Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків - Мишкін Ф.С. - Стабільність попиту на гроші

Якщо функція попиту на гроші нестабільна і зазнає суттєвих непередбачених змін, як вважав Кейнс, тоді швидкість обігу грошей непередбачувана і кількість грошей може не бути тісно пов'язаною з сукупними видатками, як в сучасній кількісній теорії. Стабільність функції попиту на гроші є також важливою для того, чи Федеральна резервна система повинна орієнтуватися на процентні ставки, чи на пропозицію грошей (див. розділ 25). Отже, важливо розглянути питання, чи функція попиту на гроші стабільна, чи ні, бо це має важливе значення для того, як слід проводити монетарну політику.

Як показує наш аналіз статті Брунера і Мельцера, доказ щодо стабільності функції попиту на гроші пов'язаний із доказом існування ліквідної пастки. Дослідження Брунера і Мельцера показали, що функція попиту на гроші, визначена на основі даних переважно 1930-х років, добре прогнозувала попит на гроші у повоєнний період. Це означає не тільки те, що ліквідна пастка не існувала у 1930-і роки, але також, що функція попиту на гроші була стабільною протягом тривалих проміжків часу. Доказ того, що чутливість попиту на гроші у зв'язку зі зміною процента не змінювалася від періоду до періоду, також означає, що функція попиту на гроші стабільна, оскільки змінна чутливість до процента означала б, що функцію попиту на гроші, визначену в одному періоді, не можна застосувати для прогнозу в іншому періоді

До початку 1970-х років використання квартальних даних повоєнного періоду чітко підтвердило стабільність функції попиту на гроші, коли МІ було застосовано як визначення пропозиції грошей. Наприклад, добре відоме дослідження Стефена Голдфельда, опубліковане у 1973 р., виявило не тільки те, що чутливість попиту на гроші МІ до процента не зазнала змін у повоєнному періоді, але й те, що функція попиту на гроші МІ забезпечувала надзвичайно добрі прогнози протягом повоєнного періоду. Як результат цього доказу, функція попиту на гроші МІ стала загальноприйнятою функцією попиту на гроші, що використовується економістами.

Випадок пропущених грошей.

Стабільність попиту на гроші була добре встановленим фактом, але починаючи з 1974 р. загальноприйнята функція попиту на гроші МІ почала дуже завищувати прогнозовані оцінки попиту на гроші Стефен Голдфельд назвав це явище нестабільності функції попиту на гроші "випадком пропущених грошей". Воно являє собою серйозний виклик корисності функції попиту на гроші як знаряддя для розуміння впливу монетарної політики на сукупну економічну діяльність. Крім того, це явище має важливе значення для того, як проводитиметься монетарна політика. Як результат, нестабільність функції попиту на гроші МІ стимулювала напружені наукові пошуки для розв'язання загадки пропущених грошей, щоб функція попиту на гроші могла бути використана.

Пошуки стабільної функції попиту на гроші відбувалися у двох напрямках. Перший напрямок зосереджувався на тому, чи неправильне визначення грошей могло стати причиною значної нестабільності функції попиту на гроші. Внаслідок інфляції, високих номінальних процентних ставок і переваг комп'ютерної технології платіжний механізм і методика управління готівкою зазнали швидких змін з 1974 р. Крім того, з'явилося багато нових фінансових інструментів і зросло їхнє значення. Це привело ряд дослідників до думки, що швидкий темп фінансових інновацій з 1974 р. означає, що загальноприйняті визначення пропозиції грошей більше не підходять. Вони шукають стабільної функції попиту на гроші практично через пряме дослідження відсутніх грошей, тобто йдуть пошуки фінансових інструментів, що були помилково не враховані у визначенні грошей.

