Філософія історії - Бойченко І.В. - 6.2.1.10. Категоризація "в собі " й "для нас"

Все сказане вище дає нам змогу виявити і належним чином з'ясувати ту обставину, що, як цілком слушно зазначає В.Г.Табачковський, "філософським категоріям, в яких теоретично концептуалізовано людські уявлення про навколишній світ, передують категоріальні форми, які фіксують уявлення про місце людини у природному і соціальному універсумі, про середовище людського існування як сукупність "смисложиттєвих предметів". За цими категоріальними формами вимальовується ще один рівень категоризації, той, на якому здійснюється первинна концептуалізація процесу формування соціальної предметності, здійснюється у самій практиці, яка реально "подвоює" світ на "природу" і "культуру"57.

Важливо враховувати і таку обставину. В історичному процесі пізнання послідовність формування категоріальних форм теоретичного і практичного освоєння історичної дійсності має вигляд: "категорії культури — світоглядні категорії — категорії філософії"; наукове ж та філософське дослідження цих категоріальних форм відбувається у зворотній послідовності. При цьому, зрозуміло, не слід плутати спеціально-наукове чи філософське дослідження таких форм зі стихійною зміною форм категоризації соціально-історичної реальності, здійснюваної індивідом у процесі його соціалізації, що відтворює у стислій формі ступені категоризації цієї реальності у суспільно-історичному процесі пізнання.

Відомий сучасний український філософ М.О.Булатов розробив оригінальну типологію форм категоризації, котра допомагає дещо конкретніше розглянути співвідношення категорій культури, світогляду та філософії у суспільному процесі розвитку і пізнання історичної дійсності. За цією типологією, основними формами категоризації історичної дійсності є: первинна категоризація, або номінація речей; предметно-практична (конкретно-дійова); абстрагуюча категоризація; класифікація; всезагальна категоризація одиничних речей; категоризація дійсності як цілого. "При цьому, — зазначає М.О.Булатов, — перші чотири типи категоризацій пов'язані з власне матеріальною культурою і її синтезом у мові, а саме: номінація — з перетворенням речей природи на предмети культури та їх найменуванням і поєднанням у класи; конкретно-дійова категоризація — зі знаряддєвою діяльністю; з мовою ж пов'язані категоризація та класифікація різних рівнів, що утворюють ієрархію мовних категорій... Наступні типи категоризації формуються у сфері духовної культури. Так, всезагальну категоризацію одиничних речей класично викладає в ученні про категорії Арістотель. Коріння їх він знаходить у мові, граничній оболонці матеріальної культури, і, усвідомлюючи їх, виокремлює новий тип категорій, яких у мові як такій (тобто феномені масової життєдіяльності) немає у розвинутій формі. Розуміння ж категорій як форм членування дійсності у вигляді цілого розвиває, щоправда, на ідеалістичній основі, Гегель"58.

У типології, запропонованій Булатовим, вдало виділено й розглянуто ті риси основних форм категоризації, завдяки яким останні постають як послідовні форми теоретичного та практичного освоєння історичної реальності суспільством (у процесі його історичного поступу) та індивідом (у ході його формування і реалізації як особистості).

6.2.1.10. Категоризація "в собі " й "для нас"

Істотною передумовою і складовою подальшого поглибленого вивчення проблем системогенезу філософсько-історичних категорій є, зокрема, розрізнення їх за такими основними двома аспектами категоризації історичної дійсності. По-перше, як та чи інша форма категоризації чи послідовна зміна таких форм здійснюється історично, "в собі", тобто для її учасників; по-друге, як ці самі процеси виступають "для нас", тобто для сучасного рівня аналізу? Якщо виходити з такого розмежування, то стає зрозумілим, наприклад, що здійснювана Булатовим. Інтерпретація усіх форм категоризації (крім тієї, що пов'язана з категоріями філософії) як локальних форм членування речей, має сенс в аспекті логічному ("для нас") з позицій вищого, сучасного рівня аналізу, коли відомий вже результат всього руху в цілому.

В аспекті ж "в собі", тобто з позицій самих учасників категоризації (суспільства, що розвивається, чи індивіда, що соціалізується), кожна із форм категоризації, починаючи з первинної, виступає як членування всієї людської дійсності, всього історичного світу як цілого. Так, уже в міфологічних системах здійснювалась (хай і в стихійній та перетвореній формі) первинна категоризація, що фіксувала перетворення речей природи на предмети культури і виступала водночас для людей певного історичного періоду як форма категоризації історичного світу в цілому. Інша справа, що для тогочасної людини "світом в цілому" було те, що ми таким зовсім не вважаємо.

Так само і всі інші форми категоризації (кожна на відповідному етапі розвитку суспільства і людини) можуть виступати як засоби членування всієї історичної дійсності в цілому. І цілком закономірно, адже ці форми виникали і функціонували як всезагальні не лише внаслідок широти свого предметного поля, а й передусім тому, що виражали саме взаємозв'язок людини з навколишнім світом, цілісність цього світу через цілісність того чи іншого соціально-історичного організму.

"Категоріальні структури світогляду типу "світ в цілому", "людина" тощо, — зауважує В.І.Шинкарук, — є поняттями, що відображують об'єктивну дійсність крізь призму суспільних відносин, в них виражена цілісність "соціуму". У староукраїнській та староросійській мовах категорія "мир" ("мьір") етимологічно пов'язана з поняттям "мир" як община ("быть на миру"). Тут має місце неявний безпосередній зв'язок поняття "мир" з общиною, питанням про походження общини, роду, тощо"59.