Міжнародні фінанси - Рогач О.І - ВАШИНГТОНСЬКИЙ ТА ПОСТВАШИНГТОНСЬКИЙ КОНСЕНСУС

Міжнародні фінансові інституції відіграють вагому роль у процесі глобалізації світового господарства. З одного боку, саме їх виникнення є наслідком розвитку об'єктивних процесів поглиб-

лення міжнародного поділу праці, і в цьому аспекті вони можуть розглядатися як особлива форма вияву економічної глобалізації. З іншого боку, міжнародні фінансові структури безпосередньо впливають на цей процес, створюючи валютно-фінансові передумови більш інтенсивного світового обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою. Тому діяльність цих інституцій є важливим чинником глобалізації світового господарства.

МФО впливають на глобалізацію світового господарства за кількома напрямами. По-перше, процес глобалізації безпосередньо пов'язаний з лібералізацією міжнародної торгівлі, поточних платежів та руху капіталу. Діяльність міжнародних фінансових організацій спрямована на зменшення або усунення бар'єрів та обмежень у валютно-фінансовій сфері, що значно підвищує ефективність розміщення ресурсів, у тому числі й через міжнародні потоки факторів виробництва. Так, до кінця минулого століття більшість країн — членів МВФ скасувала валютні обмеження на міжнародні поточні операції. Таким чином, МВФ виконав свою основну "системну функцію". Проблемами регулювання міжнародних капітальних операцій займаються ОЕСР, частково МВФ та СОТ.

По-друге, окремі МФО концентрують значні ресурси, частка яких уже є помітною у глобальних фінансах. Спираючись на вагому фінансову базу, ці інституції використовують їх з метою полегшення пристосування національних економік до міжнародної конкуренції, відкриття внутрішніх ринків, стабілізації національних грошових систем. Наприклад, у 1999 р. Всесвітній банк надав своїм членам 29 млрд дол. США кредитів, у тому числі МБРР — 22,2 млрд дол. США, а разом з Міжнародною асоціацією розвитку — 24 млрд дол. США.

По-третє, МФО мають разгалужену систему функцій, які охоплюють практично весь спектр функціонування світових фінансів: консультації, обмін інформацією, розробка спільних позицій, надання фінансової допомоги, врегулювання національних та регіональних фінансових криз, фінансування національних програм розвитку, структурних перебудов тощо. Доповнюючи одна одну за функціями та сферами діяльності, міжнародні фінансові організації формують інституційну основу механізму регулювання глобальних фінансів, центральне місце в якому належить Міжнародному валютному фонду.

ВАШИНГТОНСЬКИЙ ТА ПОСТВАШИНГТОНСЬКИЙ КОНСЕНСУС

Міжнародні фінансові організації надають допомогу за умови виконання країнами-реципієнтами певних економічних вимог, основними з яких є лібералізація цін та ринків, макроекономічна стабілізація (інфляція не повинна перевищувати 40 % на рік), обмеження державних витрат (особливо державного кредитування економіки та субсидування експорту), приватизація, відкритість економіки (передусім конвертованість валюти та зниження торговельних бар'єрів на імпорт товарів та експорт сировини), зниження дефіцитів держбюджету, торговельного та платіжного балансу. Ці вимоги віддзеркалюють ідею лібералізації економіки країн, шо розвиваються, та постсоціалістичних країн.

Обумовленість надання допомоги з боку МВФ та Всесвітнього банку дістала назву Вашингтонський консенсус (за місцем знаходження цих двох провідних організацій). З часом коло вимог до країн-реципієнтів розширилося. Підвищення ефективності національних фінансових ринків, активна підтримка конкуренції в країні, антимонопольна боротьба, "прозорість" бізнесу, обмеження інфляції, сприяння економічному зростанню, підвищення ефективності державних установ — все це, на додаток до попередніх вимог, становить зміст поствашингтонського консенсусу. Перш ніж надати фінансову допомогу, МВФ узгоджує з урядом країни меморандум щодо її економічної політики. На основі меморандуму МВФ, а за ним МБРР ухвалюють рішення про надання кредитів, які отримуються країною частинами — тран-шами. Надходження кожного наступного траншу залежить від дотримання країною-реципієнтом попередньо узгоджених умов.

Міжнародні організації-донори вважають, що така політика сприяє поверненню наданих кредитів. Але, підштовхуючи ринкові реформи, обумовленість кредитів водночас послабляє державну підтримку економіки, відкриває внутрішній ринок для іноземного капіталу і товарів, загострює напруженість у суспільстві через різке зниження соціальних витрат унаслідок боротьби з подоланням дефіциту держбюджету.