Одноденні позички про взаємний викуп (RPs) є одним із прикладів. Це одноденні позички з невеликим ризиком невиконання зобов'язань, адже вони забезпечуються векселями Державної скарбниці як заставою (розділ З подає детальний аналіз структури цього типу позички). Корпорації з депозитними поточними рахунками у комерційних банках часто позичають значні суми на одну ніч у вигляді (RPs), зменшуючи показники пропозиції грошей Проте позичені суми - дуже близькі замінники грошей, бо корпорація може швидко прийняти рішення про зменшення цих позичок, коли потребує більше грошей на оплату своїх рахунків. Гільян Гарсіа і Сімон Пак, наприклад, виявили, що включення одноденних позичок про взаємний викуп у показники пропозиції грошей суттєво зменшує рівень, до якого функція попиту на гроші завищує пропозицію грошей. Новіші докази, що використовують дані з 1979-1981 рр., викликають певний сумнів щодо включення одноденних позичок про взаємний викуп та інших високоліквідних активів до складу показників пропозиції грошей, що зробить функції попиту на гроші стабільнішими.

Другим напрямком наукового пошуку стало виявлення нових змінних, включення яких у функцію попиту на гроші зробить її стабільнішою. Майкл Гамбургер, наприклад, виявив, що включення середнього відношення дивіденду до ціни на звичайні акції (середні дивіденди, що поділені на середню ціну) як міри їхньої процентної ставки, має наслідком стабільну функцію попиту на гроші. Інші дослідники, такі, як Гелер і Мошін Кхан, вивчили структуру процентних ставок за строком позичок та їхні функції попиту на гроші і виявили, що це створює стабільну функцію попиту на гроші.

Ці спроби моделювання стабільної функції попиту на гроші критикувалися на тій підставі, що перелічені додаткові змінні не точно вимірюють альтернативну вартість нагромадження грошей, і тому теоретичне обґрунтування для включення їх у функцію Попиту на гроші є слабким. Пізніше також постали питання, чи ці уточнення функції попиту на гроші справді ведуть до її стабільності у майбутньому

Уповільнення швидкості обігу грошей у 1980-і роки

Хиби загальноприйнятих функцій попиту на гроші посилилися у 1980-і роки. Ми бачили, що ці функції переоцінили, завищивши попит на гроші в середині і наприкінці 1970-х років, тобто недооцінили швидкість обігу грошей (РУ/М), що зростала швидше, ніж сподівалися. З 1982 р., як можна бачити з графіка 23.1, економісти зустрілися з несподіваним уповільненням швидкості обігу МІ, яке загальноприйняті функції попиту на гроші також не могли прогнозувати. Хоча дослідники намагалися пояснити це уповільнення швидкості обігу грошей, але повного успіху не було.

Чи порятунок в М2?

Як ми бачили на графіку 23.1 у цьому розділі, швидкість обігу М2 залишалася далеко стабільнішою, ніж швидкість МІ у 1980-і роки. Відносна стабільність швидкості М2 означає, що функції попиту на гроші, в яких пропозиція грошей визначається як М2, можуть виконуватися на практиці значно краще, ніж ті, в яких пропозиція грошей визначається як МІ. Дослідники з Федеральної резервної системи справді визначили, що функція попиту на гроші М2 в останні роки добре виконувала свою роль. Швидкість М2 змінювалася цілком близько до альтернативної вартості нагромадження М2 (ринкові процентні ставки мінус середній процент, що виплачений на депозити, і фінансові інструменти, що становлять М2)1. Відомі труднощі у знаходженні функції попиту на гроші МІ, що залишається стабільною після того, як зроблені оцінки. Водночас існує небезпека, що функції попиту на гроші М2 можуть також стати нестабільними у майбутньому.

Висновок.

Основний висновок з дослідження функції попиту на гроші полягає в тому, що найімовірнішою причиною її нестабільності є швидкий темп фінансових інновацій, що мали місце після 1973 р. Докази до цього часу експериментальні. Справжня і задовільна функція попиту на гроші ще не знайдена, і тому наукові пошуки стабільної функції попиту на гроші тривають.

Недавня нестабільність функції попиту на гроші ставить під сумнів доказовість наших теорій і емпіричного аналізу2. Вона також має важливе значення для проведення монетарної політики. Ця нестабільність викликає сумнів щодо корисності функції попиту на гроші як знаряддя для визначення орієнтирів творцям економічної політики. Зокрема, оскільки функція попиту на гроші стала нестабільною, то швидкість обігу грошей тепер важче прогнозувати. Тому встановлення жорстких завдань з пропозиції грошей для контролю над сукупними видатками в економіці є, можливо, неефективним способом для проведення монетарної політики.