Бюджетна система України - Пасічник Ю.В. - Державний устрій.

Згадаємо хронологію об'єднання земель України.

1922 p., 30 грудня. До складу УСРР увійшли території, що перебували під владою Російської імперії. Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія і Чехословаччина.

Найбільше українських земель відійшло до Польщі. У1923 р. рада послів Антанти у Версалі визнала суверенітет Польської держави над Східною Галичиною та Волинню. На цій території було створено чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське, Волинське. Полісся та частина білоруських земель утворили Поліське воєводство. До Румунії відійшла Північна Буковина з Хотинським повітом з адміністративним центром у Чернівцях. Закарпаття відійшло до Чехословаччини як єдина адміністративно-територіальна одиниця — Прикарпатська Русь з центром в Ужгороді. Площа цих західноукраїнських земель становила 150 тис. км2, а населення, яке проживало тут наприкінці 30-х років XX ст., перевищувало 11 млн осіб.

1924 p., 12 жовтня. У складі УРСР створена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична республіка.

1939 p., вересень. Після вступу радянської армії на території Східної Польщі до Радянського Союзу в складі УРСР було приєднано Галичину.

1940 p., червень. До УРСР приєднано Бессарабію та Буковину. Законом Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина, Північна і Південна Бессарабія включені до складу Української РСР.

1944 p., 26 листопада. З'їзд народних комітетів Закарпаття в Мукачевому висловився за возз'єднання з Українською РСР.

1945 p., 29 червня. Підписання чехословацького договору в Москві, згідно з яким Закарпатська Україна об'єднана з Українською РСР.

1946 p., 22 січня. Створена Закарпатська область у складі Української РСР.

1954 p., лютий. На честь 300-річчя Переяславської угоди зі складу Російської федерації до УРСР було передано Крим.

Увійшовши до складу Радянського Союзу в 1922 p., Україна охоплювала територію в 450 тис. км2 з населенням понад 26 млн осіб. Столицею з 1922 р. по 21 січня 1934 р. (дата прийняття рішення) був Харків.

Спочатку республіку поділили на 12 губерній; у 1925 р. в результаті адміністративної реформи було створено 41 округ, а в 1933 р. їх знову реорганізували у 15 областей. Велика частина 5-мільйонного неукраїнського населення (національні меншини) проживала в наданих їм 12 адміністративних районах.

У 1939 р. після включення Західної України до складу СРСР число областей збільшилося ще на шість. На початку Великої Вітчизняної війни, точніше в серпні 1941 p., повністю нехтуючи національні прагнення українців, А. Гітлер наказав поділити територію України на окремі адміністративні одиниці. Найбільша з них, під назвою Рейхскомісаріат Україна, охоплювала Правобережжя і більшу частину Лівобережжя з центром у Рівному. Галичина була перетворена в Генеральну губернію (дистрикт Галиція) з підпорядкуванням Польщі. Буковина й частина Південно-Східної України, включаючи Одесу, були передані Румунії (союзникові Німеччини) й стали називатись Трансністріею. Наближені до фронту території в околицях Харкова залишались під юрисдикцією німецької армії. Після закінчення війни в результаті приєднання Буковини, Криму, реорганізації областей їх кількість збільшилась до 25.

Розглянемо схеми державного управління. Практично з перших років радянської влади Комуністична партія відігравала провідну роль в економічному і соціальному житті як Радянського Союзу в цілому, так і України зокрема. Обіймати керівну посаду на всіх щаблях законодавчої, виконавчої і судової влади міг тільки член партії. До речі, інших партій з середини 20-х років XX ст. і до розвалу Радянського Союзу не існувало. Навіть з березня 1925 р. Українська комуністична партія (УКП) була розпущена, а її члени перейшли в Комуністичну партію (більшовиків) України (КП(б)У).

Надзвичайний VIII з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР. У ній селяни одержали рівні права з робітниками та службовцями. Система функціонування влади теж ставала іншою: з'їзди рад різного рівня змінювались інститутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Союзу) рад. Але принципові зміни конституційних положень аніскільки не позначились на системі влади, й ради, як і раніше, не відігравали головної ролі. До конституції 1936 р. вперше увійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій, що повною мірою відповідало дійсності.

Проект нової конституції України було опубліковано 1 січня 1937 p., а наприкінці цього місяця надзвичайний XIV з'їзд Рад України затвердив її. Трохи змінилась назва республіки — з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Останню за часів Радянського Союзу союзну конституцію приймала Верховна Рада СРСР у квітні 1977 p., і, відповідно, Конституцію України — Верховна Рада України 20 квітня 1978 р. У цих конституціях також наголошувалося на тому, що провідна роль в суспільстві належить Комуністичній партії.

Розглянемо схеми управління народним господарством. Спочатку господарськими справами займались народні комісаріати. Центральним органом виконавчої влади була Рада народних комісарів. У 1946 р. назви були замінені: відповідно на Раду Міністрів СРСР і Раду Міністрів УРСР, які такими залишились до кінця 80-х років із незначною реорганізацією в 60-х роках.

Якщо розглядати галузеву структуру управління, то слід зазначити, що вже 2 липня 1923 р. був прийнятий декрет про трести в Україні, яким визначалось їх правове становище. Трести отримували самостійність у забезпеченні виробництва необхідними ресурсами та збуті продукції. Наказом Вищої Ради народного господарства (ВРНГ) від 10 серпня 1923 р. були визначені завдання, методи і цілі діяльності на принципах госпрозрахунку з метою отримання прибутку.

У1934 р. була ліквідована функціональна система управління промисловістю, у наркоматах були створені головні виробничі й виробничо-територіальні управління (главки). У1937— 1929 pp. їх кількість була збільшена. 1946 р. на зміну народним комісаріатам прийшла складна система союзних, союзнореспубліканських та республіканських міністерств.

У 1957 р. замість галузевої структури управління народним господарством було введено територіальну. Відповідно були створені ради народних господарств (раднаргоспи) економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Держплан лише здійснював загальне керівництво. На території України було утворено 11 районів — Київський, Харківський, Вінницький, Ворошиловградський, Львівський, Дніпропетровський, Херсонський та ін., а в 1960 р. — Кримський, Полтавський, Черкаський. У межах раднаргоспів підприємства підпорядковувалися галузевим управлінням або трестам і комбінатам. У 1960 р. було створено республіканські раднаргоспи, у 1962 р. — Ради народного господарства СРСР: замість 14 раднаргоспів їх стало 7.

З приходом до влади у СРСР Л. Брежнєва було ліквідовано раднаргоспи і створено міністерства, яких наприкінці 1965 р. у СРСР налічувалось 8 загальносоюзних і 13 союзнореспубліканських. Унаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств.

Управління народним господарством здійснювалось командно-адміністративними методами. Основним способом планування був балансовий. Основою розвитку республіки були п'ятирічні плани Радянського Союзу з розкладкою по республіках. Роки п'ятирічок подані нижче:

У 1959 p. XX з'їзд КПУ схвалив 7-річний план розвитку господарства України на 1959—1965 pp.

Протягом усього існування СРСР його керівництво намагалось поліпшити економічні показники шляхом економічних реформ. їх характеристика подана в табл. 8.2.1.

Таблиця 8.2.1. Економічні реформи часів Радянського

Отже, система державного управління практично за всі роки перебування України в складі Радянського Союзу характеризувалась тоталітаризмом, бюрократизмом, нехтуванням інтересів, малоефективністю, жорстокою експлуатацією природних ресурсів, створенням екологічних проблем.

Ось така ціна досягнутих результатів, і її наслідки відчуваються і до цього часу.