Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Частина 5. ТНК у світовому фінансовому середовищі

Фінанси транснаціональних корпорацій — найменш висвітлена у вітчизняній навчальній літературі складова світової фінансової системи. Зміст цього розділу допомагає опанувати сутність перерозподільних фінансових відносин, пов'язаних із феноменом транснаціоналізації суспільного виробництва та розвитком прямого іноземного інвестування. Особливості корпоративних фінансів розглядаються в короткостроковому та довгостроковому аспектах. Окремо представлено оподаткування діяльності транснаціональних корпорацій, специфічні особливості якого зумовлені природою взаємодії ТНК з іншими суб'єктами світової економіки.

Розділ 19. ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ

• Поняття та методологічні аспекти аналізу прямих іноземних інвестицій

• Теоретичні підходи до аналізу П І І

• Світові потоки П І І

• Мотиви здійснення П І І транснаціональними корпораціями

ПОНЯТТЯ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Однією з головних особливостей інтенсифікації процесів глобалізації, інтернаціоналізації та транснаціоналізації системи міжнародних фінансів на початку третього тисячоліття є постійне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій (ПІІ), поява нових якісних характеристик їхнього руху. На сьогодні ПІІ, що здійснюються здебільшого транснаціональними компаніями (ТНК), відіграють особливу роль серед інших форм міжнародного руху капіталу. Здійсненню цієї ролі сприяє лібералізація сфери регулювання ПІІ, що відбувається в більшості країн світу в межах загальної тенденції щодо підвищення прозорості політики заохочення розвитку ринкових відносин.

ВІДМІННІСТЬ МІЖ ПІІ ТА ПОРТФЕЛЬНИМИ ІНОЗЕМНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Проблемі визначення поняття ПІІ та їхньому емпіричному дослідженню присвячено багато публікацій. Проте досі у світовій економічній літературі не склалося єдиного методологічного підходу до визначення та кількісного виміру ПІІ. Деякі вчені (як іноземні, так і вітчизняні) інколи ототожнюють поняття прямих іноземних і портфельних інвестицій, не проводячи чіткого розмежування між цими різними за своєю економічною сутністю поняттями.

Прямі іноземні інвестиції є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи реманент або ж здійснюються за допомогою експортних, інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над інвестованим капіталом. На відміну від ПІІ портфельні інвестиції — це суто фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту.

ПІІ суттєво відрізняються від портфельних іноземних інвестицій за своїм економічним змістом та призначенням, і передусім за ступенем контролю іноземних інвесторів за управлінням у тій чи іншій компанії.

Треба мати на увазі, що межа між прямими і портфельними іноземними капіталовкладеннями — здебільшого умовна. Часто можливість управлінського контролю може давати досить невеликий пакет акцій (паїв) фірми, особливо якщо власний капітал фірми розподілений між багатьма власниками невеликої частини капіталу, для фірми є важливою технологія і т. ін. Нечіткість межі спостерігається в деяких випадках і між підприємницьким і позичко* вим капіталом. Так, до ПІІ відносять і позики материнських компаній своїм зарубіжним філіями.

Для ідентифікації ПІІ прийнятним є формулювання Міжнародного валютного фонду (МВФ), за яким прямими є іноземні інвестиції, які здійснюються за національними межами з метою розширення виготовлення товарів і надання послуг шляхом організації виробництва та придбання товарів для імпорту у власну країну чи експорту до третіх країн. До характерних рис ПІІ належать здійснення управлінського контролю інвестором та акціонерна форма.

Розмежування між прямими і портфельними іноземними і інвестиціями міститься також у визначенні експертів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), згідно з яким міжнародні інвестиції вважаються прямими, якщо іноземному інвесторові належать 10 або менше % акцій підприємства, але з достатнім правом участі в управлінні підприємством, або понад 10 %, але з можливим ефективним впливом на нього.

Кількісний критерій для розмежування прямих і портфельних і іноземних інвестицій — 10 % капіталу, що належать іноземному інвестору, — встановлено міжнародними організаціями умовно, з метою забезпечення порівняння обліку руху ПІІ. Численні дослідження показали, що в сучасних умовах 10 % — це, як правило, мінімальна частка капіталу підприємства, яка є необхідною та достатньою, аби здійснювати контроль над підприємством.

У деяких країнах світу до підприємств із ПІІ відносять також і ті, в яких прямий іноземний інвестор володіє часткою звичайних акцій, яка є меншою за 10 % від капіталу підприємства. Але у цьому разі прямий іноземний інвестор повинен мати можливість контролювати управління цим підприємством. І навпаки, навіть якщо іноземний інвестор володіє більш ніж 10 % акцій підприємства, але він не має змоги впливати на ухвалення рішень, то таке підприємство не можна віднести до категорії підприємств із ПІ.

При вкладенні капіталу відмінність між прямим і портфельним іноземним інвестуванням зводиться насамперед до проблем власності та контролю. Однак уніфікованих кількісних показників немає, і в різних країнах формальну межу між прямими і портфельними іноземними інвестиціями встановлюють по-різному, але, звичайно, —- у певних процентних рамках. У Австралії, Бельгії, Люксембургу, США, Фінляндії прямим іноземним інвестуванням формально визнається будь-яке вкладення, якщо воно перевищує 10 % власності фірми (ця практика є найпоширенішою у сучасній світовій економіці); в Італії та Франції — не менш ніж 20 %; в Німеччині, Новій Зеландії та Японії — 25 %; у Швеції — від 20 % до 50 % (при цьому враховуються й інші критерії — переважно не кількісного характеру), в Іспанії — 50 %, у Нідерландах — 80 %.

Для економіки країни-реципієнта ПІІ мають більше значення порівняно з кредитами або іншими формами руху міжнародного капіталу. За прямого іноземного інвестування вкладник безпосередньо заінтересований у ефективному використанні своїх коштів, оскільки віддача від інвестицій становить його прибуток; при цьому партнери країни, що приймає, часто отримують нову технологію, допомогу в організації виробництва та збуті продукції. Портфельні інвестори, як правило, лише надають фінансовий капітал і, на відміну від прямих інвесторів, ніяк не втручаються в процес управління компанією. Стратегія портфельних інвесторів орієнтована на короткостроковий ефект, а не довгострокове зростання, і найчастіше полягає в пошуку швидкого та значного прибутку у формі приросту вартості. Застосування даного виду інвестицій часто підкоряється прагненню мінімізації ризику, на відміну від прямих інвестицій, зумовлених головно довгостроковими та структурними чинниками.

Міжнародний валютний фонд у цьому контексті (відповідно до цілей інвестування) виділяє ще одну групу інвестицій —- "інші іноземні інвестиції", які становлять головним чином міжнародні позики та банківські депозити (табл. 19.1). Вони можуть бути віднесені як до прямих, так і до портфельних інвестицій.

Таблиця 19.1

Функціональний поділ міжнародного руху капіталу

Джерело: UNCTAD. World Investment Report 1999. Foreign Direct Investment and the Challenge of Development New York; Geneva, 1999. P. 10.