Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - 6.1. Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти. Валютний курс

Почувши в новинах прогноз курсу валют: дурні чинять так, як їм радять, розумні роблять усе навпаки; а мудрі вмикають звук.

С. Янковський

6.1. Сутність валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти. Валютний курс

Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий масштабний сектор економіки, як зовнішньоекономічні відносини. На и основі функціонує валютний ринок, що є елементом грошового ринку, формуються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світової економіки та інтеграцію до неї національних економік окремих країн.

Валюта – це будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язане із зовнішньоекономічними відносинами (рис. 6.Х).

Рис. 6.1. Визначення поняття "валюта"

Валютні відносини – це сукупність економічних відносин, що виникають у процесі кредитно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері. їх функціонування передбачає такі компоненти (рис. 6.2)^*124.

*124: { Демківський А.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Рис. 6.2. Валютні відносини у грошовій сфері

Суб'єктами валютних відносин є такі, які зображені на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Суб'єкти валютних відносин

Залежно від економічного призначення валютних платежів у валютних відносинах можна виокремити такі складові^*125:

*125: { Там само.}

– міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями;

– одержання і погашення різних видів міжнародних позичок;

– переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій;

– переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги;

– операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зовнішньому валютних ринках.

Розвиток валютних відносин можливий за наявності особливого ринку, на якому можна вільно купувати або продавати валюту. Такий ринок називається валютним.

Валюта класифікується за кількома критеріями (рис. 6.4).

Національна валюта виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це будуть кошти, номіновані в гривні, для Росії – в рублях, для ФРН – у євро тощо.

Іноземна валюта виражена в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це – кошти, номіновані в усіх національних грошових одиницях крім гривні.

Колективна валюта виражена в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.

За своєю природою колективні валюти не мають внутрішньої вартості і є умовними рахунковими грошовими одиницями. Вони не існують у матеріальній формі, тобто у вигляді банкнот або монет, а значаться у формі записів на банківських рахунках, у тому числі в пам'яті ЕОМ. Колективні валюти, які емітуються міжнародними фінансово-валютними організаціями для визначення і порівняння широкого кола економічних показників і для використання як офіційного грошового еталона в різних валютних вимірюваннях (спільним знаменником для зіставлення курсів національних валют), поступово беруть на себе деякі функції грошей, зокрема функцію платіжного засобу і міжнародних безготівкових розрахунків, функцію засобу нагромадження вартості у формі резервної валюти. Вони використовуються під контролем міжнародних валютних організацій, що забезпечує їм більшу стійкість і більші переваги в ролі міжнародних платіжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

У теоретичному плані колективні валюти перебувають у більш вигідному становищі, ніж ключові валюти національного характеру. Обсяги емісії колективних валют зручніше пов'язати з потребами міжнародного платіжного обігу в ліквідних активах, їх курс технічно простіше стабілізувати, наприклад, шляхом його обґрунтування відразу на декількох курсах національних валют, що сприятиме значному обмеженню амплітуди його коливання порівняно з національними валютами, що лежать в його основі. Тому деякі провідні економісти світу вважають колективні валюти більш ефективним міжнародним ліквідним активом, ніж ключові. Одночасно більшість з них розуміють, що запровадження в міжнародний обіг колективних (наднаціональних) валют у кращому випадку зможе лише послабити, а не ліквідувати суперечність світової валютної системи. Однак унаслідок подальшого поглиблення процесу інтернаціоналізації світового ринку, розвитку системи міждержавного економічного регулювання валютна система об'єктивно потребує запровадження в структуру міжнародних валютно-фінансових відносин універсального, єдиного для всіх наднаціонального платіжного і резервного засобу, тобто своєрідних світових грошей. Поява наднаціональної резервної валюти глобального характеру ширше і повноцінніше враховуватиме інтереси суб'єктів міжнародного обміну, оскільки емісія такої валюти, визначення валютного курсу та інших основних параметрів будуть проводитись колективно, дотримуючись демократичних принципів.

Нині найбільш відомі дві колективні валюти: СПЗ (спеціальні права запозичення, англ. SDR – Special Drawing Rights), запроваджена в міжнародний обіг МВФ, та евро, що введене в обіг у 2002 р. та запроваджене 11 країнами Західної Європи.

На Ямайській нараді МВФ як колективну резервну валюту визнали спеціальні права запозичення (СПЗ). СПЗ як міжнародний резервноплатіжний засіб було створено в 1969 р. Спочатку вони були простим кредитним засобом, однак потім Міжнародний валютний фонд поставив завдання перетворити їх на "головний резервний актив міжнародної валютної системи". СПЗ призначалися для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ, порівняння вартості національних валют. Одиниця СПЗ була умовною. Випуск СПЗ відбувався у вигляді кредитових записів на рахунках МВФ пропорційно квотам країн-учасниць. Ці квоти використовувалися ними для закупівлі конвертованої валюти або погашення дефіциту платіжного балансу. Однак їх частка в загальних валютних резервах капіталістичного світу була невелика – близько 3 %. Країна ставала власницею певної суми СПЗ, не надаючи при цьому еквівалента у золоті або національній валюті. Термін дії СПЗ не обмежувався у часі. Резерви в СПЗ могли бути використані країнами, що володіють цим засобом, для розрахунків як із МВФ, так і між собою. Спочатку одиниця СПЗ прирівнювалася до золота, що відповідало золотому вмісту долара (1979 p.). Із середини 1974 р. у зв'язку з переходом до плаваючих курсів валют був скасований золотий вміст СПЗ. Курс цієї валютної одиниці почав визначатися за допомогою "валютного кошика", що включав з 1981 р. набір п'яти основних світових валют (американський долар, марка ФРН, японська єна, французький франк і англійський фунт стерлінгів). МВФ щодня розраховує вартість СПЗ у доларах на основі валютних курсів ринку різних валют.

Багато економістів вважають, що СПЗ меншою мірою можна розглядати як резервну валюту, а більшою – як кредит.

До введення євро, тобто до кінця 90-х років, рішення про випуск СПЗ приймалися двічі з розподілом пропорційно до квот країн у капіталі МВФ – у 1970–1972 і у 1979–1981 pp.

Іншим видом колективної резервної валютної одиниці, обумовленої на основі вартості "кошика валют", була ЕКЮ з 1979 по 1998 р.

СПЗ як колективна резервна валюта не змогла зайняти того місця, що призначалося їй при створенні. Вона суттєво не похитнула позиції долара. У свою чергу певні резервні функції отримали інші валюти промислових країн: марка ФРН, швейцарський франк, японська єна.

Неконвертовані валюти неможливо вільно обміняти на іноземні за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну та фінансову кризи. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України – гривня. Нині вона належить до частково конвертованих валют.