Відмітною рисою формування категорій філософії (і категорій філософії історії, бо і їх вона теж характеризує повною мірою) є те, що, на відміну від інших, похідних і локальніших понять, вони виникають не поодинці, а форумно, системно.
6.2.1. Системогенез категорій філософії історії: відмітні риси
Для характеристики цього процесу цілком доречним і продуктивним є застосування поняття системогенезу.
6.2.1.1. Системогенез: термін і поняття
Термін "системогенез" одним з перших (якщо не першим) запровадив П.К.Анохін у рамках своєї концепції органічних (тобто таких, що відрізняються випереджуючим відображенням) функціональних систем і для їх характеристики50 . Як змістовно наповнене поняття цей термін фіксує одну з вельми важливих особливостей органічних, систем — їх розвиток у напрямку цілісності і формування в ході цього процесу внутрішніх компонентів, своєрідних "органів", яких не вистачає тій чи іншій подібній системі. На прикладі історичного розвитку ця особливість, як відомо, була виявлена та осмислена К. Марксом51. Поняття "системогенез", отже, вироблено в контексті розробок переважно онтологічного, а не методологічного спрямування і використовується донині частіше при вивченні матеріальних органічних систем — як біологічних, так і соціальних.
Водночас, система філософсько-історичних категорій, аби бути адекватним відображенням поступу людського суспільства як органічної динамічної соціальної системи, й сама у певному сенсі може і має поставати як своєрідна органічна система, а саме: ідеальна, понятійна система. Оскільки ж термін "системогенез" запроваджено не для розрізнення матеріальних та ідеальних органічних систем, а для з'ясування специфіки, сутності й особливостей розвитку органічних систем як таких, то він, з нашого погляду, цілком прийнятний і для аналізу закономірностей системи категорій філософії історії.
6.2.1.2. Аналіз філософсько-історичних категорій і парадокс цілісності
Приступаючи до вивчення своєрідності виникнення окремих філософсько-історичних категорій і їх системи, ми відразу ж наштовхуємось на один із типових пізнавальних парадоксів, відомих У науці як парадокс цілісності. В літературі з категоріальної проблематики сучасної філософії та науки цей парадокс чітко виявляється у двох протилежних підходах до розгляду категоріальної будови теоретичних систем науки чи філософії. Так, на думку одних вчених, "проблеми класифікації категорій діалектики, їх взаємовідношення з категоріями спеціальних наук, взаємозв'язку законів і категорій діалектики та ряд інших не можуть дістати ефективного розв'язання, якщо не виходити при цьому з простої і чіткої відповіді на питання: що таке категорії діалектики?"52 Інші ж, навпаки, вважають, що "об'єктивний зміст категорій визначається їхнім місцем і способом функціонування у теоретичній системі", що тільки через систему може бути належним чином розкрита їх специфіка53.
Така ж проблема, що стояла свого часу перед дослідниками діалектики (про вихідний пункт категоріальних розробок) на сучасному етапі актуалізувалася для вітчизняних вчених, зайнятих відродженням філософії історії, нещадно занедбаної нашою наукою за радянських часів. І вирішення цієї проблеми певною мірою пов'язане, зокрема, з усуненням вищезгаданого парадоксу цілісності. Цей парадокс — модифікація виявленого ще Арістотелем парадоксу пізнання при переході від особливого до всезагального. Стосовно нашої пізнавальної ситуації його суть зводиться до такого.
Систему категорій філософії історії можна осягнути як певну цілісність лише на основі знання її частин —категорій, що її складають. Але останні, зі свого боку, можуть бути виділені й автентично осмислені тільки на підставі знань про ціле, тобто про систему категорій. Таким чином, перед нами парадокс, який абстрактно, статично, усунути неможливо. Його вирішення не передбачає надання безумовної переваги вичерпному дослідженню спочатку системи філософсько-історичних категорій як певної органічної цілісності, а потім, вже на цій основі, такої ж вичерпної відповіді на питання про специфіку категорій, що утворюють цю систему. Вирішення цього парадоксу такою ж мірою неможливе Й іншим шляхом, якщо цей шлях розглядається як єдиний і виключно правильний — через встановлення зворотної послідовності: спочатку пізнання частин (категорій), а потім цілого (їх системи). Елімінація подібного парадоксу потребує виходу за межі розглянутої вище дихотомії у контекст місткішої динамічної єдності, де зазначені підходи не протистоять, а взаємодоповнюють і взаємозумовлюють один одного, внаслідок чого знімається і протиставлення частин (категорій) цілому (їх системі). Інакше кажучи, осмислення своєрідності виникнення і основних характеристик системи філософсько-історичних категорій, з одного боку, і окремих категорій цієї системи, з іншого — мають розглядатися не як два ізольовані й одноразові пізнавальні акти, а як взаємозв'язані компоненти єдиного, тривалого і нелегкого процесу творчого філософсько-історичного пізнання.
При цьому дослідження особливостей виникнення і сутнісних характеристик як системи, так і окремих її категорій, можуть поставати не тільки як одночасні, співіснуючі виміри двостороннього процесу філософсько-історичного пізнання, а й як етапи, що постійно змінюють один одного, як поступи дедалі глибшого усвідомлення категоріального ладу філософсько-історичного мислення. Розуміння цієї обставини взагалі позбавляє сенсу питання про якийсь абсолютний, раз і назавжди визначений примат (спочатку дослідження окремих категорій філософії історії, а потім їх системи, чи навпаки). Можна розпочинати з наявного уявлення про систему філософсько-історичних категорій як специфічного цілісного утворення і на його основі з'ясовувати особливості категорій цієї системи, тенденції їх виникнення і розвитку, роль у пізнанні та перетворенні історичних явищ. У подальшому таке дослідження дасть змогу конкретизувати і вихідне розуміння означеної категоріальної системи, збагатить її у змістовому плані, зробить ефективнішим її використання у практичній історичній життєдіяльності людей та історичному пізнанні. На наступному циклі вже на підставі нового, збагаченого змістом поняття про систему знову здійснюватиметься поглиблений аналіз і розвиток її категорій і т.д.
Можна, навпаки, взяти за вихідний пункт з'ясування специфіки особливостей виникнення та функціонування окремих філософсько-історичних категорій і саме звідси розпочати пізнавальний рух, спрямований на вироблення поняття про систему таких категорій. На наступному циклі, вже на основі певного поняття про означену категоріальну систему і в контексті розгляду саме цієї системи як цілісності, вирішується також (але вже як підпорядкований момент) питання про особливості окремих категорій, уточнюється категоріальний склад системи тощо. У подібних постійних взаємопереходах — від категорій до їх системи і навпаки (здійснюваних і як послідовні етапи, і як співіснуючі, але зустрічні за спрямованістю пізнавальні рухи) — запорука і сутність невичерпного поступу філософсько-історичної думки.
6.2.1.3. Системогенез категорій філософії історії як єдність філогенезу й онтогенезу
6.2.1.4. Філософсько-історичні категорії як щаблі, засоби і форми духовного освоєння людиною її світу
6.2.1.5. Філософські категорії та знаряддя діяльності: історія аналогії
6.2.1.6. Недооцінка проблеми системогенезу категорій філософії історії у радянській філософії
6.2.1.7. Багатоступеневий характер системогенезу філософсько-історичних категорій
6.2.1.8. Освоєння світу людиною як циклічно-поступальний процес
6.2.1.9. Категоріальні форми, що передували філософсько-історичним: категорії культури та світоглядні категорії
6.2.1.10. Категоризація "в собі " й "для нас"
6.2.1.11. Генетична взаємозумовленість різних форм категоризації історичної дійсності