Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Еволюція ролі золота

До середини 70-х років чи не найголовнішим компонентом авуарів МВФ було золото. Як і в усій системі міжнародних валютних відносин того часу, золото відігравало центральну роль в операціях Фонду: воно використовувалось і як загальний паритет валют, і як основна розрахункова одиниця, а перші 9 років з моменту введення СПЗ їхня вартість також визначалась через прив'язку до золота.

Золотом вносилося 25 % квоти, ним сплачувалися проценти за користування кредитами Фонду, а в деяких випадках і поверталися кредити. Члени МВФ нерідко користувались і правом придбати будь-яку потрібну їм валюту в обмін на продаж Фонду золота. В результаті впродовж двох десятиріч у скарбниці МВФ було акумульовано близько 150 млн тройських унцій.

Після прийняття другої поправки до Статуту МВФ в 1978 р. (вона зафіксувала принцип демонетизації золота) золото втратило свою колишню провідну роль і тепер розглядається керівництвом МВФ винятково як резервний фонд. Після неодноразового продажу золота його запаси у МВФ скоротилися до 103 млн унцій (або 3 217 т.), які за офіційно встановленою в МВФ ціною дорівнюють 5,9 млрд СПЗ, проте ринкова ціна перевищує офіційну майже в 10 разів.

Фактична неможливість використання величезних запасів золота у фінансових операціях МВФ поряд із "віртуальним" обігом більшої частини акціонерного капіталу МВФ актуалізує проблему акумуляції ліквідних ресурсів Фонду.

Власні запозичення Фонду

Паралельно з емісією власної валюти МВФ намагався вирішувати проблему ліквідності також за рахунок запозичень на ринках капіталу.

Спочатку (в жовтні 1962 р.) була відкрита кредитна лінія під назвою Генеральна угода про позики (General Arrangements to Borrow). У рамках цього кредитного механізму 10 найбагатших членів Фонду і Швейцарія надали в розпорядження МВФ додаткові кошти в розмірі 7,1 млрд дол. (згодом ця сума зросла до 19 млрд дол.). Найбільші внески зробили США — 25 %, Німеччина — 14 % та Японія — 12,5 %; по 10 % внесли Франція і Велика Британія, решта суми була зібрана за рахунок внесків Італії, Канади, Нідерландів, Бельгії, Швеції та Швейцарії*. Згодом до числа донорів приєдналася і Саудівська Аравія, надавши 1,5 млрд СПЗ. Нині розмір цієї кредитної лінії оцінюється в 18,5 млрд СПЗ (приблизно 24 млрд дол.).

Спершу Генеральна угода про позики була укладена лише на 4 роки, але передбачалося, що її дія за потреби може поновлюватися кожні 5 років, але не більше 10 разів. Ця кредитна лінія діє досі.

За Статутом МВФ може самостійно вибирати кредитора (яким може бути не тільки член Фонду, а й приватна особа або держава, що не є членом МВФ).

Паралельно із запозиченнями по лінії Генеральної угоди про позики з 1974 р. МВФ почав практикувати запозичення коштів у

окремих урядів або центральних банків своїх членів для кредитування спеціальних програм. Найбільшими кредиторами Фонду стали Бельгія, Саудівська Аравія, Швейцарія та Японія. До запозичень у приватних банків МВФ ще не вдавався.

У листопаді 1998 р. набрала чинності Нова угода про позики (New Arrangements to Borrow), завдяки чому ресурси Фонду зросли ще на 34 млрд СПЗ (майже 40 млрд дол.). Ці кошти були надані 25 кредиторами, в тому числі 22 найбагатшими країнами — членами МВФ (до традиційних кредиторів МВФ приєдналися Гонконг, Корея, Малайзія, Сінгапур та Таїланд) та 3 фінансовими організаціями*. Нова угода не замінює чинну Генеральну угоду про позики, а використовується в разі потреби паралельно з нею.

Незважаючи на значні відмінності в розмірах, термінах користування і вартості обслуговування, всі позики, які отримує МВФ, мають цілу низку спільних властивостей. До них належать насамперед офіційний статус кредиторів, добровільний характер надання ними кредитів і використання в ході всіх операцій власної розрахункової одиниці Фонду — СПЗ. Крім того, за умовами угод будь-який кредитор у разі виникнення у нього проблем з власним платіжним балансом має право негайно повернути надані в позику кошти. Саме тому кредити Фонду вважаються високоліквідними резервами.

Залучення додаткових кредитів дає Фонду можливість економити акціонерний капітал, що є обмеженим ресурсом. Упродовж останніх 15 років будь-які кредити членам Фонду, величина яких перевищує четверту частину його квоти, лише на третину формуються за рахунок власних ресурсів Фонду, а на дві третини — за рахунок позичених Фондом коштів.

Підсумовуючи аналіз кредитних можливостей, вкажемо, що на початок XXI ст. ресурси МВФ сягають майже 283 млрд СПЗ, не рахуючи вартості 103,4 млн тройських унцій золота.

Власні запозичення Фонду
СПЕЦИФІКА КРЕДИТІВ МВФ
КРЕДИТНІ МЕХАНІЗМИ ФОНДУ
Еволюція кредитних механізмів
Звичайні механізми фінансування
Спеціальні механізми фінансування
Пільгове кредитування
Висновки
Розділ 28. ГРУПА ВСЕСВІТНЬОГО БАНКУ
СТРУКТУРА ГРУПИ ВСЕСВІТНЬОГО БАНКУ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru