Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПОРТФЕЛЯ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Як уже зазначалося, головним критерієм ухвалення інвестиційного рішення є оптимальне для даного інвестора співвідношення факторів прибутковості та ризикованості цінного папера.

В сучасній світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належить фізичній або юридичній особі й становить цілісний об'єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля і при зміні в подальшому його складу та структури менеджер створює нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризику та прибутковості.

Теоретично портфель може складатися з цінних паперів одного виду та однієї країни і змінювати свою структуру за рахунок заміщення одних цінних паперів іншими. Але завдання полягає в тому, щоб поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів таких інвестиційних характеристик, які є недосяжними з позиції одного окремого виду цінних паперів, а можливі лише при їх комбінації.

З урахуванням інвестиційних якостей окремих цінних паперів можна сформувати безліч різноманітних портфелів, кожному з яких буде властивий свій баланс між ризиком, на який іде інвестор, і очікуваним доходом у визначений проміжок часу. Залежно від співвідношення цих факторів портфелі можна розподілити на кілька типів: агресивні (з високим рівнем дохідності, але й з підвищеною ризикованістю, складаються з акцій молодих, швидко зростаючих компаній та з цінних паперів сумнівної надійності з високим обіцяним доходом); помірні (спрямовані на досягнення компромісу між ризикованістю та дохідністю); консервативні (мають найнижчу дохідність за фактичної відсутності ризику, складаються з державних цінних паперів та акцій великих, добре відомих компаній).

Головним механізмом формування портфеля із заданими інвестиційними властивостями є диверсифікація активів. Згідно з теорією інвестиційного аналізу, за збільшення кількості різних цінних паперів ризикованість портфеля зменшується. Найвищий ефект від диверсифікації досягається за наявності в портфелі 8—10 різних активів, подальше збільшення їхньої кількості не забезпечує значного зниження портфельного ризику. Найменшої ризикованості можна досягти, якщо в портфель відібрано 10-15 різних цінних паперів. Подальше збільшення кількості різних активів у інвестиційному портфелі може призвести до негативних ефектів надлишкової диверсифікації:

неможливості якісного управління портфелем;

купівлі недостатньо надійних, дохідних, ліквідних цінних паперів;

зростання витрат, пов'язаних з пошуком цінних паперів;

високих витрат на купівлю дрібних партій цінних паперів тощо.

Слід зазначити, шо формування та управління портфелем -сфера діяльності професіоналів. Портфель є товаром, який може продаватися або частинами (продають частки в портфелі для кожного інвестора), або повністю (коли менеджер бере на себе управління портфелем цінних паперів клієнта). Як і будь-який інший товар, портфель із певними інвестиційними якостями може мати попит на фондовому ринку.

ТЕОРІЇ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Фінансовий ринок загалом і ринок цінних паперів зокрема являють собою дуже складні механізми, поки що не описані сповна жодною теорією. Найвідомішими теоріями портфельного інвестування є: модель оптимального портфеля інвестицій Марковича, модель оцінки капітальних активів, теорія Кейнса про граничну ефективність інвестування, теорія Тобіна, теорія випадкових блукань, теорія рефлексивності Сороса тощо. Розглянемо основні з них.