Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Розділ 24. ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Теоретико-методологічні аспекти портфельного інвестування розглядаються в цій частині у взаємозв'язку із засадами теорії управління ризиками. Наводяться класифікація і детальна характеристика видів ризиків. Викладений матеріал дає можливість розширити набуті знання щодо сфер застосування похідних фінансових інструментів і адаптування економічних агентів до змін валютних курсів. Обґрунтовується об'єктивний характер хеджування з погляду забезпечення стабільності майбутніх процентних ставок і обмінних курсів.

Розділ 24. ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

• Історія та сучасні тенденції розвитку портфельного інвестування

• Поняття міжнародних портфельних інвестицій

• Види портфельних інвестицій

• Мотивація міжнародного портфельного інвестування

• Принципи формування портфеля цінних паперів

• Теорії портфельного інвестування

Та увага, яка приділяється портфельним інвестиціям у сучасному світі, є наслідком радикальних змін, що відбулися в другій половині XX ст. в економіці промислово розвинутих країн. На місці ізольованих регіональних фінансових ринків виник єдиний міжнародний фінансовий ринок. На додаток до традиційного набору основних фінансових інструментів (іноземна валюта, державні облігації, акції та облігації корпорацій) з'явилися похідні інструменти, такі як депозитарні розписки, ф'ючерси, опціони, варанти, індекси, свопи тощо. Ці інструменти дають змогу реалізувати більш складні та тонкі стратегії управління дохідністю та ризиком фінансових угод, що відповідають індивідуальним потребам інвесторів, керуючих активами, спекулянтів та гравців на фінансовому ринку.

ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Міжнародні портфельні інвестиції є досить поширеним явищем уже протягом багатьох десятиліть, навіть століть. Але активний розвиток цього виду інвестування почався лише в XIX ст.

Головними учасниками портфельного інвестування були в той час британські фінансисти. Лондон у XIX ст. відігравав роль світового центру з випуску міжнародних облігацій, британські банки та інвестиційні компанії домінували у світових фінансах.

У 1920-х роках лідерство щодо обсягу розміщення іноземних портфельних інвестицій перейшло до США, де за період 1919— 1929 рр. було розміщено 12,8 млрд дол. іноземних позик. Але "Велика депресія" звела нанівець усе це зростання обсягів портфельних інвестицій, у 1929 р. закордонне кредитування різко скоротилося, а за багатьма позиками не були виконані платіжні

Після Другої світової війни оновлення міжнародного кредитування та випуск іноземних облігацій відбувалися дуже повільними темпами. До 1959 р. у Нью-Йорку було розміщено іноземних облігацій лише на 4,3 млрд дол. Після погіршення платіжного балансу на початку 1960-х років інтерес у США до випуску міжнародних облігацій трохи зріс, але із запровадженням у 1964 р. податку, що зрівнював процентні ставки, зростання і обсягів портфельних інвестицій припинилося аж до 1974 р., коли нафтодоларова криза змусила американський уряд знову викрити свій ринок для довгострокового боргового іноземного капіталу.

Період від початку 1980-х років можна вважати етапом "нового відродження'1 в галузі міжнародних портфельних інвестицій. На цьому етапі проявилися потужні тенденції як до постійного зростання обсягів портфельних інвестицій, так і до розширення їхньої географічної та інституційної структури. Якщо до 1979 р. обсяг іноземних цінних паперів становив у портфелях американських пенсійних фондів не більше 1 %, то в 1990-х роках ця цифра досягла 5—6 %.

Інтерес до міжнародних портфельних інвестицій зріс на рий-ках Європи, Японії, Канади та інших країн, які почали активно модернізувати свої торговельні системи, щоб ввести гнучкі комісійні, розширити спектр похідних інструментів, комп'ютеризувати обмін інформацією та здійснення операцій на біржах. Темпи зростання обсягів портфельних інвестицій почали значно перевищувати темпи зростання прямих іноземних інвестицій (див. табл. 24.1). У 90-х роках до портфельного інвестування, окрім інституційних інвесторів, значними темпами, завдяки інтернет-технологіям, залучаються приватні інвестори, які завдяки своїй численності та незначним обсягам індивідуальних операцій роблять ринок більш ліквідним.

ТНК почали реєструвати свої цінні папери відразу на багатьох національних ринках акцій, а також розміщувати свої акції серед місцевих інвесторів у країнах, де розташовані їхні закордонні філії.

Існує певна залежність найчастіше використовуваних інструментів портфельного інвестування від країни-інвестора. Як видно з табл. 24.2, на таких розвинутих міжнародних ринках, як США, Японія, Німеччина, Італія, найбільша частка операцій з акціями, облігаціями та комерційними паперами припадає на облігації. А на ринках Великої Британії, Франції, Канади переважають операції з акціями.

У цілому ж можна стверджувати, що у світі на сучасному етапі обсяг ринку облігацій перевищує обсяг ринку акцій. На кінець 1991 р. загальна капіталізація провідних ринків акцій становила 76 % вартості провідних ринків облігацій.

У 1999 р. у сфері портфельного інвестування намітилися зрушення, пов'язані з введенням євро. Значна кількість інвесторів збільшила у своїх портфелях вагу цінних паперів, деномінованих у євро.

Таблиця 24.1

Щорічні прямі та портфельні інвестиції (млрд дол.)

Таблиця 24.2

Структура обігу цінних паперів на розвинутих ринках світу

Щодо галузевої структури портфельного інвестування, то в 1990-х роках з'явилася тенденція до значного збільшення інтересу інвесторів до „нової економіки", тобто до високотехнологічних галузей, і особливо до розвитку інтернет- та телекомунікацій. Одним із виявів такого інтересу став бум „дот-комів" — компаній, що спеціалізуються на наданні різноманітних послуг та продажу товарів через мережу Інтернет.