Місцеві фінанси - Петленко Ю.В. - 2. Поняття, форми та правове регулювання комунального кредиту

Інститут комунального кредиту відіграє особливу роль, у фінансах місцевих органів влади. Комунальний кредит у розвинутих місцевих фінансових системах - основне джерело фінансування муніципальних інвестиційних програм.

Комунальний кредит є системою відносин між двома юридичними особами з поворотної, платної та строкової передачі фінансових ресурсів, одна з яких - орган місцевого самоврядування. Його не слід ототожнювати з державним кредитом. Суб'єктом відносин щодо поворотного, платного і строкового запозичення фінансових ресурсів у системі державного кредиту виступає держава.

Основні форми комунального кредиту:

o облігаційні позики;

o безоблігаційні позики;

o комунальний банківський кредит;

o комерційний комунальний банківський кредит;

o комунальний кредит державних банків;

o взаємний комунальний кредит та ін.

В Україні поступово розвивається кредит у формі комунальних облігаційних позик і комерційний банківський комунальний кредит.

Органи місцевого самоврядування, відповідно до законодавства України, можуть брати участь у фінансово-кредитних відносинах.

Для місцевих рад та органів територіального громадського самоврядування, які є юридичними особами, встановлено право користуватися на договірних засадах кредитами на виробничі та соціальні потреби.

Згідно з прийнятим у 1991 р. Законом "Про цінні папери і фондову біржу" (стаття 11) місцеві ради отримали право на випуск внутрішніх місцевих позик. На Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку покладено функції регулювання реєстрації цінних паперів. . и Надходження від внутрішніх позик і грошово-речових лотерей, які проводяться за рішеннями відповідних рад, зараховуються до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, київського і севастопольського міських бюджетів. Згідно із законом до цих бюджетів зараховуються також дивіденди від акцій і цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств Комунальної власності цього рівня.

Розмір внутрішніх республіканських позик Автономної Республіки Крим встановлюється Верховною Радою цієї республіки, а внутрішніх місцевих позик - обласними та міськими радами.

Загальний обсяг випущених внутрішніх позик регулює Верховна Рада України в межах визначеного законом внутрішнього державного боргу. Органи місцевого самоврядування, встановлюючи розмір місцевих позик та кредитів, обов'язково погоджують його з Міністерством фінансів України.

3. Вітчизняний та зарубіжний досвід розвитку комунального кредиту

Вітчизняний досвід розвитку комунального кредиту

Царська Росія хоч і мала практику розвитку комунального кредиту, але в цілому відставала в цих питаннях від Західної Європи. У Росії набули розвитку в основному муніципальні облігаційні позики. Станом на 1 січня 1913 р. в обігу були облігації позик 65 міст Росії. У той же час Німеччина Мала в. обігу облігації 522 міських і сільських общин. Облігаційні позики випускалися лише великими містами. Росія вирізнялася слабкістю внутрішнього ринку муніципальних цінних паперів. 80-90% їхніх випусків розмішувалися на ринках цінних паперів західноєвропейських країн. Особливо велику роль у цьому плані відігравав ринок Франції. Залежність від зовнішнього фондового ринку була характерною ознакою бідності Росії на капітали. Одні з перших міських позик розміщено Києвом у 1876 р. загальним обсягом 500 тис. крб. на поліпшення доріг і благоустрій та Одесою в 1879 р. на суму З млн. 750 тис. крб. Випуск муніципальних цінних паперів у Росії тривав до 1917 року, аж поки не був припинений більшовицьким урядом. Радянський уряд скасував усі борги міст, як і їхнє право на розміщення муніципальних позик.

Досить широкого розмаху в дореволюційній Росії набула діяльність міських громадських банків, які здійснювали кредитування органів місцевого самоврядування та інші операції.

Довгий час у Росії дискутувалося питання про створення спеціального державного банку муніципального кредиту. У 1912 р. було створено Державну касу міської та земської позики, яка стала центральною державною установою з кредитування місцевого самоврядування. Цю касу 1 листопада 1917 р. перетворили на Державний банк земського й міського кредиту, який незабаром було ліквідовано більшовиками.

У колишньому СРСР інститут комунального кредиту було відроджено в 20-х роках за політики НЕПу. Місцеві ради могли отримувати короткострокові позики (на строк 6-12 місяців) для поповнення наявних коштів місцевих бюджетів, за умови касових розривів, на закупівлю медикаментів, підручників, палива для бюджетних установ. Обсяг таких позик не міг перевищувати 1 % доходів річного бюджету місцевого органу влади. Довгострокові позики передбачалися терміном на 5 років. У період НЕПу так і не вдалося відродити інститут муніципальних облігаційних позик. Фактично жодної з них не було розміщено.

