Міжнародні фінанси - Рогач О.І - Висновки

Структура заборгованості України, як внутрішньої, так і зовнішньої, а також порядок її утворення свідчить про те, що політика державних позик не відповідає завданням реформування та розвитку економіки України на ринкових засадах. Характер запозичення і використання запозичених коштів в Україні є таким, що на практиці відбувається лише зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу без будь-яких суттєвих ринкових перетворень. Більше того, в багатьох випадках нераціональне використання запозичених коштів веде до консервації неринкових засад в економіці України.

В Україні зовнішні фінансові позики використовуються здебільшого для забезпечення поточних потреб, тобто просто "проїдаються", збільшуючи обсяги заборгованостей і таким чином створюючи підґрунтя для виникнення в майбутньому перешкод економічному зростанню, замість сприяти орієнтованому на перспективу розвиткові економіки.

Близько 60 % зовнішніх кредитів за часи існування суверенної України було спрямовано на підтримку агропромислового комплексу. По суті це означає, що кредити використовувалися для зберігання державної форми власності в сільському господарстві. Подібні напрями використання коштів ще за радянських часів довели свою безперспективність.

Не меншої шкоди економіці завдало надання державних гарантій під забезпечення іноземних кредитів. Як свідчить практика України, повертати ці кредити в більшості випадків доводиться за рахунок державного бюджету, оскільки позичальники безвідповідально ставляться до державних гарантій, а держава, своєю чергою, не має відпрацьованого механізму відшкодування боржниками бюджетних витрат. З іншого боку, всупереч головному завданню реформування економіки України — зміні економічного середовища та розвитку приватної ініціативи — з цією метою використовуються незначні суми запозичених грошей.

За значних обсягів зовнішньої заборгованості та невисокого рівня власної платоспроможності Україні потрібно забезпечити ефективну, надійну, на довгострокову перспективу керованість зовнішнім боргом з урахуванням усіх діючих чинників. При цьому слід зважати на те, що держава несе відповідальність за борги як свої, так і всіх резидентів. Останнім, своєю чергою, доводиться відповідати за дії своєї держави та інших її резидентів. У платіжному балансі дістають відображення всі позики. До того ж нерегульоване (чи некероване) зовнішнє позичання окремих резидентів створює різні додаткові проблеми для держави, в тому числі непрогнозоване навантаження на її фінансові ринки. У цьому відношенні досить показовим є приклад Росії, особливо з огляду на наслідки фінансових відносин російських банків із зарубіжними. Отже, потрібно забезпечити керованість усього зовнішнього боргу, включаючи поточну заборгованість. Керованість останньої необхідна насамперед через наявність значних боргів за газ та пов'язаних з їх погашенням проблем.

Головною функцією і кінцевою метою керованості зовнішнього боргу є вчасне здійснення при його обслуговуванні й погашенні зовнішніх платежів у повному обсязі (включаючи платежі за поточними заборгованостями) і проведення, за необхідності, реструктуризації боргових зобов'язань. Крім того, керованість зовнішнього боргу передбачає:

• розробку варіантів стратегії зовнішнього запозичення;

• забезпечення повноти інформації щодо обсягів та структури зовнішніх позик, стану платоспроможності позичальника, етапу впгл/паппл иирі иних зиоив изань чи їх реструктуризації, включаючи виконання поточних розрахунків;

• ухвалення рішень щодо залучення зовнішніх коштів з урахуванням умов залучення, а також відповідно до платоспроможності держави чи окремих суб'єктів, до можливостей надання державних гарантій чи інших видів забезпечення, здатних викликати видатки з державного бюджету;

• встановлення певних граничних обсягів зовнішнього запозичення протягом визначеного періоду (протягом року);

• контроль за обсягом і структурою зовнішніх зобов'язань.

