Банківські системи зарубіжних країн - Мельник П.В. - 11.1. Становлення банківської системи

11.1. Становлення банківської системи

Для кращого розуміння трансформаційних процесів банківських систем постсоціалістичних країн необхідно розглянути історію розвитку та сучасний стан банківської системи ще однієї слов'янської країни - Білорусії. Перші згадки про банківську систему в Білорусії припадають на другу половину XIX століття, оскільки після відміни кріпацтва в кінці 60-х років XIX століття на ринку банківських послуг Північно-Західного краю Росії нагромадилися значні вільні грошові кошти. Ці засоби концентрувалися головним чином у Мінську.

У1873 році в м. Мінськ відкрився перший у Білорусії комерційний банк, в 1874 році - створено Мінське товариство взаємного кредиту. У 1881 році в Мінську було відкрите відділення Держбанку Росії. З 80-х років XIX століття, і особливо з початку XX століття, в Мінську починають функціонувати відділення загальноросійських банків (Селянського поземельного, Російсько-азіатського, Азовсько-донського комерційного, Петербурзько-азовського комерційного банків тощо).

Кредитна система дореволюційного Мінська служила цілям розвитку капіталістичних підприємств, приватної торгівлі та поміщицьких господарств. Кредитні установи міста забезпечували фактично всю лісову торгівлю Білорусі з Україною і частково з Німеччиною та Англією. Для фінансування цієї торгівлі в мінських банках і відділеннях російських банків у місті акумулювалися капітали зі всієї Росії. Таким чином, до кінця XIX століття Мінськ стає найбільшим кредитним центром всього Північно-Західного краю.

12 травня 1901 року, за сприяння міського голови К.Є. Чапського, було організовано Мінське ремісниче кредитне товариство, яке до 1 жовтня 1910 року налічувало більше 2 700 членів. На основний капітал товариству надавали позики Держбанк Росії, Мінський і Петербурзько-азовський банки. Максимальний кредит ремісникам надавався у розмірі 100 рублів.

1901 рік став роком народження Мінського ощадно-позичкового товариства. Через два роки, у 1903 році, в Мінську було створено друге Мінське товариство взаємного кредиту, перейменоване 1 січня 1905року в Мінське купецьке товариство взаємного кредиту. За кількістю членів і за розмахом грошових операцій воно не набагато поступалося першому Мінському товариству взаємного кредиту, створеному в 1874 році.

4 жовтня 1911 року в місті почало діяти Мінське торгово-промислове товариство взаємного кредиту, діяльність якого сприяла розвитку економіки не тільки Мінська, але і всього Північно-західного краю. У 1914 році членами цього товариства було 540 осіб. Напередодні Першої світової війни у 1914 році було створено Мінське лісопромислове товариство взаємного кредиту.

Поряд з цим необхідно зазначити, що Мінське відділення Державного банку Росії займало особливе місце серед великих кредитних установ міста, оскільки його діяльність була пов'язана з державним бюджетом. За кількістю врахованих векселів воно займало п'яте місце в Росії, випередивши всі інші відділення в Північно-Західному краї. Саме Мінське відділення Держбанку підтримувало і контролювало фінансову діяльність місцевих підприємців. Головним об'єктом його комерційної діяльності була лісова торгівля, яка приносила значні прибутки.

У 1886 році в місті відкрилося Мінське відділення Селянського поземельного банку, створеного для забезпечення довгостроковими державними кредитами селян при купівлі ними поміщицьких земель. Незабаром з'являється Мінське відділення Московського земельного банку, яке здійснювало кредитування під заставу міської нерухомості.

У1913 році в місті відкрилося Мінське відділення Віденського комерційного банку. У роки Першої світової війни в Мінську було створено Мінське відділення Петербурзького міжнародного комерційного банку.

Варто зазначити, що доступ до банківського кредиту в Мінську у той час мали тільки великі підприємці, а також дисконтери (приватні особи, що займалися вексельними операціями), банкірські контори, товариства взаємного кредиту, які виступали посередниками між банками і дрібними товаровиробниками, роздрібною торгівлею на білоруській землі. Так, у 1913 році в Мінську налічувалося 4 товариства взаємного кредиту, 11 дисконтерів і власників банкірських контор. Крім того, існував простір і для діяльності мінських лихварів. Більшість мінських мільйонерів фінансували лісову торгівлю, брали участь у спекулятивних операціях під час розпродажу земельних володінь княгині Гогенлое, розташованих переважно в Мінській губернії, торгували грошима по всій Росії.

