Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Класифікація операцій за об'єктами

Класифікація операцій за об'єктами

Операції на ринку євровалют сконцентрувалися головно у великих фінансових центрах Західної Європи — Лондоні, Парижі, Цюріху та інших містах. Великі партії валют надходять зі США і Західної Європи. Ці регіони є найбільшими позичальниками

євровалют, за ними йдуть Японія, Канада та Швеція.

Ринок євровалют охоплює міжбанківські операції й угоди з небанківськими клієнтами. Євровалютний міжбанківський ринок відіграє провідну роль у переміщенні коштів від кредиторів у одній країні до позичальників у іншій. Понад 1000 банків більш ніж 50 різних країн є учасниками цього ринку. Основні валюти, що використовуються у міжбанківській торгівлі, — це долари США, японські єни, британські фунти стерлінгів, швейцарські франки, євро. За даними BIS, понад 50 % міжбанківських угод було здійснено американськими банками спільно з банками "великої п'ятірки" — Канади, Франції, Німеччини, Японії, Великої Британії.

Суть операцій на цьому ринку полягає в тому, що комерційні банки, розміщені поза сферою національного обігу валют, приймають за певний процент депозити в цих валютах, а потім переус-тупають ці кошти за більш високим процентом іншому банкові чи небанківському позичальникові.

Операції проводяться з таких категорій: 1. Денні гроші (одноденні позики — оплата здійснюється протягом 24 годин без відстрочки повідомлення); щоденні гроші (позики до запитання, безстрокові позики — надаються без зазначення терміну і мають бути сплачені в день оприлюднення — до II00 год.); термінові вклади (міжбанківські короткострокові кредити — кредити, які надаються тільки на грошовому ринку; сплачуються в узгоджений термін, процентна ставка з цих вкладів вища, ніж з одноденної позиції й з безстрокової позиції).

2. Узаконені права, наприклад гарантійні векселі уряду -" комерційні папери -> банківські акцепти та депозитні сертифікати.

3. Кредити з постійною (твердою) ставкою та роловерні кредити. На основі відмови від установлення гарантів у операціях з цими кредитами можуть брати участь лише учасники першої бонітетності*, тобто великі комерційні банки, підприємства і страхові компанії, що діють на міжнародному ринку, емісійні банки, уряди та міжнародні інституції.

При наданні позик небанківськнм установам за кордоном міжнародні банки зважають на неоднорідність міжнародного банківського ринку. Це дає змогу збільшити різницю між ставками отримання і надання кредитів для здобуття вищого прибутку. (Наприклад, банк має намір мінімізувати податки на прибуток. При наданні позики в країні з високим рівнем податків, наприклад у Великій Британії, банк зареєструє її в такому центрі, як Кайманові острови, де рівень податків низький.)

* Бонітет — кредитоспроможність, платоспроможність (бонітет боржника, дебітора).

Арбітражні операції з евровалютами

Процентні ставки на евровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниці у ставках процента між центральними і внутрішніми та офшорними ринками усуваються через механізм арбітражу за короткий період часу, оскільки торговці швидко отримують інформацію один від одного про несприятливі події і зміни попиту та пропозиції на ринку. З цієї причини міжбанківська маржа є досить низькою або ж її взагалі не існує.

Євродоларовий арбітраж, що проводиться на міжнародному міжбанківському ринку, класифікують на зовнішній або внутрішній залежно від напряму руху коштів. Прикладом зовнішнього арбітражу може слугувати діяльність банку, котрий придбав (купує) внутрішні кошти шляхом випуску великих депозитних сертифікатів і редепонує (перевипускає) їх у своїх офшорних філіях. Якщо потім філії редепонують ці кошти на міжбанківському евровалютному ринку або надають позики небанківськнм позичальникам, зовнішній арбітраж збільшує розмір зведеного балансу банку. Незважаючи на те, що зовнішній арбітраж пов'язаний з витратами на внутрішньому ринку депозитних сертифікатів, банк може використовувати й інші джерела.

Внутрішній арбітраж проводиться, коли банки переміщують свої кошти з внутрішніх джерел на зовнішні. За умов стійкого попиту на внутрішньому ринку міжнародні банки швидко переорієнтовуються на євродоларовий міжбанківський ринок, де вартість коштів нижча. Ця техніка управління зобов'язаннями є типовою для внутрішнього арбітражу і сприяє досягненню тісного зв'язку між зовнішньою і внутрішньою вартістю коштів, які купують національні банки.

Наприклад, Лондонський банк отримав пропозицію про розміщення стерлінгового депозиту з процентною ставкою 10 %, але зараз він не має для цього достатніх кредитних ресурсів. Проте банк може прийняти вклад, обміняти фунти стерлінгів на долари, вкласти отримані кошти на американському грошовому ринку і розрахуватись за форвардним контрактом. Банк отримав інформацію про курси на валютному і грошовому ринках. Він може купити фунт стерлінгів за курсом спот, що дорівнює 1,5675 дол. Завдяки цій операції банк отримає премію в розмірі 0,0085 дол. (1,5760—5675) за І фунт стерлінгів. Водночас банк може надати 3-місячну доларову позику в США з процентною ставкою, рівною 12,5 %.

Результати цієї операції підраховуються таким чином:

Банк має виплачувати 10 % за вкладом і 2,199% за своп, тобто всього 12,199%.

Оскільки банк може надати позику під 12,5 %, він отримає прибуток, який у даній операції дорівнюватиме приблизно 0,30 % (12,5 %—12,199 %). Якщо розмір стерлінгового депозиту становить 1 000 000 фунтів стерлінгів, то при здійсненні даної операції банк отримає прибуток у розмірі 300 фунтів стерлінгів.

Для зниження ризиків (ринковий ризик, ризик, пов'язаний з діяльністю в даній країні; валютний ризик; ризик виникнення кризи; ризик ліквідності і політичний ризик) банки, які діють на міжбанківському ринку, часто створюють комітет "пасивів і активів" (Asset-Liability Committee), куди входять їхні головні контори.

Ринок євровалют надає ширші можливості для проведення арбітражу порівняно з іншими фінансовими ринками.

Міжнародний євровалютний ринок — це світовий грошовий ринок. Він є серйозним конкурентом нью-йоркського, оскільки значно переважає його за розміром і здатністю забезпечити ефективне регулювання ліквідних активів. Кожен валютний сектор на євроринку має свою структуру процентних ставок, котра, як правило, тісно пов'язана з процентними ставками, що переважають у країні походження даної валюти. Процентні ставки фунтів стерлінгів мають тенденцію повторювати зміни процентної ставки в Лондоні. Тісно пов'язані також євродоларові процентні ставки та ставки в Нью-Йорку, так само як і процентні ставки щодо єврошвейцарського франка в Цюріху.

Рис. 8.4

Схема арбітражу на евровалютному ринку

Джерело: Энг м. в., Лис ф. А., Моуер Л. Дж. Мировые финансы. М., 1998. С. 362.

Процентні ставки на кожному конкретному ринку взаємопов'язані з відповідними ставками на євроринках, оскільки з цими ставками можна проводити арбітражні операції, не наражаючись на валютний ризик.

Ми можемо розглядати міжнародний євровалютний ринок як інтегровану ринкову систему з дуже сильними зв'язками між різними валютними секторами. Ці зв'язки виявляються у здатності банків та інших учасників переміщати валютні кошти з одного валютного сектора в інший шляхом обмінних операцій, які й пов'язують сектори ринку євровалют (див. рис. 8.4).