Нумізматика - Шуст P.M. - Розділ 1. ПОЧАТКИ ОБІГУ ТА КАРБУВАННЯ МОНЕТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО АНТИЧНОЇ ЕПОХИ

§1. Поява монети та формування грошових систем античної Греції

Перші форми торгового обміну зародилися в епоху первіснообщинного ладу. Це відбулося в результаті суспільного поділу праці, передовсім, відособлення землеробства та ремісничого виробництва. Розвиток продуктивних сил та виробничих відносин, вдосконалення знарядь праці привели до створення надлишкового продукту, який можна було обміняти на інші необхідні предмети. На початковому етапі цей обмін мав нерегулярний, здебільшого випадковий характер. При цьому до уваги бралась насамперед кількість праці, затраченої на виготовлення того чи іншого товару. Зі зростанням продуктивності праці предметами торгового обміну стає дедалі більша кількість різноманітних товарів. З огляду на це, виникає проблема пошуку найбільш прийнятного еквівалента вартості. У багатьох народів, основою господарської діяльності яких було тваринництво, таким мірилом вартості інших товарів стала худоба. В деяких народів цю роль виконували інші товари — хутра, грудки солі, металеві вироби, мірки чаю, в'язки ракушок тощо. Однак усі вони не відповідали більшості основних критеріїв, бажаних при здійсненні торгового обміну, а саме: подільність, вигідність при транспортуванні та зберіганні, висока вартість, стійкість щодо псування та ін. Саме тому роль всезагального еквівалента вартості почали виконувати металеві вироби, а згодом дорогоцінні метали — електр (природний сплав золота і срібла), золото та срібло. Давньогрецький співець Гомер у поемах "Іліада" та "Одіссея" наводить чимало прикладів оцінювання різних товарів та речей, а також рабів (так, вартість рабині була еквівалентною вартості чотирьох биків). Високо цінилися бронзові котли та триножники, які використовувалися для приготування їжі, при виконанні культових обрядів, а також як відзнаки при нагородженні. У стародавній Спарті тривалий час домонетними засобами обміну були залізні прути — оболи.

Дорогоцінні метали, які порівняно з предметами ремесла та худобою були вигіднішими при здійсненні торгового обміну, швидко витіснили різноманітні товаро-гроші. Спочатку в обігу використовувалися електрові, золоті та срібні зливки різної ваги та проби. Однак невдовзі формуються грошово-вагові системи, в основу яких лягають різні вагові одиниці. Так, у Стародавньому Єгипті такою одиницею був утен, що дорівнював 94 г і поділявся на десять катів. При цьому золоті й срібні одиниці мали вигляд кілець, а мідні — паличок. У Вавилонській державі основним мірилом вартості і найбільш уживаним дорогоцінним металом було срібло. У законах царя Хаммурапі згадується декілька вагових одиниць: талант, міна, сікль (шекель) (талант дорівнював 60 мінам, кожна з яких складалася з 60 сіклів (шекелів). Використання в процесі торгового обміну зливків срібла мало ряд недоліків, які полягали в необхідності постійного використання ваг, потребі частого поділу зливків на окремі частини, неможливості точного визначення проби металу та ін. У ході розвитку товарно-грошових відносин, активізації торговельної діяльності на зміну ваговим зливкам прийшли монети — допущені до обігу зливки металу певної ваги і проби, вартість яких гарантується державою. Як правило, виготовлення монети є прерогативою держави.

Попри свідчення античних авторів і довготривалі дослідження, вченим-нумізматам досі не вдалося визначити місце першої емісії монет. Найбільш імовірними є дві версії. Перша з них опирається на повідомлення Геродота з Галікарнасу та інших авторів, які приписують винайдення монети лідійському царю Гігесу. Друга версія ґрунтується на твердженні хроністів Страбона та Поллукса, які стверджують, що вперше карбування монет розпочалося на о. Егіна аргоським царем Фейдоном. При цьому в обох випадках виготовлення монет датується майже однаково — рубіж VIII— VII ст. до н. е. Лідійські монети — електрові статери царів Гігеса (685—652 рр. до н. е.) та Аліатта (617— 560 рр. до н. е.) — були примітивні на вигляд, на їх аверсі містились зображення голови лева та напис з іменем царя, на реверсі зображень та написів не було. Вага статера становила 14,25 г. В обігу перебували монети восьми основних номіналів — статер, 1/2 статера (геміста-тер), 1/3 статера (тріте), 1/6 статера (гекта), 1/12 статера (гемігекта), 1/24 статера (місгемігекта) та 1/48 і 1/96 статера, а також епізодично карбовані тетарте (1/4 статера) та геміте-тартон (1/8 статера). Монети цієї системи широко використовувались на території полісів Малої Азії та іонійського узбережжя — у Мілеті, Ефесі, Кізику та ін. Завдяки вартісному співвідношенню між окремими дорогоцінними металами (раціо), вони легко обмінювалися на номінали інших монетно-грошових систем. Так, якщо раціо поміж електром та сріблом становило 1:10, то один мілетський електровий статер дорівнював 20 срібним драхмам.

