Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Закон про дерегулювання депозитних інститутів та про контроль за грошовим обігом (1980 р.)

Як це часто трапляється з важливими законодавчими актами, щоб збільшити шанси на їхнє прийняття, роблять спроби якомога задовольнити вимоги опозиційних партій. Важливим наміром Закону про дерегулювання депозитних інститутів та про контроль за грошовим обігом була спроба допомогти інститутам, які випускають заставні,- ощадно-позичковим асоціаціям та взаємним ощадним банкам. Цим інститутам відкрили можливість ефективніше конкурувати з комерційними банками, дозволивши їм ширший набір позик, які вони могли надавати. Наприклад, ощадно-позичковим асоціаціям, позики яких фактично обмежувалися заставними, тепер дозволялося інвестувати до 20 % активів у споживчі позики, комерційні папери і облігації корпорацій. Взаємним ощадним банкам дозволялося надавати комерційні позики обсягом до 5 % від їхніх активів та відкривати чекові рахунки в зв'язку з цими позиками. Крім того, ощадно-позичковим асоціаціям дозволено поширити їхню діяльність на нові сфери бізнесу, такі, як трастові послуги і кредитні картки.

DIDMCA також ухвалив застосування в усіх депозитних інститутах країни нау-рахунки та рахунки автоматичного перерахування коштів. Отже, всім цим інститутам дозволялося ефективніше конкурувати із взаємними фондами грошового ринку. Закон також передбачив поступове припинення (до 1986 р.) дії регулювання Q. Комітет з дерегулювання депозитних інститутів (що складався з представників Федеральної резервної системи, міністерства фінансів, Федеральної корпорації страхування депозитів, Управління федеральних банків, що кредитують житлове будівництво, Національного управління кредитних спілок) було створено для нагляду за поступовим припиненням регулювання Q. Положення закону про дерегулювання депозитних інститутів не лише надали перевагу інститутам, що випускають заставні, але також були вигідними для комерційних банків та кредитних спілок. Тому всі кредитні інститути підтримали цей законодавчий акт. Положення закону були популярними і серед громадськості, бо вони дозволяли вкладникам заробляти проценти на їхні вклади.

Інші положення DIDMCA передбачали усунення лихварських обмежень (максимальних процентних ставок) на позики під нерухоме майно та усунення протягом трьох років межі ставок на ряд ділових і фермерських позик понад 25 000 дол.1. Поза тим, закон про дерегулювання депозитних інститутів запровадив однакові резервні вимоги до всіх депозитних інститутів і дозволив їм усім мати доступ до коштів Федеральної резервної системи, таких, як дисконтне вікно та послуги ФРС по клірингу чеків. Такий набір положень поставив всі ці інститути в однакове становище і підпорядкував їх ще більшому контролю з боку Федеральної резервної системи. Остання ревно відстоювала згадані положення в законі, щоб припинити втрати членів ФРС та поліпшити контроль за грошовим обігом.

Наслідки Закону про дерегулювання депозитних інститутів та про контроль за грошовим обігом.

Поширення нау-рахунків та рахунків автоматичного перерахування коштів, що почалося в 1981 р. після їх дозволу законом, було драматичним. Сума цих депозитів збільшилася з 27 млрд. дол. у 1980 р. до 101 млрд. дол. у 1982 р. Проте, оскільки верхні межі ставок по депозитах регулювання Q поступово ліквідовувалися і ринкові процентні ставки зросли до рекордних рівнів у 1981-1982 роках, то фонди грошового ринку продовжували швидко зростати (становивши 76 млрд. дол. у 1980 р. і 230 млрд. дол у 1982 р.). Через це ощадно-позичкові асоціації і взаємні ощадні банки втрачали депозити Водночас вартість мобілізації коштів зростала. Як ми бачили в розділі 11, в результаті сталася безпрецедентна (для періоду після другої світової війни) кількість банкрутств цих інститутів. Тому для допомоги цим інститутам була потрібна подальша реформа законодавства.