За кількістю товариств взаємного кредиту і величині їх обігу Мінськ далеко випереджав інші міста Білорусі. Існує відомий вираз: "Істина пізнається в порівнянні". Так, у 1913 році грошовий обіг дев'яти товариств взаємного кредиту Бобруйська, Вітебська, Гомеля, Могильова і Пінська становив близько 128 мільйонів рублів, тоді як обіг тільки двох мінських товариств - більше 113 мільйонів рублів. У перше десятиріччя XX століття в Білорусі помітну роль відігравав німецький капітал, особливо під час заготівлі і вивозу лісу і сільськогосподарської сировини. Концентрація в Мінську великих грошових коштів призвела до того, що м. Мінськ почав відігравати основну роль в управлінні всією економікою Пів-нічно-Західного краю. До початку Першої світової війни Мінськ перетворився на кредитний центр усіх білоруських земель.

Однак датою народження банківської системи (законодавчо регульована діяльність банків) Білорусі прийнято вважати З січня 1922року - початок роботи Білоруської контори Державного банку при Наркомфіні БРСР. Історично це співпало з початком реалізації нової економічної політики (непу), заснованої на поєднанні планових і ринкових підходів до управління економікою. Банківська система тих років відома активними зусиллями, направленими на стабілізацію грошового обігу і ліквідацію дефіциту держбюджету. Грошова реформа 1922-1924 років, проведена без іноземної допомоги, створила міцну основу для відновлення і розвитку країни. Цей період у вітчизняній економічній історії характеризується зниженням цін на товарному ринку, підвищенням прибутковості селянських господарств, зростанням реальної заробітної плати. У1925 році кредити за секторами економіки були розподілені в Білорусі таким чином: промисловість - близько 44,5 %; сільське господарство - майже 15 %; торгівля - приблизно 40 %; приватний сектор - близько 0,5 %.

у 1930-J932 роках у країні була проведена кредитна реформа, суть якої зводилася до повної заміни комерційного кредитування прямими банківськими кредитами з одночасним впровадженням принципів госпрозрахунку. У сукупності це дозволило банкам збільшити обсяги короткострокового кредитування за подальші десять років у 23 рази, причому на частку промисловості в довоєнному 1940 році припадало близько 60 % усіх кредитів. До цього року в банківській системі Білорусі працювало уже понад 4 тисячі осіб.

У повоєнні роки банки Білорусі вирішували завдання, які були пов'язані з відновленням зруйнованого господарства, включаючи проведення в J947році грошової реформи. У1959 році була реорганізована і сама банківська система - скасовані спеціалізовані банки, а їх функції зосереджені в Держбанку і Будбанку. Весь повоєнний період банки працювали в умовах жорсткого централізованого планування та їх діяльність була направлена на вирішення завдань того часу - створення могутнього промислового і наукового потенціалу, розвиток галузей, що визначають технічний прогрес. У 1981 році кредитні ресурси банківської системи були розподілені уже іншим чином: промисловість - близько 33 %; сільське господарство - 23 %; торгівля і заготівля - майже 22%; інші-22%.

Після вказаних вище подій наступна велика реорганізація банківської системи була проведена в 1987році, коли утворилися білоруські республіканські банки - Зовнішекономбанк, Агропромбанк, Ощадний банк і Житлсоцбанк, який діяв на принципах повного госпрозрахунку.

Сучасного вигляду банківська система Білорусі набула після ухвалення в 1990 році Декларації про суверенітет Республіки Білорусь і законів "Про Національний банк Республіки Білорусь" і "Про банки і банківську діяльність в Республіці Білорусь". Саме ці події знаменували собою новітній етап в розвитку банківської системи країни. На базі Держбанку був створений Національний банк, спеціалізовані державні банки були перетворені в акціонерні комерційні, почали створюватися нові універсальні банки, біля витоків яких стояв уже приватний капітал.