На середину VII ст. до н. е. припадає поширення монет на о. Егіна. Ранні егінські статери (дідрахми) мали вигляд кусочків срібла неправильної форми, на аверсі яких містився герб поліса — черепаха. Середня вага егінського статера 14,55 г. Крім статера, до цієї монетної системи входили також драхма — 7 г, тетробол (2/3 драхми) — 4,7 г, гемідрахма (1/2 драхми) — 3,5 г, діобол (1/3 драхми) — 2,3 г, тригеміобол (1/4 драхми) — 1,75 г, обол (1/6 драхми) — 1,04 г, тритетартеморіон (3/4 обола) — 0,85 г, геміобол (1/12 драхми) — 0,5 г та тетартеморіон (1/4 обола) — 0,25 г. Номінали егінської монетно-грошової системи швидко поширились на островах Егейського моря та в материковій Греції. Так, в Афінах до реформ Солона (594 р. до н. е.) монету випускали з урахуванням метрологічних параметрів номіналів саме цієї системи.

Кожний з грецьких полісів намагався забезпечити високу якість та метрологічні параметри (вагу та пробу дорогоцінного металу) своєї монети. Наявність значної кількості міст-держав, багато з яких були невеликими й економічно слабкими, сприяла створенню регіональних монетних союзів з єдиною монетною системою. Більшість з них базувалася на запозиченні окремих елементів вагових систем держав Сходу — вавилонської, фінікійської, іудейської та єгипетської і поєднанні їх у грецьких монетно-вагових системах. Так, східні вагові одиниці "талант" та "міна" стали грошово-лічильними одиницями, а "драхма" та "обол" — грошово-монетними одиницями. При цьому у більшості грецьких монетних систем 1 талант = 60 мін = 6000 драхм = 36 000 оболів. Основною монетно-грошовою одиницею була срібна драхма. Термін походить з часів використання у давньогрецькому суспільстві товаро-грошей. Він вживався для позначення шести залізних або бронзових прутів (оболів), які можна було взяти у жменю. Від ваги драхми залежала вага таланта та інших вагових одиниць. У різних полісах драхми та оболи мали неоднакову вагу та вартість.

З усіх грецьких монетних систем найбільш поширеною була аттично-евбейська. З огляду на посилення Афін, які впродовж тривалого часу

Егіна. Драхма. Срібло. Близько 404 р. до н. е.

Егіна. Обол. Срібло. 550—456 рр. до н. е.

домінували серед грецьких держав, а також через запозичення цієї монетної системи володарями Македонії, її номінали поширилися у всіх державах елліністичного світу. В різні періоди за метрологічними параметрами цієї системи карбувались такі срібні номінали: декадрахма (10 драхм) — 43,8 г, тетрадрахма (4 драхми) — 17,4 г, дідрахма (2 драхми) — 8,6 г, драхма — 4,3 г, пентобол (5 оболів = 5/6 драхми) — 3,6 г, тетробол (4 оболи = 2/3 драхми) — 2,8 г, гемідрахма (3 оболи = 1/2 драхми) — 2,15 г, діобол (2 оболи =1/3 драхми) — 1,4 г, тригеміобол (3/2 обола =1/4 драхми) — 1,08 г, обол (1/6 драхми) — 0,72 г, тритеморіон (3/4 обола= 1/8 драхми) — 0,55 г, геміобол (1/2 обола = 1/12 драхми) — 0,36 г, тригемітетартеморіон (3/8 обола = 1/16 драхми) — 0,3г, тетартеморіон (1/4 обола = 1/24 драхми) — 0,18 г, гемітетартеморіон (1/8 обола = 1/48 драхми) — 0,08 г. Через відсутність на грошовому ринку мідної монети велика кількість дрібних розмінних номіналів карбувалася зі срібла, що було дуже невигідним для держави. Наприкінці V ст. до н. е. розпочалося виробництво значно дешевших мідних номіналів. З міді виготовляли халк (1/8 обола), діхалк (2 халки = 1/4 обола), трихалк (3 халки = 3/8 обола), тетра-халк (4 халки = 1/2 обола). Найдрібнішою монетою аттично-евбейської монетної системи була лепта вартістю 1/7 халка.

Крім розглянутих мілетської та аттично-евбейської монетних систем, на території грецького світу існували й інші монетно-грошові системи — фокейська, хіоська, корінфська, самоська, перська та ін. Однак усі вони були регіональними і не мали впливу на формування грошового господарства у грецьких колоніях, що виникли у Північному Причорномор'ї.

Афіни. Тетрадрахма. Срібло. II ст. до н. е.