Згідно з Декретом ВЦВК і РНК СРСР від 18 січня 1923 р. почалося відродження комунальних банків. Вони засновувалися тільки губвиконкомами як акціонерні товариства з обов'язковою часткою в акціонерному капіталі самого губвиконкому в обсязі не менше 51 відсотка. Банкам було надане право, крім інших операцій, випускати муніципальні позики, які, як уже зазначалося, відродити не вдалося. У 1927 р. функціонувало 49 комунальних банків.

У січні 1924 р. утворено Центральний банк комунального господарства і житлового будівництва СРСР.

Серед його акціонерів була й Українська PCP. Банк кредитував місцеві органи влади, житлове будівництво, комунальне господарство. Основна маса кредитів надавалася з розрахунку 3,5 відсотка річних. 97 відсотків кредитів банку мали довгостроковий характер. На будівництво дерев'яного будинку строк кредиту становив 40 років, кам'яного - 60 років.

Банк не міг задовольнити потреб у кредиті, і його роль була незначною. У 30-х роках система комунального кредиту в СРСР згортається. Змінюється і призначення Центрального банку комунального господарства та житлового будівництва. Банк ліквідовано в 1959 році.

Поняття комунальної власності у законодавстві України виникає в грудні 1990 р. з прийняттям Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів і місцеве самоврядування". Зарубіжний дослід розвитку комунального кредиту. Практично в усіх розвинутих зарубіжних країнах місцеві органи влади можуть брати участь у кредитних відносинах. У частині країн доступ органів місцевого самоврядування до ринку позичкового капіталу вільний і не обмежується державою. Це Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Португалія, Швеція, Швейцарія. У Франції цей доступ майже вільний. У деяких країнах вів здійснюється на основі дозволів держави. Це Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Ірландія! Норвегія, Іспанія.

У законодавстві практично всіх зарубіжних країн е вимога спрямування запозичених фінансових ресурсів виключно на інвестиції. За рахунок позичок в європейських країнах формується, як правило, 10-15 % доходів місцевих бюджетів. Найвищий показник у Сан-Марино, де він становить 69 %, у Нідерландах - 19, у Бельгії - 13, на Кіпрі - 12, у Чехії - 1Г, в

Іспанії, Франції - 10 % муніципальних доходів.

Система комунального кредиту пов'язана з різноманітними формами запозичення ресурсів. Найбільш поширеним е облігаційний комунальний кредит. Міста та інші органи місцевого самоврядування зарубіжних країн мають право випускати облігації муніципальної позики. Муніципальні облігації умовно можна поділити на три групи:

o генеральні боргові зобов'язання (або бездоходні облігації), які гарантуються бюджетними доходами та майном органу місцевого самоврядування;

o доходні облігації, що випускаються з метою фінансування будівництва об'єктів інфраструктури. Погашення їх здійснюється за рахунок доходів побудованих ' підприємств;

o облігації змішаного характеру, що не приносять доходів, але погашення яких здійснюється за кошти, отримані від діяльності підприємств, створених за рахунок запозичених ресурсів.

Є значна кількість безоблігаційних форм муніципальних позик. Ще з XIX ст. відомо про так звані міські боргові книги, в яких робився запис позичених містом коштів. До безоблігаційних позик належать:

o угоди оренди, лізингу обладнання та майна;

o податкові позики;

o іпотечні позики під заставу землі і майна та ін. Різновидом комунального кредиту є комунальний

банківський кредит. У зарубіжних країнах сформувалося кілька форм комунального банківського кредиту. Це кредити комунальних банків, державних комунальних банків, комунальні кредити комерційних банків, взаємний комунальний кредит, а також жирооборот і кредити жиробанків.

Особливою формою комунальних закладів банківського типу є жироцентралі. Перша жироцентраль виникла в Німеччині в 1908 р.