Контроль за структурою зовнішнього запозичення має грунтуватися на визначенні пріоритетних напрямів позичання. Встановлюючи питому вагу того чи іншого напряму в загальному обсязі (структурі) позичання, потрібно виходити з того, що є найважливішим у той чи інший період. Сьогодні пріоритетними напрямами використання залучених зовнішніх коштів в Україні є стабілізація грошово-кредитної системи (позики МВФ), розвиток пріоритетних галузей економіки та стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу.

Стратегія зовнішнього запозичення є складовою загальнодержавної стратегії економічного розвитку та макроекономічної політики, тому напрями та обсяги позичання мають узгоджуватися з прогнозом ВВП, стратегічними напрямами бюджетної, цінової, валютної політики, станом і прогнозом платіжного балансу та іншими чинниками.

Україна поки що не може забезпечити надходження значних коштів від зовнішньоекономічної діяльності. Найреальнішими джерелами інвестування української економіки слід вважати кошти населення, прямі іноземні інвестиції та кредити міжнародних фінансових організацій, окремих держав та суб'єктів господарювання. Певною мірою тут можна розраховувати також на надходження від приватизаційної діяльності та на повернення коштів, що перебувають за кордоном, якщо для цього будуть створені відповідні умови.

В умовах обмежених можливостей щодо інвестування розвитку економіки для України чи не найважливішим є проведення фінансової та грошово-кредитної політики, адекватної досягнутим рівням економічної стабільності та економічного зростання. Раціональна фінансова та грошово-кредитна політика передбачає помірний рівень інфляції, оптимальні рівні оподаткування, доступність банківських кредитних ресурсів, стабільність курсу національної валюти та розвинутість і стабільне функціонування фінансових ринків. Забезпечення економічної стабільності та економічного зростання має розглядатися в контексті загальної макроекономічної політики держави — органічного поєднання фінансової політики, функціонування фінансових ринків, грошово-кредитної політики, зовнішньоекономічної діяльності та заходів, спрямованих на структурну перебудову економіки та підвищення добробуту населення.

Висновки

Нинішня кредитна політика держави призводить до постійного зростання зовнішнього боргу та виснаження валютних резервів країни, що зумовлює труднощі із залученням ресурсів.

Чи не найголовнішою фінансовою проблемою для України є розрахунки за російські енергоносії.

Україна отримує торговельні кредити і фінансові позики від окремих держав, суб'єктів господарської та фінансово? діяльності і міжнародних організацій — МВФ, МБРР, ЄС, ЄБРР.

Нестабільна економічна та фінансова ситуація в Україні, низька ефективність економічних реформ, використання залученого зовнішнього фінансування на покриття бюджетного дефіциту, покриття державних гарантій за рахунок держбюджету спричинилися до зниження заінтересованості зовнішніх інвесторів у вкладенні коштів в економіку України.

На сучасному етапі актуальним завданням є реформування державної грошово-кредитної політики України, зокрема забезпечення керованості всього зовнішнього боргу, включаючи поточну заборгованість. Стратегія зовнішнього запозичення має узгоджуватися а прогнозом ВВП, стратегічними напрямами бюджетної, цінової, валютної політики, станом і прогнозом платіжного балансу тощо.

Контрольні запитання та завдання

1. Опишіть динаміку зовнішніх позичань України.

2. Схарактеризуйте принципи фінансування та реальне використання коштів, отриманих Україною від міжнародних організацій.

3. Розкрийте специфіку кредитних відносин між Україною і Росією.

4. Які чинники виходу України на міжнародні ринки капіталів?

5. Чим була зумовлена необхідність реструктуризації боргових зобов'язань України?

6. Обгрунтуйте можливі шляхи поліпшення державної грошово-кредитної політики України.

ЛІТЕРАТУРА

Сприяння сталому економічному зростанню в Україні // За ред. Ш. фон Крамо-на-Таубаделя та І. Акімової. К., 2001.

Україна на шляху до Європи / За ред. Л. Хофманна та Ф. Мьоллсрс. K., 2001. International Financial Statistics. IMF, Washington, 2001. Government Finance Statistics Yearbook. IMF, Washington, various issues. World Development Indicators. Washington, forthcoming.