наслідування є творчі особистості, що генерують і навіть роблять можливим, спонукають рух суспільства вперед, його динамізм, активність та швидкий розвиток.