Жиробанки є ефективною формою спрощення взаємних розрахунків між органами місцевого самоврядування, особливо в умовах платіжної кризи. Розрахунки через жиробанки відбуваються беч посередництва грошей, у формі спеціальних поточних рахунків. Передумовою появи жиробанків було ге, що комуни, общини, громади виступали контрагентами, користувалися послугами і продукцією одна одної і відповідно оплачували ці послуги та продукцію. Якщо ці комуни, общини та громади триматимуть свої рахунки в одному жиробанку, то з'являється можливість покриття взаємних зобов'язань без грошей, у формі взаємозаліків на спеціальних поточних рахунках. Завдяки такій системі розрахунків у жироцентралі можуть виявитися вільні кошти на кредитування цих комун, общин чи громад. Тому жиробанк є, крім усього, ще й банком комунального кредиту.

Цю ідею ефективно використали в Німеччині. У 1916 р. тут утворилася єдина німецька жироцентраль для всіх місцевих жироцентралей. У1917-1918 рр. до неї приєдналися Німецька спілка міст, Спілка прусських земських округів, Спілка великих німецьких сільських общин. У 1918 р. ця жироцентраль стала банком німецьких комунальних жироспілок. Усього в Німеччині на початку 80-х рр. функціонувало 12 жироцентралей. Вони були об'єднані в регіональні спілки. Діє також Західнонімецька спілка ощадних кас і жироцентралей.

Жироцентралі, крім організації жиророзрахунків, надають кредити муніципальним банкам, регіональним та місцевим органам влади у формі комунальних та іпотечних позик. Жиробанки надають лише короткострокові кредити.

Успішно функціонують комунальні банки взаємного кредиту в Швеції, які виникли ще в XIX ст. Це банки-посередники, за допомогою яких одні органи місцевого самоврядування можуть кредитувати інші. Банки взаємного комунального кредиту утворено у Швеції у формі банків із солідарною відповідальністю їхніх засновників - комун без гарантій держави. Шведські комуни утворюють спілки для взаємного кредитування по округах. Кожна така спілка є банком взаємного кредитування. За борги цих банків комуни несуть солідарну відповідальність. У сучасних умовах система вказаних банків функціонує під назвою "Комунінвест".

З початку XIX ст. взаємний комунальний кредит набув широкого розвитку і в Німеччині. Банк взаємного кредитування, який надає кредити комунам, функціонує у Франції.

Ще один вид комунальних банків - це акціонерні комунальні банки, їхні засновники несуть відповідальність у межах власної частки акціонерного капіталу. Перший такий банк створено ще в 1860 р. у Бельгії як товариство комунального кредиту. Його акціонерами могли бути тільки общини.

Важливе місце посідають і спеціальні державні банки комунального кредиту, що спеціалізуються у сфері кредитування місцевих органів влади. Вони, як правило, тісно пов'язані із системою ощадних кас. Такі банки є в Німеччині, Франції, Італії, Великобританії, Бельгії. У Франції головним банківським інститутом комунального кредиту є Депозитно-ощадна каса -і Місцевий французький кредит. До 1987 р. у Франції функціонувала Каса допомоги об'єднанню адміністративно-територіальних одиниць, яку було замінено Місцевим французьким кредитом - банком акціонерного типу. У цьому банку державі належить 47,5 % акцій, Депозитно-ощадній касі - 25, Ощадній касі - 7, Пенсійному фонду - 6,5, банкам і фінансовим закладам - 5, будівельним підприємствам - 2,8, іноземним фінансовим закладам - 6,2 % акцій. Банк надає довгострокові інвестиційні позики органам місцевого самоврядування. Група "Депозитно-ощадна каса - Місцевий французький кредит" є провідним банком комунального кредиту в Європі.

У Франції функціонують також регіональні товариства фінансування інвестицій, утворені, відповідно до закону 1983 р., як акціонерні товариства з рівною пайовою участю депозитно-ощадних кас і ощадних кас.

В Італії такою державною установою комунального кредиту є Центральна депозитно-ощадна каса, у Великобританії-Національний фонд позик.

Є ряд комерційних банків, які спеціалізуються на кредитуванні органів місцевого самоврядування. У Франції це, наприклад, система банків Банку сільськогосподарського кредиту. Вони надають кредити в основному невеликим сільським комунам. Крім того, філіал цього банку "Французькі провінції" надає допомогу адміністративно-територіальним одиницям з випуску облігацій.

У США, наприклад, комунальних банків немає. Проте в Європі частина країн підтримує існування їх уже'протягом більш ніж 130 років. Сьогодні такі установи в усіляких формах функціонують в Австрії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Швейцарії та в деяких інших країнах. Створюються муніципальні банки в Польщі, Російській Федерації та в інших колишніх соціалістичних країнах.