Гроші та кредит - Щетинін А.І. - 2.1. Грошовий обіг і його структура

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі "їх постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Грошовий обіг здійснюється між усіма суб’єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг. Але сфера грошового обігу є відносно самостійною, тому в загальному обороті матеріальних благ, послуг і грошей рух грошей виступає як такий, що не пов’язаний з рухом реальних благ. Отже грошовий обіг — це складне і структуроване явище. У ньому як певні складові частини виділяють грошові потоки, що обслуговують як рух реальних благ, так і функціонування фінансово-кредитних відносин. Усі ці грошові потоки входять у єдину систему грошового обігу, тісно взаємопов’язані між собою, і порушення, які можуть виникнути в тому чи іншому грошовому потоці, як правило, відбиваються на інших потоках. Це гостро ставить проблему збалансованості грошових потоків, яку слід розглядати як з погляду оптимізації самої сфери грошового обігу, так і з погляду зв’язку грошового обігу з тими постійними змінами, що мають місце у суспільному виробництві.

Проблема грошового обігу тісно пов’язана зі структурою самої грошової маси. Вона неоднорідна і в міру вдосконалення товарно-грошових відносин постійно ускладнюється за рахунок тих нових фінансових інструментів, які з’являються в процесі розвитку грошового обігу. Визначення структурних елементів грошової маси та їх особливостей дає змогу точніше з’ясувати питання про кількість грошей, необхідних для обігу.

Грошовий обіг постійно змінюється як в загальних особливостях своєї організації, так і у своїх масштабах. Зростання виробництва й інші чинники безпосередньо впливають на загальну масу грошей, потребуючи її постійного поповнення. Цей механізм неоднозначний, характеризується великою складністю і вимагає вдосконалення самого процесу поповнення грошей в обігу.

2.1. Грошовий обіг і його структура

У попередній темі розглянуто, як у процесі свого розвитку гроші пройшли великий еволюційний шлях від примітивної форми у вигляді випадкового товару до блискучої форми грошей з благородних металів, а згодом і до паперових грошей. Поряд з розвитком самих грошей відбувався процес удосконалення й самого руху грошей, тобто їх обігу. Якщо спочатку рух товару і рух грошей були єдиним нерозривним актом, то згодом ці процеси дещо відокремлюються один від одного. З одного боку, має місце рух товарів, а з іншого — рух грошей. Сфера виробництва і сфера грошового обігу набувають певної незалежності і кожна з них має свою власну логіку і свої закономірності розвитку.

Проте кінцевим призначенням грошової сфери є обслуговування товарного обігу, тому певна відокремленість цих сфер є лише однією стороною. Другою стороною виступає їх нерозривна єдність, їх тісний взаємозв’язок, без якого неможливе функціонування сучасної ринкової економіки. Ця єдність виробничої і грошової сфери стає дедалі тіснішою, а їх взаємодія, в якій вона реалізується, поступово ускладнюється. При цьому взаємозв’язок між сферами здійснюється постійно, бо постійним є процес суспільного відтворення. Отже, рух грошової маси, що обслуговує суспільне виробництво, є безперервним.

Безперервний рух грошей, що відбувається у суспільному виробництві, називають грошовим обігом. Він здійснюється між усіма суб’єктами виробництва. До них належать домашні господарства, підприємства, фірми, установи, населення і держава в особі своїх організаційних структур. Особливе місце за своїм значенням і за роллю в організації грошового обігу мають фінансові посередники. Це банки, небанківські кредитні установи й інші посередники, головною функцією яких виступає акумуляція тимчасово вільних коштів, які є в суспільстві, і надання їх у тимчасове користування тим, хто має в них потребу, на умовах платності, терміновості і повернення. Від рівня розвитку цього суб’єкта грошового обороту багато в чому залежить не тільки безперервність руху грошей, а й динамізм і рівень розвитку самого суспільного виробництва. Жоден суб’єкт ринкової економіки не спроможний реалізувати свої завдання і досягти мети без використання грошей, тобто поза грошовим обігом.

