Гроші та кредит - Круш П.В. - Міжнародна торгівля

Міжнародна торгівля є однією з перших і основних форм міжнародних відносин.

Саме тому доцільно розглядати еволюцію

теоретичних концепцій, що пояснюють природу взаємовідносин між державами та стимулів для торгівлі між ними.

Теорії міжнародної торгівлі

Засади теорії міжнародної торгівлі були сформульовані представниками класичної теорії А. Смітом і Д. Рікардо. У своїй фундаментальній праці "Про причини багатства народів" Сміт висунув теорію абсолютних переваг, згідно з якою країна має абсолютну перевагу у виробництві певного виду продукції за умов, якщо вона здатна її виробляти з меншими витратами ресурсів, ніж інші країни. Тому кожна країна повинна спеціалізуватися на експорті тих товарів, щодо яких вона має абсолютну перевагу та імпортувати ті товари, які виробляються з меншими витратами в інших країнах.

Рікардо ж довів, що чинники, які лежать в основі теорії Сміта, обмежують кількість країн, яким зовнішня торгівля може бути вигідною. За Смітом, зовнішня торгівля є вигідною лише тоді, коли країна має абсолютну перевагу щодо виробництва одних видів товарів і абсолютно поступається щодо виробництва інших товарів. Але якщо одна країна має абсолютну перевагу у виробництві всіх видів товарів, а інша не має абсолютної переваги у виробництві жодного з товарів, то, згідно з теорією Сміта, такі країни не можуть мати мотивацію до зовнішньої торгівлі. То ж у праці "Основи політичної економії" Рі-кардо висунув припущення про те, що країни вступають у міжнародні відносин, спираючись не на абсолютні, а на відносні (порівняльні) переваги. Згідно з теорією порівняльних переваг, кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які мають нижчу відносну ціну порівняно з іншими країнами. Усі країни матимуть вигоди від міжнародної торгівлі, якщо вони спеціалізуватимуться на виробництві тих товарів, відносно яких мають порівняльну перевагу. У підсумку це підвищує сукупну продуктивність ресурсів і максимі-зує сукупний обсяг виробництва та споживання товарів у них.

Отже, за теорією порівняльних переваг, в умовах вільної торгівлі всі країни з різною продуктивністю ресурсів дістають змогу виробляти і споживати більшу кількість товарів. Це стосується навіть тих країн, які не мають абсолютних переваг у виробництві жодного з товарів, але вступають у міжнародні відносини.

Е. Гекшер і Б. Олін пішли далі і пов'язали переваги країни з рівнем її забезпеченості факторами виробництва. Згідно з теорією Гек-шера-Оліна різні країни мають неоднаковий рівень забезпеченості факторами виробництва, що впливає на їхню внутрішню вартість. Чим вищий рівень забезпеченості країни відповідним фактором виробництва, тим менша його вартість в цій країні порівняно з іншими країнами. Тому кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, для виготовлення яких вона має достатню кількість дешевих факторів виробництва. І навпаки, вона імпортуватиме ті товари, для виробництва яких у неї не вистачає виробничих факторів. Інакше кажучи, країна в прихованому вигляді експортує надлишкові фактори виробництва та імпортує дефіцитні.

У середині 50-х років відомий американський економіст Василь Леонтьєв емпірично перевірив основні висновки теорії Хекшера-Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на підставі даних про економіку США за 1947 р., В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті - капіталомісткі. Отриманий Леонтьєвим результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера-Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, а й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера-Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

- неоднорідність факторів виробництва;

- значна роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості;

- вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд;

- фактори виробництва певної кількості і якості;

- умови внутрішнього попиту на пропозицію певної галузі, його кількісні та якісні параметри;

- наявність підтримувальних галузей, конкурентоспроможних на світовому ринку;

- стратегія і структура фірм, характер конкуренції на внутрішньому ринку тощо.

Комплексний підхід щодо чинників міжнародної торгівлі знайшов своє відображення в теорії М. Портера (теорія конкурентоспроможності). В теорії Портера участь країни у міжнародній торгівлі визначається рівнем конкурентоспроможності її підприємств на відповідних світових ринках, які залежать від кількох чинників. Портер називає такі чотири чинники:

1. Забезпеченість країни базовими і розширеними факторами виробництва.

2. Умови внутрішнього попиту, який відіграє вирішальну роль у формування параметрів національної продукції. Якщо місцеві споживачі досить вимогливі, то вони спонукають національні підприємства постійно підвищувати якість продукції та оновлювати її асортимент.

3. Споріднені (суміжні) галузі. Цей чинник характеризує наявність або відсутність у країні конкурентоспроможних на міжнародному рівні галузей, які мають забезпечувати виробництво національної продукції необхідними матеріалами і комплектуючими виробами.

4. Стратегія підприємств та конкуренція між ними. Вплив цього чинника на відносні переваги залежить від рівня менеджменту та внутрішньої конкуренції у відповідних галузях та великих компаніях, які представляють країну на міжнародній арені.

Згідно з теорією Портера, ці чотири чинники утворюють ромб. Найбільші успіхи досягаються в тих галузях, де ромб найсприятливіший. Але, крім цих чотирьох чинників, на ромб Портера можуть впливати два додаткових чинники: випадок і уряд. Випадковою подією може бути поява радикальних інновацій, відкриття, різкі зміни цін на ресурси тощо. Вплив уряду залежить від його економічної політики, яка може сприяти збільшенню або зменшенню переваг своєї країни.

У подальшому ці теорії були доповнені та уточнені сучасними теоріями переваг від зовнішньої торгівлі. Серед основних варто виділити теорему Рибчинського. Рибчинський охарактеризував співвідношення між зростанням пропозиції факторів та нарощуванням обсягів виробництва, яке відоме як теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з факторів виробництва приводить до збільшення обсягів виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і до скорочення виробництва й доходів у галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно.

Одним із конкретних проявів закономірності, яка описується теоремою Рибчинського, є так звана "голландська хвороба". Коли в 70-х роках. Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобутку газу супроводжувалося переливанням ресурсів у цю галузь із галузей обробної промисловості, що призводило до скорочення в них обсягів випуску та експорту. Аналогічні процеси спостерігалися також у Великій Британії, Норвегії та інших країнах, де велась інтенсивна розробка нових родовищ.

Ця теорія належить до неофакторних теорій міжнародної торгівлі, які повніше пояснюють суть та механізми реалізації торговельної політики на сучасному етапі.