Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - Перший етап. Система золотого стандарту

Світова валютна система – це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства^*161.

*161: { Демківський A.В. Гроші та кредит: навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Складовими світової валютної системи є такі:

– форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці – СПЗ, ЕКЮ, євро);

– уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

– умови взаємної конвертованості валют;

– уніфікація правил міжнародних розрахунків;

– режим валютних ринків та ринків золота;

– міжнародні валютно-фінансові організації;

– міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи розвитку світової валютної системи наведені у дод. Г табл. Г2.

Розглянемо коротко зміст цих етапів.

Перший етап. Система золотого стандарту

(золотомонетний стандарт, золотозливковий і золотодевізний стандарти (доларовий та стерлінговий)).

Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX ст. і функціонувала до 1920–1930-х років. Її визначальними особливостями були: функціонування золота як світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют; їх безпосередня конвертованість у золото, а звідси – наявність фіксованих валютних курсів.

У період дії золотого стандарту золото оберталось у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому, а й на внутрішньому (поряд із розмінними паперовими грошима) ринках. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Відмінність між ними полягала в тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу. Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на підставі їх золотого вмісту (масштабу цін), що встановлювався державою.

Водночас система золотого стандарту мала істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою, тобто недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня коштовності монетарного товару. Її найгіршим недоліком було те, що умови функціонування золотого стандарту відчутно обмежували можливості проведення окремими державами власної валютно-грошової політики. Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. До початку Другої світової війни практично всі країни Заходу припинили розмін на золото паперових знаків вартості, що підірвало засади функціонування золотого стандарту.

Другий етап. Бреттон-Вудська валютна система

У роки Другої світової війни система міжнародної торгівлі та валютних відносин фактично зазнала повного краху. Щоб виправити становище, у 1944 р. в м. Бреттон-Вудс (США) зібралася міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Відповідно до статуту МВФ було визначено найважливіші принципи нової валютної системи, що отримала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її підвалиною стала система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалась у систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до середини 1970-х років і відіграла важливу роль у поглибленні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації виробництва, інтенсивному розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Визначальними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були такі.

У новій системі збереглася роль золота як загального еквівалента, платіжного засобу та розрахункової одиниці в міжнародному обігу. В тексті Бреттон-Вудської угоди (ст. IV розд. І Статуту МВФ) з цього приводу було записано: "паритети валют усіх держав-учасниць мають виражатись у золоті, яке є загальним еквівалентом, а також у доларах США за його золотим вмістом на 1 липня 1944 p.". Однак фактично цього положення валютної угоди не дотримувалися. На практиці зв'язок усіх валют із золотом здійснювався опосередковано. Серед країн, що входили до МВФ, лише долар СІНА зберігав зовнішню конвертованість (для центральних банків інших держав) у золото. В цьому полягала його докорінна відмінність від усіх інших валют, які такої конвертованості не мали. У зв'язку з тим, що паритети майже всіх валют були зафіксовані в МВФ у доларах США, їхній зв'язок із монетарним товаром здійснювався за системою: золото – долар – національні валюти. У цьому поєднанні долар виконував функцію знаку золота, різновиду світових грошей.

Бреттон-Вудська валютна система, як і система золотого стандарту, додержувалася принципу фіксованих валютних курсів, що мало важливе значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційні курси валют установлювалися визначенням їх золотого вмісту (масштабу цін) і відповідно до цього твердо фіксувалися відносно долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1 % в обидва боки без відповідної згоди МВФ.

Долар, функціонуючи в режимі золотого стандарту, прирівнювався до золота за визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: він містив 0,888 г золота: ціна однієї унції (31,1г) золота становила 35 дол.

4. Важливою нормою Бреттон-Вудської системи була заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Зазначені операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків за фіксованою ціною – 35 дол. за унцію. Ця норма спрямовувалась на забезпечення відповідної стабілізації валютної системи.

Упродовж тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи (золото – долар – національна валюта) забезпечувалася високим рівнем стійкості й довіри до долара, який виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти.

Наприкінці 1960 – на початку 1970-х років ситуація істотно змінилася: США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги, виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота. Це також суттєво підривало фундамент Брет- тон-Вудської системи.