Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Цінні папери уряду США.

Ці довгострокові боргові інструменти випускаються Державною скарбницею США для фінансування дефіциту бюджетів федерального уряду. Оскільки вони є найширше застосовуваним видом облігацій у Сполучених Штатах (обсяг ділових операцій у середньому перевищує 100 млрд. дол. щоденно), вони є найліквіднішими цінними паперами, якими торгують на ринку капіталів. Цими цінними паперами володіють Федеральна резервна система, банки, домогосподарства та іноземці

Цінні папери урядових установ США.

Ці довгострокові облігації випускаються різними урядовими установами. Багато цих цінних паперів гарантується федеральним урядом, і тому вони функціонують багато в чому подібно до облігацій уряду США. Ними володіють ті ж власники, що й власники цінних паперів уряду США.

Облігації штатів та муніципалітетів.

Облігації штатів та муніципалітетів, що їх також називають муніципальними облігаціями, є довгостроковими інструментами, що випускаються урядами штатів та місцевими урядами для фінансування видатків на школи, дороги і т. д. Важлива риса цих облігацій полягає в тому, що процентні платежі по них вільні від федерального подоходного податку і здебільшого від податків штату, який випустив їх. Комерційні банки з їхньою високою ставкою подоходного податку є найбільшими покупцями цих цінних паперів. Банки володіють більшою половиною загальної кількості випущених в обіг цих цінних паперів. Наступною великою групою власників цих облігацій є багаті індивіди, які належать до групи з високими доходами, а далі страхові компанії.

Споживчі та банківські комерційні позички.

Це позички споживачам і діловим фірмам, які надаються головним чином банками, але у випадку споживчих позичок також і фінансовими компаніями. Часто для цих позичок немає вторинних ринків, і тому вони є найменш ліквідними інструментами ринку капіталів, що подані в таблиці 3.4.

Вставка 3.2. Глобальна перспектива.

Фінансове регулювання за кордоном

З урахуванням того, що політичні сили в США та в інших індустріальних країнах не надто різні, фінансове регулювання в Японії, Канаді та Європі має подібні риси до фінансового регулювання у Сполучених Штатах. Постачання інформацією поліпшується внаслідок вимоги до корпорацій, що випускають цінні папери, надавати інформацію про активи та пасиви, доходи, продаж акцій і через заборону продажу цінних паперів особам та установам, які володіють конфіденційною інформацією. Стабільність посередників гарантується ліцензуванням та періодичною інспекцією бухгалтерських книг фінансових посередників і через забезпечення страхування вкладів (незважаючи на те, що покриття є меншим і його існування часто не забезпечене). Грошовий контроль підсилюється через вимогу до депозитних інститутів тримати частину їхніх вкладів у центральному банку. Хоча заохочення власності на будинки, як правило, активно не проводиться у регулюванні в інших країнах, встановлення максимальної стелі для процентних ставок по вкладах і по облігаціях є звичайним явищем. Проте недавно багато з цих максимальних рівнів процентних ставок були усунуті, як це сталося в Сполучених Штатах.

Основна відмінність між фінансовим регулюванням у Сполучених Штатах і в інших країнах стосується банківського регулювання. Нині тільки у Сполучених Штатах національній банківській системі заборонено відкривати регіональні філії. Справді, ця відмінність між Сполученими Штатами і Європою розширилася, бо нові банківські директиви для Європейської економічної комісії (ЕЕС) дозволили банку, що має ліцензію в одній з країн ЕЕС, пропонувати повний набір послуг в усіх інших країнах ББС. Банки Сполучених Штатів також найбільш обмежені у справі надання повною мірою фінансових послуг і в активах, якими вони можуть володіти. Банки за кордоном часто володіють акціями комерційних фірм, і в Японії та Німеччині вони часто нагромаджують значні частки капіталу в таких фірмах.