Нумізматика - Шуст P.M. - §1. Виникнення і розбудова монетного ринку на українських землях в епоху становлення Київської Русі (V—IX ст.)

§1. Виникнення і розбудова монетного ринку на українських землях в епоху становлення Київської Русі (V—IX ст.)

Після припинення масового надходження на український грошовий ринок римських денаріїв їхнє місце певною мірою посіли візантійські монети. У V—VI ст. Візантійська імперія переживала епоху політичного й економічного піднесення, що сприяло поширенню її грошових номіналів серед населення сусідніх країн. Переважно це були золоті соліди, рідше — срібні міліарісії та мідні нумії. Соліди, що використовувались як міжнародний засіб обігу, наявні у монетних комплексах усіх країн Східної Європи. Завдяки своїй високій якості, вони до XI ст. залишались основною золотою монетою у цьому регіоні. На українських землях візантійські соліди отримали назву "златники". Здебільшого вони входять до складу монетних скарбів, хоча відомі й поодинокі екземпляри. Значно рідше, ніж золоті соліди, трапляються в Україні мідні монети візантійського карбування, які використовувалися в основному для задоволення потреб грошового обігу в середині імперії. Найчастіше їх знаходять на південному узбережжі Криму, яке з перервами до XV ст. перебувало у складі Візантії, а також у Подунав'ї та інших причорноморських регіонах. Подібною була ситуація й з поширенням срібних візантійських номіналів.

Левова частка візантійського монетного імпорту, який потрапляв на українські землі, була наслідком тієї ролі, яку вони відігравали у системі міжнародних торгових зв'язків між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем. Винятково важливу роль тут відіграв торговий шлях "з варяг у греки", який з'єднував країни Скандинавського півострова з Константинополем. Особливо тісними були торговельні зв'язки руських земель з Візантією у VI—VII та IX—XI ст. Певна частина візантійських монет потрапляла на Русь внаслідок походів східних слов'ян на Балканський півострів.

Розвиток торгівлі з країнами Сходу сприяв поширенню серед східних слов'ян монет сасанідського Ірану. Володарі цієї держави, яка існувала у III — середині VII ст., емітували велику кількість високопробних срібних драхм вагою близько 4 г. Крім них, на численних монетних дворах, розташованих у різних кінцях обширних володінь сасанідської держави, карбували значну кількість срібних (тетрадрахм и, півдрахми, оболи (1/6 драхми), двооболи (1/3 драхми), золотих (1/6,1/3, 1, 3/2, 2 денарії — динари) та мідних номіналів. У міжнародній торгівлі найбільш популярним номіналом були драхми. На землях Київської Русі вони нерідко трапляються як у складі монетних скарбів, так і у вигляді поодиноких знахідок. Більшість з них поширилась тут у VI—VII ст. Нерідко вони завозились разом з арабськими дірхемами. Один з найбільших скарбів, що складався з понад 2 тис. монет, серед яких переважали сасанідські драхми, виявлено неподалік білоруського міста Могилів. Основний ареал поширення монет цього типу — землі на північному сході Русі, що входили до басейну р. Ками. На українських землях нечисленні знахідки іранських драхм зареєстровані лише на Лівобережжі та Слобожанщині — у Харківській, Сумській, Чернігівській та Київській областях.

На аверсі сасанідських драхм, як правило, розташоване профільне зображення повернутої вправо і увінчаної короною голови правителя, оточене легендою з його титулами та круговим обрамленням. Пізніші емісії найчастіше містять лише ім'я царя та окремі вислови побажального характеру. Так, на драхмах Хосрова II Парвеза (591—628 рр.) читаємо лише його ім'я та вислів "Зростаюча слава". Зображення реверса тісно пов'язане з релігійними віруваннями населення тогочасного Ірану. Державною релігією тут було проголошено зороастризм — маздеїзм, центральним культом якого був вогонь. Саме тому на реверсі сасанідських драхм найчастіше зображено вівтар з полум'ям та напис "Вогонь Арташира". Даний сюжет тісно пов'язаний з церемонією запалення вічного вогню на вівтарі, присвяченому новому цареві. Після його смерті цей вогонь гасили. Часто по боках вівтаря вміщувались дві постаті жерців — стражників вогню. Характерна особливість сасанідських драхм — наявність поза круговим

Іран. Cacaніди. Драхма. Срібло. 303—309 рр.

обрамленням широкого незаповненого монетного поля. Більшість монет сасанідського Ірану не датована. Вперше дата вказана на монетах часів царя Пероза (457, 459—484 рр.)" а систематичне датування драхм розпочав Хосров І (531—579 рр.). При цьому рік карбування вміщувався вздовж постаті лівого стражника вівтаря. Вздовж постаті правого стражника інколи подавались ініціали монетного двору, на якому виготовлялася монета. Всього на обширних територіях держави Сасанідів функціонувало понад 30 монетарень. В окремих випадках місце розташування монетарні подавалось повністю, наприклад, м. Башапур чи м. Дарапкерт.

