Гроші та кредит - Михайловська І.М. - 6.5. Валютне регулювання і валютний контроль як інструменти стабілізації валютної політики в Україні

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Основними цілями валютної політики є [6,7]:

> лібералізація валютних відносин у країні;

> забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

> забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

> захист іноземних та національних інвестицій у країні;

> забезпечення стабільності курсу національної валюти. Валютна політика здійснюється органами економічного управління -

центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю - і проводиться як координації міжнародних економічних відносин, посилення позиції країни у боротьбі за ринки збуту, сфери вкладання капіталів тощо.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно пов'язані між собою. У широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими.

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їхньої діяльності на валютному ринку.

Згідно із законодавством валютне регулювання в нашій країні ґрунтується на режимі валютних обмежень:

1. Обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти;

2. Регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, золота, національної валюти та цінних паперів, репатріації прибутку;

3. Контроль за вкладанням капіталу нерезидентів в економіку України та резидентів в економіку інших країн;

4. Здійснення валютних операцій у центральному або уповноважених банках;

5. Отримання попереднього дозволу, декларування, заборона або контроль за здійсненням окремих видів валютних операцій.

Головними засобами валютного регулювання є встановлення банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативів обов'язкового резервування коштів. Національний банк встановлює також порядок визначення облікової ставки та інших, процентних ставок за своїми операціями; забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснює валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою "впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні; згідно із законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу; проводить операції із цінними паперами на відкритому ринку (купівля і продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ й інших цінних паперів та боргових зобов'язань)..

Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. встановлено порядок проведення законних операцій з валютними цінностями на території держави. Цей документ регулює операції з валютними цінностями в іноземній валюті. Згідно з цим документом, до валютних цінностей належать:

> валюта України - грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у національній валюті;

> іноземна валюта - іноземні грошові знаки, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті;

> монетарні метали - золотометали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів та брухту з них.

o Валютні операції - це операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між:резидентами у валюті України.

У документі чітко визначено п'ять форм валютних операцій:

> скуповування одноразове чи багаторазове придбаних валютних цінностей;

> продаж - відчуження валютних цінностей за винагороду;

> обмін - відчуження однієї валютної цінності взамін на іншу;

> використання валютних цінностей як засобу платежу - плата валютою за товар або послуги, передача або переказ валютних цінностей у рахунок боргу;

> використання валютних цінностей як застави - передача таких цінностей для забезпечення зобов'язання під отримання позики.

На здійснення вказаних операцій з валютними цінностями потрібні індивідуальні ліцензії, які видає НБУ. Торгівля іноземною валютою на території України провадиться через уповноважені банки та інші фінансово-кредитні установи, які одержали відповідну ліцензію на таку торгівлю. Порушення правил про валютні операції тягне за собою як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.

Відповідно до названого декрету на відкриття і використання валютних рахунків за межами нашої держави також обов'язково слід мати дозвіл НБУ. За незаконне відкриття валютних рахунків підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності або приватних осіб, у банках інших держав передбачена кримінальна відповідальність.

Отже, Україна застосовує досить жорсткий режим валютного регулювання. Проте це не змогло протидіяти масовій втечі національних капіталів за кордон і суттєво збільшити надходження іноземної валюти у країну. Відплив валютних, коштів з нашої країни обумовлений неповерненням експортного валютного виторгу, ненадходженням товарів і невиконанням послуг у рахунок погашення авансових платежів з імпорту, маніпулюванням цін експортної та імпортної продукції.

Для боротьби з цими негативними явищами слід посилити контроль безпосередньо за каналами відпливу капіталів та встановити, яким шляхом цей відплив здійснюється. Відомо, що розрахунки за експортно-імпортні операції між резидентами України та юридичними особами-нерезидентами провадять через кореспондентські рахунки банків. Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України є наявність вантажної митної декларації та реєстру вантажних митних декларацій, які фактично підтверджують отримання товару в Україні.

Проте саме ці документи найчастіше підробляють. Тому з метою підвищення ефективності валютного контролю та вдосконалення інформаційного співробітництва між органами валютного контролю НБУ спільно з Державною митною службою створив систему інформаційного обміну даними (угода "Про інформаційне співробітництво між Державною митною службою України та Національним банком України").