Грошовий обіг, як правило, розглядають на двох рівнях: на мікрорівні і на макрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал.

У процесі свого руху на мікрорівні гроші мають певні особливості. Ось найбільш суттєві з них:

—На мікрорівні з точки зору суб’єкта грошового обігу гроші виступають як багатство. В умовах металевого грошового обігу це багатство є реальним, бо наявність грошей — це наявність певної маси вартості у високоліквідній формі. У сучасній ринковій економіці гроші мають кредитну природу, а значить не мають власної вартості. Тому гроші як гроші, або гроші як капітал і на цьому рівні не є багатством у повному розумінні цього слова. Якщо ж гроші розглядати як функцію, то на цьому рівні вони є багатством, бо відображаючи у своїй нетоварній формі виробничі відносини між людьми, вони здатні перетворюватись як у будь-які матеріальні блага, так і в будь-які елементи продуктивного капіталу. Отже, на мікрорівні гроші, з одного боку, не є багатством, а з іншого — вони — багатство. Наявність цього протиріччя і його гострота виявляються тоді, коли в системі суспільних відносин настає криза. Кризові явища в суспільстві тією чи іншою мірою відзеркалюються в елементах матеріального виробництва і перш за все у грошових. Найбільше своє вираження криза грошових елементів знаходить в інфляції. У період інфляції в грошах зменшується втілення багатства, яке вони представляють в дещо віртуальній формі. За певних умов воно взагалі може зникнути і призвести до суттєвих катаклізмів у суспільному виробництві. Тому стабілізація всієї системи ринкових відносин є неодмінною передумовою того, що це протиріччя залишиться потенційним, або ж не набуде загрозливих масштабів для суспільства. Найбільш чітким показником сталості всієї сукупності відносин у суспільстві є сталість грошової одиниці країни.

Рух грошей на мікрорівні має дві форми: рух капіталу і рух доходу. У першому випадку гроші є знаряддям для збільшення вартості. Цей рух частини грошової маси надзвичайно важливий як з погляду власника (індивідуального чи колективного) капіталу, так і з погляду суспільства. З огляду на позицію підприємця, рух грошей є основою для збільшення його капіталу, для отримання додаткової вартості. Чим більш організованим і вільним буде рух грошей, тим більше можливостей для самозростання вартості, адже капітал може функціонувати як капітал тільки в русі. Що ж стосується всього суспільства, то чим організованішим і ефективнішим буде рух грошей як капіталу на мікрорівні, тим більшою буде сукупність матеріальних благ, які й уособлюють урешті-решт багатство суспільства.

З іншого боку, гроші функціонують як гроші. Ця форма їх руху забезпечує оборот тієї маси товарів і послуг, що призначені для задоволення потреб людини. Значення цієї форми руху грошей важко переоцінити, адже загальний характер товарного виробництва робить практично неможливим задоволення потреб людини без грошей. З розвитком суспільного виробництва цю місію грошей реалізують усе складніші й досконаліші фінансові інструменти.

У процесі руху грошей, що використовуються як засіб платежу чи обігу, виникає можливість їх перетворення із просто грошей у гроші-капітал. Це має місце тоді, коли ці кошти акумулюються фінансовими посередниками і використовуються для надання кредиту. Отже, чим більше розвинена і розгалужена мережа фінансових посередників, тим у суспільства більше можливостей для їх використання з метою розширення виробництва.

— Особливістю грошового обігу на мікрорівні є й те, що джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей. Що ж до додаткової потреби, то вона покривається або за рахунок власних накопичень, або за рахунок запозичень на грошовому ринку. При цьому помітна зміна попиту на гроші з боку суб’єкта господарювання або з боку населення приводить до зростання, або навпаки до зменшення відсотка, що, у свою чергу, впливає на пропозицію грошей у сфері позичкового капіталу.

На відміну від обороту грошей на рівні підприємства, тобто на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства (на макрорівні) відрізняється, передусім, такими особливостями:

—Гроші на цьому рівні не виступають як багатство. Раніше, коли в обігу були повноцінні гроші, вони ще являли собою матеріалізацію багатства взагалі. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає.

