Філософія історії - Бойченко І.В. - БРУНО Джордано Філіппо (1548—1600)

— італійський філософ, релігійний мислитель і поет, представник магіко-герметичного пантеїзму. Народився у 1548 у містечку Нола поблизу Неаполя, у сім'ї дрібного зубожілого дворянина. Переслідуваний церковниками за свої переконання у 1576 залишив Італію, мешкав у Франції, Англії, Німеччині; після повернення на батьківщину (1591) був заарештований (1592), засуджений до страти і після 8-ми років ув'язнення спалений на вогнищі у Римі 17 лютого 1600.

Серед чисельних праць Б. основними є "Про тіні ідей" (1582), "Бенкет на попелі" (1584), "Про причину, начало і єдине" (1584), "Про безконечність, всесвіт і світи" (1584), "Вигнання торжествуючого звіра" (1584), "Про героїчний ентузіазм" (1585), "Про монаду, число і фігуру" (1591) тощо.

Філософська система Б. є своєрідною спробою обгрунтувати світоглядні засади нової релігії на кшталт неоязичництва. За допомогою концептуального апарату неоплатонізму, розробленого М. Кузаяським, М. Фічіно та Піко делла Мірандоллою, Б. прагнув синтезувати ідеї гностичної традиції Відродження, властивої для герметизму давньоєгипетської релігійності й досократівської грецької філософії. Уже в праці "Про тіні ідей" Б. цікавить передусім проблема співвідношення людини як своєрідного мікрокосму з макрокосмом, Всесвітом, пошук гармонії людини з космосом через магічну організацію її уяви та вдосконалення інтелекту як монадного відображення універсуму. Розвиваючи традицію, започатковану Гермесом Трисмегістом, Б. віддає перевагу єгипетській релігії перед християнською як такій, що долає культ сонця, позірної подоби людського розуму як сонця ідеального. У подальшому саме такий, монадо логічний підхід визначає значною мірою специфіку філософування Б., знаходячи обгрунтування і конкретизацію у його наступних працях. Зазнавши чималого впливу Коперніка, Б., втім, розглядає геліоцентричну систему лише як один з незліченних світів природного універсуму, який є безконечним, вічним і постає "богом в речах". При цьому основною складовою буття виступає монада як самодостатнє просте утворення, з притаманною їй єдністю матеріального й ідеального, об'єктивного й суб'єктивного. Космос же тлумачиться Б. як мережа ієрархізованих монад, що є автономними і водночас такими, що взаємоуособлюють одна одну. Отже, як вища вічна й безконечна субстанція, бог, "монада монад", проста і водночас внутрішньо суперечлива, оскільки в ній розрізняються і збігаються рух і нерухомість, центр і периферія, матерія і форма, частини і ціле, тобто панує монадологічний принцип "все в усьому". Втім, хоча на відміну від, скажімо, Телезіо, бог у Б. не трансцендентний, а іманентний Всесвітові і космічне життя виявляється безмежним поширенням життя бога, Б. все ж застерігає від надмірного гносеологічного оптимізму. Адже навіть Всесвіт, зрештою, є лише наслідком першопричини, знання ж наслідку так само неспроможне дати знання першоначала, як виходячи з образу статуї неможливо скласти автентичний образ її творця, скульптора. Тому автентичним способом осягнення бога є, за Б., не власне пізнання, а своєрідний екстаз, "героїчний ентузіазм", прилучення до бога через містичну божественну несамовиту любов, магічну одержимість богом, герметико-гностичний досвід. У процесі набуття такого досвіду, на зразок Актеона, що не встигши натішитися спогляданням Діани (божества, іманентного природі), був перетворений з мисливця на дичину, "героїчний ентузіаст" теж перетворюється з суб'єкта осягнення на його об'єкт. І, тільки здобувши істину в собі самих, ми усвідомлюємо, вважає Б., що не варто було шукати божественне поза собою. Оскільки ж такий пошук істини є водночас і "походом" за божественною красою та добром, він тим самим постає як естетична та моральна реформа, спрямована на створення естетики та етики, підпорядкованих досягненню мети "героїчного ентузіазму". Загалом філософія Б., з одного боку, є піком філософської думки Відродження, але значною мірою і підсумком розвитку останньої. З іншого ж боку, низка ідей Б. так чи інакше, у різних ракурсах розроблятиметься наступними філософами — від Спінози, Лейбніца та німецького романтизму (передусім Шеллінга) до сучасної езотерики. Наукоцентрична ж традиція філософування представляє Б. як сподвижника науки, своєрідний прафеномен справжнього науковця, прообраз сучасного вченого.