Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Куди прямує відокремлення банківництва та бізнесу цінних паперів?

Опоненти вступу банків у бізнес цінних паперів наголошують, що банки мають несправедливу перевагу в конкуренції з брокерськими фірмами. Вклади забезпечують банкам штучно низьку вартість коштів, адже вони застраховані Федеральною корпорацією страхування депозитів. Брокерські фірми, з іншого боку, несуть значно більші витрати на мобілізовані ними кошти, що, як правило, отримують з позик банків1.

Бізнес у сфері цінних паперів, зокрема інвестиційне банківництво, більше ризиковий, ніж традиційна банківська діяльність. Інвестиційний банк може зазнавати суттєвих збитків, якщо неспроможний продати цінні папери за ціну, по якій гарантував розміщення цінних паперів і погодився платити емітенту. Отже, дозвіл комерційним банкам займатися інвестиційним банківництвом міг би викликати більше банкрутств банків та дестабілізацію фінансової системи. Ця проблема стала б навіть гострішою внаслідок існування федерального страхування депозитів. Як ми бачили в попередньому розділі, дозвіл комерційним банкам скористатися з інших видів ризикової діяльності збільшує потенціал для морального ризику і несприятливого вибору. Тому ймовірніше, що платники податків нестимуть і тягар витратної поруки за галузь комерційного банківництва. Наслідки одної такої поруки за ощадно-позичкові асоціації ми вже відчули.

Іншим аргументом проти дозволу банкам вступати в бізнес з цінними паперами є те, що комерційні банки зустрінуться з потенційним конфліктом інтересів, якщо вони гарантуватимуть розміщення цінних паперів. Слухання в Конгресі щодо прийняття закону Гласа - Стігола у 1933 р. викрили багато зловживань, що були пов'язані з діяльністю комерційних банків в інвестиційній банківській сфері.

Банки, що гарантували розміщення нових випусків цінних паперів, продавали їх трастовим фондам, якими керували, якщо ці папери не можна було продати комусь іншому. Ці трастові фонди часто несли суттєві втрати на цих цінних паперах, коли продавали їх пізніше. Зустрічалися випадки, коли банк сам купував цінні папери, бо не міг продати їх комусь іншому. Тому нижча якість банківських активів могла спричинитися до банкрутства.

Прихильники дозволу банкам проводити операції з цінними паперами відкидають цей аргумент, акцентуючи на тому, що нині ринки цінних паперів і комерційне банківництво є зовсім іншими галузями, порівняно з тим, якими вони були до 1933 р. Банківське регулювання і Комісія з цінних паперів та бірж змогли, очевидно, запобігти багатьом тим зловживанням, що існували до прийняття закону Гласа - Стігола. Регулятивні установи мають нині значно більші повноваження, ніж до 1933 p., щоб виявляти і карати тих учасників комерційного банківництва, що зловживали б в операціях з цінними паперами. Хоча прихильники участі комерційних банків в інвестиційному банківництві не гарантують, що такі зловживання не траплятимуться, все ж вони вважають, що зловживання будуть досить нечастими. Тому пов'язані з ними втрати будуть далеко меншими від вигод посилення конкуренції в галузі цінних паперів.

Куди прямує відокремлення банківництва та бізнесу цінних паперів?

Суперечка навколо питання, чи дозволити банкам займатися операціями з цінними паперами, поки що не розв'язана. Проте гонитва за прибутками стимулює як банки, так і інші фінансові установи (наприклад, "Меrril Lynch" із рахунком управління готівкою) обходити закон Гласа - Стігола і втручатися в традиційні володіння одне одного. Крім того, навіть первинно фінансові корпорації входять у банківництво та бізнес цінних паперів. Наприклад, "Sears" уже відкрив у своїх магазинах так звані "фінансові супермаркети", в яких клієнт може застрахуватися, купити цінні папери, здійснити вклад у взаємний фонд грошового ринку та купити нерухоме майно.

Оскільки частка комерційних банків на ринку фінансових послуг зменшувалася, то у січні 1989 р. Федеральна резервна система дозволила банківським холдинговим компаніям гарантувати розміщення боргових цінних паперів корпорацій, а також продавати заставні на

Вставка 12.5. Глобальна перспектива. Відокремлення банківництва та бізнесу цінних паперів у розвинутих країнах

Головні індустріальні країни дозволяють різноманітні зв'язки між бан-ківництвом і бізнесом цінних паперів. Розрізняють три основні системи відокремлення банківництва від бізнесу цінних паперів. Перша - це так зване "універсальне банківництво", що існує в Німеччині, Нідерландах, Швейцарії. Воно реально означає відсутність відокремлення банківництва від сфери цінних паперів. В універсальній банківській системі комерційні банки повністю забезпечують набір банківських та страхових послуг, а також послуг, пов'язаних з цінними паперами, на єдиній правовій основі. Банкам дозволяють володіти значною часткою акцій ділових фірм, що вони і роблять.

Так звана "Британська універсальна банківська система" поширена у Великобританії та в країнах, близьких до неї, таких, як Канада і Австралія. Британський універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за трьома ознаками:

1) відокремлені відділення більш традиційні;

2) частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менш традиційна;

3) поєднання банківських і страхових фірм менш типове.

Третя система передбачає правове відокремлення банківництва від бізнесу цінних паперів, як це має місце в США та Японії. Головна відмінність між американською банківською системою та японською полягає в тому, що японським банкам дозволено володіти значною часткою акцій промислових фірм, в той час як американським - не дозволено. Крім того, більшість американських банків використовує структуру банківської холдингової компанії, тоді як у Японії банківські холдингові компанії заборонені чинним законодавством. Хоча існує законодавче відокремлення між банків-ництвом і безнесом цінних паперів, згідно до закону Гласа - Стігола в США і 65 параграфа японського закону про цінні папери, в обох країнах комерційні банки втягуються щораз більше в проведення операцій з цінними паперами і тому наближаються до британського універсального банку.

страхування життя. Голова ради керуючих Федеральної резервної системи А лан Грінспен ставиться прихильно до дозволу банкам утворювати філіали разом з фірмами, що здійснюють операції з цінними паперами. У вересні 1990 р. Федеральна резервна система зробила історичний крок, дозволивши комерційному банку "J. P. Morgan" гарантувати розміщення акцій. Федеральна корпорація страхування депозитів також дозволила банкам інвестувати у нерухоме майно та брати участь в окремих видах страхової діяльності. План міністерства фінансів реформувати банківську систему, описаний в попередньому розділі, пропонує скасувати закон Гласа - Стігола. Банкам з великим власним капіталом буде дозволено створювати філіали разом з фірмами, що працюють із цінними паперами, взаємними фондами та страховими компаніями.

Курс регулятивних установ, здається, полягає у прийнятті того, що вже відбувається на ринку. Важливим чинником такої політики є те, що іноземним комерційним банкам часто дозволені операції з цінними паперами, що надає їм переваги в конкуренції над американськими банками (вставка 12.5). Тому регулятивні органи з неохотою обмежуватимуть діяльність комерційних банків, пов'язану з цінними паперами, коли це ставитиме американські банки у конкурентно невигідне становище порівняно з іноземними банками. Тенденція до усунення відокремлення банківництва і бізнесу цінних паперів, очевидно, продовжуватиметься, і, можливо, скасування закону Гласа - Стігола не таке й далеке.