Метою створення такої системи є запровадження постійної системи обміну інформацією для вдосконалення системи валютного контролю у сфері зовнішньоекономічної діяльності; запобігання використанню фіктивних вантажних митних декларацій для купівлі та перерахування за межі України валютних цінностей; об'єднання інформаційної системи НБУ та Держмитслужби для створення єдиної системи купівлі іноземної валюти та її перерахування за межі держави.

Проте лише вдосконалення методів валютного контролю та його посилення не зможуть кардинально вирішити проблему втечі капіталів за кордон, оскільки завжди знаходяться лазівки для порушення законодавства. Саме тому необхідно застосовувати комплексний підхід у валютній сфері, який передбачатиме проведення економічної політики, спрямованої на зростання ВВП і виробництва шляхом стимулювання розвитку приватного підприємництва, проведення структурних реформ, роздержавлення та приватизації, створення сприятливого інвестиційного клімату. Комплексний підхід включає також реструктуризацію зовнішнього державного боргу, недопущення його подальшого зростання.

Економічне зростання, що спостерігається в Україні останніми роками, дало підстави для посилення процесів лібералізації валютного ринку, яка виявилась у запровадженні режиму плаваючого обмінного курсу. Такі заходи сприяють інтеграції України у світову економіку, збалансуванню попиту на іноземну валюту з її пропозицією, підтримці конкурентоспроможності українських товаровиробників, збереженню валютних резервів.

Валютні відносини регулюються не тільки на національному, а й на міжнародному рівні. З цією метою створено відповідний організаційно-правовий механізм у вигляді міжнародних кредитних організацій та фондів. Ці інститути створені на осногі міжнародних угод відповідних держав, їх функціонування регулюють міжнародно-правові акти. Вони мають право від свого імені укладати договори як із країнами-учасницями, так і з іншими країнами*.

Особливо значну роль у системі міжнародного валютного регулювання відіграє Міжнародний валютний фонд (МВФ). З 1 березня 1945 р. Фонд почав виконувати свої функції, у цьому ж році уклав угоду з ООН і став одним з її економічних підрозділів. З 1992 р. Україна стала членом МВФ, що відкрило їй шлях до західних кредитів.

Здійснюючи функції регулювання міжнародної валютної системи, МВФ:

o сприяє міжнародному співробітництву у галузі валютно-фінансових і торговельних відносин країн-учасниць та стабілізації курсів валют;

o вживає заходів впливу на національну валютну політику і внутрішні фінанси країн-учасниць, приділяє особливу увагу стану платіжних балансів країн;

o сприяє розвитку та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, що створює умови для підвищення рівня зайнятості населення та реальних доходів, а також упорядкуванню валютної системи;

o скасовує валютні обмеження, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі, не допускає знецінення валют;

o надає державам-членам кошти в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу.

Велика роль у регулюванні світових валютних відносин належить Світовому банку. Це міжнародний інвестиційний інститут. Як член МВФ наша держава співпрацює із Світовим банком, де їй виділено квоту -10 678 акцій загальною сумою 1.3 млрд. дол. Квоту за членство України у Світовому банку внесли Нідерланди у сумі 7,9 млн. дол. Ця країна є країною-опікуном нашої держави у цьому банку. Кредити, надані Світовим банком, дають змогу Україні одержувати значні кошти для прискорення переходу до ринку шляхом структурної перебудови економіки.

Промислове розвинені країни світу широко застосовують і таку форму валютного регулювання, як щорічні зустрічі їх керівників для координації валютної політики. Прикладом можуть служити країни "сімки": США, Англія, Франція, ФРН, Італія, Канада, Японія. Таким шляхом йдуть і керівники інших державних угруповань.

До дійових засобів валютного регулювання слід віднести також застосування таких типів угод:

o торговельні та платіжні, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

o угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво;

o спеціальні кредитні угоди;

o міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах. Отже, цілісність сучасного світу і взаємозалежність національних

валют у межах світової валютної системи не виключають необхідності валютного регулювання держав і міжнародних організацій.