Філософія історії - Бойченко І.В. - 6.1.4.3. Інваріантність філософсько-історичних категорій

Трактування Гегелем філософсько-історичних категорій є взірцем розкриття їх інваріантної природи як смислових вузлів, в яких нагромаджуються і спрямовуються упродовж віків повторювані смисло-життєві структури людського буття з позицій універсалістськи-логічних, генералізуюче-раціональних.

Втім, інваріантність філософсько-історичних категорій визнають у тій чи іншій формі, тією чи іншою мірою і представники інших напрямків та шкіл філософії історії. Навіть такі, що репрезентують індивідуалізуючий, інтуїтивістський, екзистенційно-герменевтичний підхід, протилежний згаданому вище універсалістськи-логічному. Щоправда, інваріантність у них пов'язується вже не з надособовим і безособовим характером категорій, а, навпаки, з орієнтацією передусім на осягаючу історичну реальність філософським чином, за допомогою цих категорій, індивідуальну суб'єктивність. З погляду представників екзистенціалістської (долісної) філософії історії (М. Хайдег-гер, К. Ясперс, X. Ортега-і-Гассет, Н. Аббаньяно), саме захопленість окремої людини, що осягає історію, філософсько-історичними категоріями є не менш необхідною умовою, ніж охоплення певною з цих категорій історичного цілого у відповідному його зрізі. Основні поняття при цьому, підкреслює М.Хайдеггер, характеризуючи метафізику як фундаментальну подію в людському бутті44, як історичну основу західної та визначеної Європою всесвітньої історії45, — є не узагальненнями, не формулами всезагальних властивостей якоїсь предметної області (тварина, мова), а поняттями особливого штибу. Вони охоплюють кожного разу ціле, вони —граничні смисли, вбирні поняття. Але вони — осяжві поняття ще й у другому, такому самому істотному і пов'язаному з першим сенсі: вони завжди обіймають заразом і мислячу людину та її буття — не заднім числом, а так, що першого немає без другого, і навпаки. Неможливе ніяке осягнення цілого без захопленості філософуючої екзистенції46.

Таким чином, у визнанні атрибутивних рис філософсько-історичних категорій як: а) вихідних, основоположних, а не похідних понять б) понять не локальних, а всезагальних, таких, що дають певний зріз всього об'єкта у вигляді цілісності; в) характеристик інваріантних, таких, що фіксують нетлінне, тобто стійких й повторюваних рис об'єкта позиції представників більшості, якщо й не всіх підходів, значною мірою збігаються.

6.1.4.4. Категорії філософії історії як єдність індивідуального та суспільно-історичного

Те, що в категоріях філософії історії зосереджено не лише індивідуальний, а й надіндивідуальний зміст, особливих сумнівів не викликає. А от щодо того, чи можна однозначно говорити про суто індивідуальну чи суто суспільно-історичну природу означених категорій, подібної єдності не спостерігається. Тут, навпаки, як ми бачили вже раніше, протистоять дві точки зору: а) тлумачення філософсько-історичних категорій як утворень, що за своєю суттю є суспільно-історичними; б) трактування цих категорій як індивідуалізуючих та індивідуалізованих характеристик людської особистості. І кожна з цих точок зору по-своєму правомірна. Адже, з одного боку, ще англійський філософ XVII — початку XVIII ст. сенсуаліст Джон Локк у своїх дослідженнях показав фактично неможливість формування філософських категорій знову і знову кожним індивідом, на основі власного пізнавального досвіду, тобто виявив, попри власні суб'єктивні намагання, надіндивідуальну природу категорій. З іншого боку, неспроможними виявилися й спроби раціоналістів, починаючи із славнозвісного Рене Декарта, тлумачити філософські категорії як своєрідне "природне світло людського розуму", біологічно природжені індивідові, але за своєю сутністю надіндивідуальні, родові, належні не йому, а людському родові загалом поняття.