Міжнародні фінанси - Рогач О.І - АЛЬТЕРНАТИВНІ ПЛАНИ РОЗБУДОВИ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОТ СИСТЕМИ

Міжнародний валютний фонд почав свою діяльність 1 березня 1947 р. Цій події передували перемога країн антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, однією з головних передумов розв'язання якої були, на думку багатьох американських та англійських учених, глибокі й тривалі потрясіння на світових фінансових і товарних ринках.

Згідно з твердженнями західних фінансистів, саме кон'юнктурна недалекоглядна зовнішньоекономічна політика більшості європейських країн у 30-х роках (девальвація власної валюти для посилення конкурентоспроможності свого експорту, обмеження конвертабельності валют, демпінг, посилення протекціонізму і численні дефолти**) сприяла поширенню кризових явиш у міжнародному просторі, зумовлюючи, таким чином, і поглиблення економічної кризи у світовому масштабі. Спричинений цією кризою параліч системи міжнародного кредиту (особливо довгострокового) супроводжувався стихійним переміщенням величезних мас "гарячих" грошей у пошуках прибутку та/ або притулку, нестабільністю платіжних балансів та валютних курсів і, в кінцевому підсумку, переростанням валютних суперечностей у валютну війну, основними інструментами проведення якої в усіх європейських країнах (крім Швейцарії) стали валютні інтервенції, валютний демпінг, валютні обмеження та створення валютних блоків.

Відвернення можливості повторення валютно-фінансових криз у майбутньому і стало пріоритетною проблемою, для вирішення якої в липні 1944 р. в американському містечку Бреттон-Вудсі на міжнародній валютно-фінансовій конференції 00Н зібралися представники країн-переможниць.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ПЛАНИ РОЗБУДОВИ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВОТ СИСТЕМИ

На розгляд делегатам Бреттон-Вудської конференції було подано два плани реорганізації валютно-фінансових відносин, підготовлені експертами США і Великої Британії.

Перший (дата публікації — 7 квітня 1943 р.) план — створення міжнародного стабілізаційного фонду — був розроблений за дорученням міністра фінансів США Генрі Моргентау його заступником Гаррі Декстером Уайтом. Лейтмотивом цього плану стало прагнення США усунути перепони в міжнародній торгівлі за умови недопущення виникнення всесвітніх наднаціональних органів влади. Планом передбачалося укладання багатосторонньої валютної угоди між США та їхніми союзниками з метою заснування стабілізаційного фонду в розмірі 5 млрд дол., внески до якого мали робитися золотом і державними цінними паперами країн-учасниць. Основною метою пропонованого фонду, ресурси якого мали надаватися в короткострокові позики країнам-учас-ницям для фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів, проголошувалася допомога в стабілізації валютних курсів, скороченні тривалості та міри нерівноваги платіжних балансів, а також сприяння пожвавленню зовнішньої торгівлі й виробництва, послаблення валютних обмежень і скасування інших дискримінаційних заходів; головним ворогом було визначено протекціонізм.

У більш амбіційному плані Джона Мейнарда Кейнса (поданому в тому ж 1943 р. Міністерству фінансів Великої Британії під назвою "Пропозиції зі створення Міжнародного компенсаційного союзу") пропонувалася розбудова багатосторонньої платіжної системи і встановлення колективної відповідальності за впорядкування та врегулювання міжнародних валютних і платіжних відносин. Для цього передбачалося заснувати міжнародний кліринговий союз (Clearing Union), який би емітував власну валюту — банкор. Ці світові кредитні гроші, прирівняні до певної кількості золота, мали стати єдиним міжнародним засобом ліквідності й замінити золото, виступаючи при цьому в ролі бази для визначення валютних паритетів національних валют. Сальдо взаємних розрахунків через кліринговий союз мало, за проектом Кейнса, покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн — членів союзу.

Пропонована Кейнсом методика обчислення квот членів союзу та "антизолота" спрямованість планів створення нової міжнародної рахункової валютної одиниці віддзеркалювали прагнення Великої Британії зберегти незалежність своєї валютної політики від Сполучених Штатів, де на той час було акумульовано майже 3/4 офіційних запасів золота всього капіталістичного світу. Та безумовне на той період американське лідерство як у політичній, так і в економічній та фінансовій сферах не залишало жодного шансу на узгодження плану Кейнса.

Після тривалого (з 1 по 29 липня) і бурхливого обговорення на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН проект Кейнса був вщент розкритикований експертами США й офіційно відхилений, а за основу розбудови повоєнної валютної системи прийнято план Байта.

Інституційною основою реалізації узгодженого плану стали, згідно з досягнутими у Бреттон-Вудсі домовленостями, дві міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund IMF) і Всесвітній банк.