Тривалі війни між Іраном та Візантією ослабили обидві країни. Як наслідок — вони не змогли протистояти збройному натиску арабських завойовників. Останній сасанідський правитель Яздгард III (632—651 рр.) зазнав поразки і був убитий неподалік середньоазійського міста Мерв, а його держава перестала існувати.

Після завоювання Ірану арабські правителі ще впродовж тривалого часу карбували наслідування сасанідських драхм часів Хосрова II. Аж до монетної реформи халіфа Абдалмаліка (бл. 700 р.), всупереч канонам ісламу, на них вміщували портретні зображення і лише згодом почали виготовляти монети тільки з написами релігійного змісту (найчастіше — сури з Корану). При цьому, за зразком сасанідських драхм, на арабських дірхемах вміщувались імена правителів, дата та місце карбування.

У VIII ст. в Східній Європі, в тому числі на українських землях, з'явилася велика кількість арабських куфічних дірхемів (дирхемів, дірхамів). Назва цих монет походить від арабізованої назви попередньої грошової одиниці — драхми, а епітет "куфічний" — від типу арабського письма "куфі", яке виникло в іракському місті аль-Куфа наприкінці VII ст. і широко використовувалося при виконанні монетних легенд. Початково маса монети становила близько 3,9 г високопробного срібла, а вартість дорівнювала 1/10 золотого динара. Згідно з канонами ісламу, на них вміщувались лише написи. Монетні легенди містили вислови з Корану, датування (за мусульманським літочисленням), а також місце карбування. Дещо пізніше на дірхемах з'явилися імена правителів — халіфів та їхніх намісників. Цим повновартісним монетам були властиві всі Функції грошей.

Завдяки значним масштабам карбування та високій якості, дірхеми швидко поширились на всій території Арабського халіфату — від Індії та Бактрії на сході до Іспанії та півдня Франції на заході, а також далеко поза його кордонами. Великий ареал використання, тривалість періоду карбування зумовили велику кількість різновидів дірхемів, що різнилися формою, зовнішнім оформленням, масою та пробою металу. їх карбування розпочалось у 90-х роках VII ст. (бл. 696—697 рр.), і вже невдовзі вони з'явилися на східнослов'янському грошовому ринку.

Про тісні торговельні зв'язки східнослов'янських земель з країнами арабського Сходу свідчать хроніки ранньосередньовічних арабських мандрівників. Так, ібн Хордадбех у "Книзі шляхів та держав" (890-ті роки) згадував, що руські купці привозили до Візантії і столиці Хазарського каганату м. Ітиль велику кількість хутра бобра та чорнобурої лисиці, а також мечі. Нерідко вони прямували до берегів Каспійського моря і далі аж до Багдада. Інший автор, ібн Хаукаль (970-ті роки), описав торгові квартали слов'янських купців у м. Палермо на о. Сицилія, жителі яких мали особливі права. У 943 р. руські дружини на чолі з князем Ігорем здійснили похід на Каспій і взяли в облогу м. Бердаа (нині м. Барда в Азербайджані). Полонені жителі цього міста сплатили русичам 200 тис. дірхемів викупу.

Чимало відомостей про торговельну діяльність русів міститься у щоденнику секретаря посольства багдадського халіфа до Волзької Булгарії Ахмада ібн Фадлана: 922 року в м. Булгар він став свідком використання руськими купцями арабських золотих динарів та срібних дірхемів. Цей автор також розповів, що слов'янські жінки носили намиста з монет, які слугували своєрідним показником заможності їхніх чоловіків: якщо слов'янин був власником десяти тисяч дірхемів, він дарував своїй жінці намисто з одним рядом монет; якщо ж він мав 20 тис. дірхемів, то його жінка носила намисто з двома рядами монет. З подальшим зростанням заможності чоловіка кількість рядів монет у намисті його дружини зростала.

У "Книзі дорогоцінних намист" ібн Руста (близько 923 р.) йдеться про русів, які продавали у Булгарі велику кількість хутра соболя, білки та інших звірів, отримуючи за це чимало карбованих монет. Він описав також поховальну церемонію померлого руського купця, у могилу якого, крім одягу, їжі, вина та зброї клали золоті прикраси та срібні дірхеми.

Широко використовувані населенням Київської Русі куфічні дірхеми значною мірою вплинули на формування руської грошово-монетної та вагової системи. Дірхеми та їх фрагменти стали першими грошовими одиницями — ногатами, кунами, рєзанами, виверицями (векшами), які неодноразово згадувалися на сторінках давньоруських літописів.

Існує декілька схем періодизації обігу арабських монет на землях Київської Русі. Найбільш аргументовану з них, складену на основі вивчення топографії монетних знахідок та аналізу їх вмісту, опрацював В. Янін. Він виділив чотири періоди поширення та обігу куфічних дірхемів: 1) кінець УПІ ст. — 833 р.; 2) 833 р. —початок X ст.; 3) початок X ст. — 938 р.; 4) 939 р.— кінець X ст. У перший період основна кількість арабських монет

Арабський халіфат. Дірхем. Срібло.АльВалід (705— 714рр.)