—На відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, або населення, де вони виступають або у формі капіталу, або у формі грошей як таких, на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. Вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

—На макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятись за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери в іншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням центральним банком певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється центральним банком за рахунок додаткової емісії грошей. Чим вище еластичність грошової маси, чим більш виваженою є політика державного емісійного центру, тим менше виникає протиріч і перешкод на шляху розвитку суспільного виробництва.

Грошові обороти на мікро- і на макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного. Та вирішальним, з огляду на можливості глобального впливу на реальні економічні процеси та явища, є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

У процесі свого обороту гроші обслуговують усі фази суспільного виробництва і всі ринки. На фазі виробництва рух грошей забезпечує розподіл ресурсів і поєднанням робочої сили й засобів виробництва, унаслідок чого відбувається процес виробництва товарів та послуг.

Особливо важливу роль грошовий обіг відіграє на фазі обміну. Саме тут відбувається еквівалентний рух товарів, і гроші стають важливою ланкою обміну товарів та послуг. За суттю — це обмін товарних еквівалентів, а за формою — це обмін товару на грошовий еквівалент. Оскільки гроші в сучасному їх вигляді не мають власної вартості, а грошова сфера є відносно самостійною сферою суспільного відтворення, то будь-які зміни в самому грошовому еквіваленті відбиваються на самому обміні, посилюючи, або навпаки, послаблюючи обмін і його ефективність.

Вироблений національний дохід підлягає, як відомо, розподілу й перерозподілу. На цих фазах суспільного виробництва гроші є засобом як еквівалентного, так і безеквівалентного (у разі відчуження частини виробленого продукту через податки) руху товарів та послуг. У процесі обігу грошей на фазі розподілу формуються й набувають спочатку грошової форми ті матеріальні блага, які акумулює держава для забезпечення розширеного відтворення, структурних змін у народному господарстві, розв’язання соціальних проблем суспільства.

Заключна фаза суспільного виробництва— споживання. В умовах ринку воно здійснюється практично повністю за допомогою грошей. Саме тому їх рух на цій фазі є невід’ємною основою організації споживання, а також дійовим важелем досягнення оптимального співвідношення між виробництвом і споживанням.

В Україні процес формування ринкових умов і перехідний характер економіки наклали свій відбиток на загальну організацію грошового обігу. На мікрорівні рух грошей як капіталу тільки-но розпочався. Суттєвою перепоною на цьому етапі розвитку грошового обороту стає ще слабкий рівень організації банківської системи. Активна акумуляція тимчасово вільних коштів і використання їх як капіталу стримується не тільки рівнем доходів населення, але й недостатньою стабільністю банківської системи, і як наслідок, і певною недовірою населення до цих фінансових посередників.

Важливою проблемою організації грошового обігу на макро- рівні є той факт, що в державі протягом уже більше десяти років її незалежного існування має місце таке явище, як заборгованість по заробітній платі. Сягаючи величезного розміру (у 1999 році заборгованість дорівнювала 6,7 млрд. грн.), вона стримує рух товарів та послуг. І хоча з 2000 р. з початком певного піднесення в економіці загальна заборгованість по заробітній платі стала суттєво зменшуватись, вона ще залишається значною, а це помітно гальмує процес суспільного відтворення. Означена проблема посилюється низьким рівнем заробітної плати в основних галузях народного господарства і повільними темпами вирішення цієї проблеми. Так, середня заробітна плата в нашій державі в 2004 р. склала усього 590 грн.

На макрорівні грошовий обіг в Україні характеризується також недостатньо високим рівнем організації впливу держави на економічні процеси через грошову сферу. Це пояснюється як недосконалістю правового поля, у межах якого здійснюється рух грошей, так і незавершеністю ринкових перетворень. Не останню роль щодо цього відіграє й відсутність досвіду в організації державного регулювання саме в умовах ринкової економіки з урахуванням тих особливостей, які притаманні економіці України.