Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Міжнародні портфельні інвестиції (portfolio investments) — це вкладення капіталу в закордонні цінні папери з метою отримання прибутку.

На відміну від прямих міжнародних інвестицій міжнародні портфельні інвестиції не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.

Крім того, особливістю портфельних інвестицій є їх переважна короткостроковість, що пов'язана з метою інвестування та з принципами управління інвестиційним портфелем.

ВИДИ ПОРТФЕЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Інвестування може здійснюватися як у національні цінні папери, так і в цінні папери інших країн. Отже, за національною ознакою портфельні інвестиції поділяються на внутрішні та міжнародні.

У межах курсу міжнародних фінансів вивчаються лише міжнародні портфельні інвестиції, а інвестиції у внутрішні цінні папери є предметом курсів фінансового менеджменту, управління інвестиційним портфелем тощо.

Класифікація міжнародних портфельних інвестицій за видами ціцних паперів грунтується на методології платіжного балансу країни. Вони розподіляються на інвестиції в:

• акціонерні цінні папери (equity securities) — грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує майнове право власника щодо особи, яка випустила цей документ (shares, stock, participation);

• боргові цінні папери (debt securities) — грошовий документ, що обертається на ринку і засвідчує відносини позики власника документа щодо особи, яка випустила цей документ. Боргові цінні папери можуть мати форму: облігацій (bond), простих векселів (debenture), боргових розписок (note) — грошових інструментів, що дають своєму утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінюваний дохід;

• інструменти грошового ринку (money market instrument) — грошові інструменти, що дають утримувачу безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від розміру процентної ставки та часу, який залишився до погашення. До них належать казначейські векселі (treasury bills), депозитні сертифікати (certificates of deposit), банківські акцепти (bankers' acceptances) тощо;

• фінансові деривативи (financial derivatives) — похідні грошові інструменти, що мають ринкову ціну і засвідчують право утримувача на купівлю або продаж первісних цінних паперів (опціони, ф'ючерси, варанти, свопи).

МОТИВАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Головною причиною здійснення міжнародних портфельних інвестицій є прагнення інвестора розмістити свій капітал у тій країні і в такі цінні папери, де він буде приносити максимальний прибуток за припустимого рівня ризику. На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції забезпечують більшу ліквідність капіталу інвестора і в багатьох випадках є чудовим засобом захисту від інфляції та інструментом отримання спекулятивного доходу. Інвестора здебільшого не цікавить, у які саме галузі вкладати капітал, головне, щоб прибутковість вкладень була найвищою, а ризик мінімальним.

Але в реальності більший рівень прибутковості, як правило, означає і більший ризик. Тому постає завдання оптимізації інвестиційного портфеля. Звичайно, можна просто шукати цінні папери, які мають найкращий показник дохідність/ризик, але цей шлях не є оптимальним. Практика свідчить, що інвестори віддають перевагу диверсифікаційному способу управління ризиками, тобто вони інвестують одночасно в кілька цінних паперів. Саме диверсифікацією можна пояснити зустрічний рух капіталів із двох різних країн. Припустімо, що акції компанії А в країні 1 і акції компанії В у країні 2 дають у середньому 50 % прибутку. Але з однаковою вірогідністю акції А можуть дати дохід від 40 % до 60 %, а акції В — від 30 % до 70 %. Оскільки діапазон значень для акцій В є значно більшим, то ризикованість інвестицій у ці акції також більша, ніж в акції А. Згідно з теорією інвестиційного портфеля, в довгостроковій перспективі заданий дохід може бути отриманий за зниженого рівня ризику або підвищений дохід — за заданого рівня ризику. Тому якщо портфельні інвестори з країни 1 куплять акції В, а інвестори з країни 2 куплять акції А, то для обох виникає можливість зменшити ризик та збільшити дохід.