надходила на Русь з території Хазарського каганату. Головним осередком торгівлі між обома державами було місто Ітіль — саме звідти купецькі каравани вздовж Сіверського Дінця прямували на Чернігово-Сіверщину, а згодом на Київщину та інші руські землі. Частина арабського монетного імпорту потрапляла на руські землі волзьким торговим шляхом через Волзьку Булгарію та басейн р. Оки. В цей період основну кількість монет становили дірхеми, відкарбовані переважно у північноафриканських та, меншою мірою — азіатських монетарних за часів панування представників династій Омайядів (702—750 рр.) та Аббасидів (750—813 рр.). Характерною ознакою скарбів, які випали з обігу до 833 р., є наявність у них незначної кількості сасанідських драхм. Один з монетних комплексів цієї епохи, який складався з понад 200 дірхемів, було виявлено у 1848 р. неподалік с. Нижня Сироватка на Сумщині.

Упродовж другого періоду спостерігається зменшення кількості куфічних дірхемів на українських землях. Серед монет переважають емісії епохи Аббасидів, відкарбовані на території азіатських володінь халіфату. Характерною особливістю монетних комплексів, які сформувалися до кінця 860-х років, є відсутність у них фрагментів монет. Це засвідчують дані топографії монетних знахідок. Якщо попередній період представлений 16 скарбами та поодинокими знахідками, виявленими в різних регіонах України, то період 833—900 рр. — лише чотирма.

У третьому періоді кількість завезеного арабського монетного срібла знову зростає. Свідчення цього - 17 монетних знахідок, серед яких 8 скарбів. Більшість з них зосереджена в околицях найбільших політичних центрів Руської землі — Києва та Чернігова, а також у регіонах, котрі межували з Хазарським каганатом — посередником у торгівлі з Арабським халіфатом. Домінуючими у складі загальної монетної маси стають емісії представників династії Саманідів — середньоазіатських емірів, які були васалами аббасидських халіфів. У скарбах присутні також дірхеми, випущені представниками інших емірських родів — Тахіридів, Ідрісидів, Аглабідів та ін.

У четвертому періоді обіг дірхемів досягає апогею. Надалі переважають саманідські емісії та інші емірські випуски, а кількість омайядських та аббасидських монет зменшується. Суттєво розширюється ареал їх використання. Арабські монети з'являються на Поділлі, а також на галицьких та волинських землях. Окремі з виявлених тут скарбів налічували по декілька тисяч екземплярів — як цілих монет, так і їх фрагментів. Прикладом може слугувати скарб зі с. Йосипівка, що неподалік Олеська на Львівщині, до складу якого входили дірхеми, відкарбовані у різних частинах обширних арабських володінь — від Піренейського півострова на заході до Середньої Азії на сході. Вивчення топографії монетних знахідок дає підстави стверджувати про зміну напрямків основних торгових шляхів, що з'єднували країни арабського Сходу з Київською Руссю та державами Центральної і Західної Європи. Одним з факторів, який став каталізатором цього процесу, був похід великого князя київського Святослава Ігоровича проти хазарів (близько 965 р.), внаслідок якого їхня столиця, м. Ітіль, була знищена, а сам каганат перестав існувати. Ця подія дестабілізувала розвиток торгівлі у даному регіоні. Купці надавали перевагу спокійнішим шляхам, що пролягали вздовж Дніпра, Південного Бугу та Дністра. З огляду на це, не випадково виявлено декілька скарбів арабських дірхемів в околицях древнього Галича. Разом з тим низка політичних та економічних факторів спричинила поступове скорочення арабського монетного імпорту на українські землі. Перші ознаки цього процесу спостерігаються вже у 60-х роках X ст. Причини зменшення, а згодом і припинення надходження на європейський грошовий ринок куфічних дірхемів досі остаточно не з'ясовані. Імовірно, визначальною стала так звана "криза срібла", що розпочалася в країнах арабського Сходу у X ст. і призвела до скорочення масштабів монетного карбування та погіршення якості дірхемів, котрі через це надалі не могли слугувати засобами міжнародного грошового обігу. Особливо посилились ці процеси на початку XI ст. Дестабілізацію монетного господарства поглиблювали також внутрішні конфлікти у різних частинах Арабського халіфату, наслідком яких став його розпад. У новостворених державах спостерігалось економічне піднесення. Високого рівня розвитку досягли ремесла та торгівля. Все це сприяло швидкому поширенню золотої монети, експорт якої на східнослов'янські землі, де звикли до повновартісної срібної монети, був економічно невигідним. Незначні ж потреби у золотій монеті, як і раніше, в повному обсязі задовольнялись імпортом традиційних візантійських номіналів. Саме тому у складі монетних знахідок, виявлених на українських землях, трапляються лише поодинокі арабські золоті динари. Наймолодший з них датується 1033—1034 рр.