Філософія історії - Бойченко І.В. - 6.1.2.4. Підхід декларований і фактичний

Відомі випадки, коли задекларований певним дослідником підхід до вивчення категорій не збігається з тим, якого він насправді дотримувався. Наприклад, відомий сучасний методолог науки Пол Фейерабенд (народився у 1924 р.) проголосив доцільність переходу до методологічного анархізму, оскільки, на його думку, "ідея жорсткого методу або жорсткої теорії раціональності грунтується на надто наївному уявленні про людину та ії соціальне оточення. Якщо врахувати обширний історичний матеріал і не намагатися "очистити" його на догоду своїм нижчим інстинктам або прагненням досягти інтелектуальної ясності, точності, "об'єктивності", "істинності", то з'ясовується, що існує лише один принцип, який можна захищати за всіх обставин і на всіх етапах людського розвитку, — допустиме все"23. (Подібну "всеїдність" демонструє, щоправда побіжно, у вигляді нерозгорнутої в дискурс ідеї, й мислитель зовсім іншої орієнтації, Альбер Камю: "Розум, що розвинувся до своєї межі, твердо знає, що будь-яка теорія містить в собі зерно істини і що будь-який досвід, накопичений людством, навіть якщо він втілений в таких протилежних фігурах, як Сократ і Бмпе-докл, Паскаль і Сад, не можна апріорно заперечувати."24)

Реально ж Пол Фейерабенд дотримувався (і досить послідовно) антисцієнтичної орієнтації. Він обстоював думку про те, що результати науки аж ніяк не є підставою для надання їй переваг, доводив необхідність відокремлення науки як однієї з форм ідеології від держави, оскільки панування науки становить нібито загрозу для демократи*25. Нагальність цих заходів він аргументує виходячи з того, що наука — лише одна з багатьох форм духовного освоєння світу людиною, одна з ідеологій, нічим не краща за інші, наприклад, за міф чи релігію, отже, їй несправедливо віддано суспільну перевагу. "Оскільки ж прийняття чи неприйняття тієї або іншої ідеології слід надавати самому індивідові, твердить Фейерабенд, — то звідси випливає, що відокремлення держави від церкви має бути доповнене відокремленням держави від науки — цього найсучаснішого, найагресивнішого і найдогматичнішого соціального інституту. Таке відокремлення — наш єдиний шанс сягнути того гуманізму, на який ми здатні, але якого ніколи не досягали"26.

Відповідно до цього Фейерабенд скептично оцінює значення категорій як схем чи стандартів теоретичного мислення, адже "добре вихований раціоналіст підкорятиметься мислительним схемам свого вчителя, підпорядковуватиметься стандартам міркування, яким його навчили, дотримуватиметься їх незалежно від того, якою великою є плутанина, що в неї він занурюється" 27. Загалом же вів вельми скептично оцінює значення категорій як форм концептуалізації, раціоналізації та теоретичного синтезу знань, вважаючи нормою пізнання те, що теорії стають ясними та "розумними" лише після того, як їх окремі непов'язані частини використовувалися тривалий час, а нерозумна, безглузда антиметодологічна попередня гра виявляється неминучою умовою їх ясності й емпіричного успіху. Спроби ж зрозуміти ці процеси теоретичного синтезу можуть стати успішними лише за умови переосмислення природи категорій, їх трансформації у нові способи вираження, придатні для непередбачених ситуацій. Фейерабенд солідаризується з Л.Розенфельдом у тому, що, "оскільки традиційні категорії становлять собою євангеліє повсякденного мислення (включаючи звичайне наукове мислення) і повсякденної практики, остільки спроба такого розуміння буде створювати, по суті, правила і форми хибного мислення і дії — хибного, звісно, з точки зору (наукового) здорового глузду"28.

6.1.2.5. Сучасна стадія категоріальних розробок у філософії історії: комплементарність позицій

Таким чином, уявлення про категорії філософії історії змінювалися послідовно, істотно і поетапно. У сучасному суспільстві ці послідовні зміни трансформуються у різні точки зору на філософсько-історичні категорії, які співіснують. Амплітуда розшарування поглядів визначається найполярнішими, украй протилежними, здавалося б, інтерпретаціями філософсько-історичних категорій. Однак було б некоректно визнавати правильність лише однієї чи навіть кількох трактовок цих категорій, а всіх інших — неконкурентними. Адже кожне з трактувань фіксує певний реальний змістовий пласт чи принаймні нюанс багатогранного й багатошарового змісту означених категорій. Лише у своїй сукупності всі трактування спроможні належно, автентично і достатньо повно охарактеризувати філософські і, зокрема, філософсько-історичні категорії.