Щоб подолати ці крайності, якраз і необхідно розглядати філософські, в тому числі й філософсько-історичні категорії не лише як носії інваріантних смислів, а водночас і як форми мислення, що теж перебувають у розвитку, незалежно від того, хто виступає суб'єктом мислення — окремі особи, конкретні культури, цивілізації, суспільства чи, врешті-решт, людство загалом.
6.1.4.6. Проблема розвитку категорій: урок Канта
Перший, хай ще досить невизначений і не досить чітко усвідомлений крок у розвитку категорій зробив ще Іммануїл Кант.
Віддаючи належне ролі досвіду у пізнавальному процесі, Кант, на відміну від емпіристів (зокрема Локка), вже усвідомлював неспроможність спроб визнати найзагальніші й первинні, апріорні, тобто такі, що передують досвіду й теоретичні, "чисті" поняття людського розсудку —філософські категорії, продуктом нагромадження й узагальнення пізнавального досвіду. Звісно, як зауважує він, "для цих понять, як і для всякого знання, можна відшукати якщо не принципи їх можливого виникнення, то все ж випадкові причини їх присутності в досвіді; тоді враження від почуттів є першим приводом до розкриття всієї пізнавальної здатності щодо них і до здійснення досвіду, який містить два вельми різнорідні елементи, а саме: матерію для пізнання, що грунтується на почуттях, і певну форму для впорядкування її, заснованого на внутрішньому джерелі чистого споглядання й мислення, котрі починають діяти і виробляють поняття за наявності чуттєвого матеріалу. Таке простеження перших спроб нашої пізнавальної здатності з метою сходження від поодинокого сприйняття до загальних понять, без сумніву, дуже корисне, і ми зобов'язані знаменитому Локку відкриттям цього шляху. Однак таким способом ніколи не можна здійснити дедукцію (виведення. — І.Б.) чистих апріорних понять: вона лежить зовсім не на цьому шляху, оскільки апріорні поняття щодо свого майбутнього застосування, котре має бути цілком незалежним від досвіду, зобов'язані пред'явити зовсім інше свідоцтво про народження, аніж походження з досвіду"47 .
Заперечуючи досвідне походження філософських категорій, Кант, однак, тлумачить їх апріорність передусім як незалежність від досвіду, як те, що вони становлять вихідні умови останнього, а не те, що вони є поняттями природженими, притаманними людині з народження у готовому вигляді. Природженими ж категорії, на думку Канта, можна було б визначити лише як задатки нашого мислення, що задаються нам з початком нашого існування, якби в цьому випадку категорії не позбувалися б необхідності, властивої їх поняттю48.
Саме у такій постановці ця проблема й розглядається від Канта до нашого часу, коли йдеться про розвиток філософських, зокрема філософсько-історичних, понять у зв'язку з формуванням окремої людської особистості. І це цілком закономірно, оскільки філософія тут може претендувати на конкретніше, ніж у Канта, формулювання цього питання, відповідь же на нього можлива лише на грунті відповідних попередніх результатів спеціально-наукових досліджень.
Як зазначають автори монографії "Категорії діалектики, & розвиток і функції", "заслуга Канта полягає в тому, що він в дуже абстрактній формі все ж поставив проблему, не вирішену досі. Філософія, ймовірно, може поставити таке питання, але вирішити його повинні конкретні науки"49. (Додамо, безумовно, не ігноруючи й філософів.)
Дещо інакше питання про філософські (для нас передусім філософсько-історичні) категорії постає, якщо йдеться не про індивідуальні, а про суспільно-історичні характеристики їх формування, про змістове наповнення, системогенез та функціонування. Адже ці категорії постають (та й то з багатьма застереженнями) як апріорні.
наперед задані, передусім для окремої людини чи певної конкретної історичної спільноти. Для макроіндивідів же (тобто великих індивідів всесвітньої історії — тих чи інших культур, народів, су. спільств) означені філософсько-історичні категорії виступають не тільки як апріорні (тією мірою, якою вони успадковуються від попередніх суспільств, цивілізацій чи народів), а й, як правило, більшою мірою як апостеріорні, тобто продукт узагальнення й осмислення вже власного пізнавального й практично-життєвого досвіду пізніших молодших народів, культур, суспільств, цивілізацій тощо.
6.2. Системогенез філософсько-історичних категорій
6.2.1. Системогенез категорій філософії історії: відмітні риси
6.2.1.1. Системогенез: термін і поняття
6.2.1.2. Аналіз філософсько-історичних категорій і парадокс цілісності
6.2.1.3. Системогенез категорій філософії історії як єдність філогенезу й онтогенезу
6.2.1.4. Філософсько-історичні категорії як щаблі, засоби і форми духовного освоєння людиною її світу
6.2.1.5. Філософські категорії та знаряддя діяльності: історія аналогії
6.2.1.6. Недооцінка проблеми системогенезу категорій філософії історії у радянській філософії
6.2.1.7. Багатоступеневий характер системогенезу філософсько-історичних категорій