Філософія історії - Бойченко І.В. - ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ (330—379)

ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ (330—379)

— християнський святий, грецький церковний діяч (архієпископ Кесарійський), релігійний мислитель і письменник, видатний представник патристики (вселенський отець і учитель церкви), глава кападокійського гуртка. Початкову освіту здобув у сім'ї, середнього рівня — у рідному місті, вищу — в Афінах, де вивчав філософію Платона та його послідовників, що справила певний вплив на його подальшу духовну творчість і вчення. В Афінах увійшов у дружні стосунки з Григорієм Богословом; навколо них утворився невеликий гурток юнаків-однодумців, об'єднаних ідеєю самоосвіти і зобов'язанням одного перед одним —жити за законами християнських сподвижників. Однак лише через певний час після повернення з Афін до Кесарії В.В. спромігся під впливом своєї сестри Макрини подолати власне шанолюбство, амбіції та спокуси молодості й у віці близько ЗО років прийняти хрещення та посаду читця від кесарійського єпископа Діанія. Втім, невдовзі він подорожував до Єгипту, Палестини та Месопотамії для безпосереднього ознайомлення зі способом життя сподвижників у пустельних общинах. Під великим враженням від подорожі він після повернення додому вирішує і собі усамітнитися в аскезі у мальовничому куточку на березі річки Ірис, де написав чимало своїх "творінь". Вивчав Орігена разом з Григорієм Богословом, результатом спілкування стала їхня спільна праця, відома під назвою "Філокалія". В цей час серед християн домінували аскетичні поривання і прагнення до пустельництва. Швидко й широко розійшлася слава про подвиги В.В., приваблюючи до нього чимало людей, на берегах Ірису почали один за одним виникати монастирі. Але В.В. не тільки викликав до життя чернецтво у Кападокії, а й розробив виважену систему відповідних правил, його чітку організацію. Бажаючи уникнути негативних наслідків самітництва та співжиття як двох крайніх форм сподвижництва, з якими він ознайомився ще у Єгипті, В.В. створив змішану форму чернецтва, що поєднувала сильні сторони самітництва і співжиття, позбавляючи водночас їх однобокості. У його монастирях медитація та молитва чергувалися з фізичною працею, але прийнятними визнавалися лише такі ремесла, що не негативно впливали б на духовну зосередженість і простоту життя ченців. Будучи єпископом Кесарійським (370), В.В. фактично мав набагато ширший вплив, постаючи ідейним натхненником, організатором і лідером ортодоксальної опозиції аріанства, яке офіційно утверджувалося в ті часи. Йому довелося водночас витримувати тиск з двох боків — і аріан, що ненавиділи його як відвертого ворога, і надмірних ревнителів правовірного вчення, які вважали його надто поступливим у бажанні досягти примирення. У своїй термінології та вченні про Святу Трійцю В.В. прагнув уникнути як аріанського відокремлення осіб, так і савеліанського їх злиття. Взаємне відношення осіб Святої Трійці, за В.В., автентично виражається так: Бог єдиний за сутністю і троїстий за іпостасями. Сутність тлумачиться при цьому як абстрактна субстанція, родове поняття, а іпостась — як поняття, що фіксує індивідуальну специфічність. Кожна з осіб Святої Трійці однаково несе в собі предикати нествореності, непізнаваності, всезнання та всемогутності, що мисляться у понятті Бога, тому вони єдині за сутністю. Але кожна з них є водночас і окремою іпостассю, оскільки має властивості, що відрізняють її від інших: Отець, не маючи ні в кому іншої причини буття, народжує, Син народжується, Дух є силою, що освячує, і т.д. Відчуваючи вразливість своєї термінології у тому, що вона може викликати докір у трибожжі, В.В. наголошував, що три іпостасі не поділяють єдине божество на трьох богів, оскільки Отець, Син і Святий Дух: 1) не розділені простором; 2) не розділені часом, тобто співвічні; 3) не розділені зволенням, бо згодні між собою у бажанні; 4) не розділені відмінністю властивостей, бо подібні одне одному до нерозрізнення. В.В. вельми рано підірвав власне здоров'я аскезою і вже з сорокарічного віку називав себе старим, а помер 49 років, 1 січня (що й відзначається на його честь як день Василя) 379. Крім того, його пам'ять, разом з пам'яттю інших двох із трьох головних святителів східної церкви — Григорія Богослова та Іоанна Златоуста — вшановується ще й ЗО січня, на свято трьох святителів. Серед праць В.В. найвідомішими і найпоширенішими ще у давньоруській церкві були його аскетичні твори та "Шестоднев", що започаткував багату й тривалу традицію середньовічних "Шестодневів" і вплинув на природничі уявлення багатьох, зокрема слов'янських народів у наступні століття.