Нумізматика - Шуст P.M. - Розділ 4. РОЗВИТОК ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

§1. Еволюція монетних систем Польсько-Литовської держави за часів останніх Ягеллонів

Наприкінці XV — на початку XVI ст. в економіці українських земель, що входили до складу Польсько-Литовської держави, зароджувалися нові явища, які вимагали докорінного реформування монетно-грошової системи. Зміни відбувалися передовсім в аграрній сфері: формувалося панщинно-фільваркове господарство, зростало товарне виробництво сільськогосподарської продукції, розвивався внутрішній ринок та зовнішня торгівля. Українські землі поступово входили в систему загальноєвропейського ринку. Наростали урбанізаційні процеси. Збільшувалася кількість поселень міського типу. Міста все більше перетворювались у центри ремесла та торгівлі. Все це стимулювало розвиток товарно-грошових відносин, які вже не міг задовольнити існуючий хаотичний стан грошового ринку. Гальмівним фактором розвитку торгівлі, особливо дрібної та середньої, стала архаїчна система монетних номіналів. За цих умов на порядку денному гостро постало питання впорядкування грошового обігу.

Одна з перших спроб стабілізації грошового ринку була здійснена за короля Яна Ольбрахта (1492—1501). У 1496 р. рішенням Пйотрковського сейму максимальна ціна дуката була встановлена на рівні 30 польських грошів. Це започаткувало нову лічильну одиницю — польський злотий, який надалі дорівнював ЗО лічильним грошам. Важливим заходом в упорядкуванні грошового господарства мало стати поліпшення монетної стопи монет найбільш поширеного номіналу — польських півгрошів. 31498 р. із краківської вагової гривни срібла (197,8 г) почали карбувати 192 монети цього номіналу, а не 220. При цьому використовувався монетний сплав VI-Ї проби (357-ма проба).

Однак ці заходи виявилися недостатніми, і вже елекційний сейм 1501 р. прийняв рішення про проведення в країні грошової реформи. Тоді ж було здійснено перший крок на шляху уніфікації монетних систем Королівства Польщі та Великого князівства Литовського. Литовські посли погодились карбувати монети в обох державах за єдиною монетною стопою. При цьому розбіжності у зовнішньому оформленні монетних номіналів Польщі та Литви зберігалися. Йдучи на такі поступки, литовські магнати сподівалися отримати від польської сторони військову та грошову допомогу у зв'язку з невдачами у війні з Московською державою. Оскільки цей задум на той час не міг бути реалізований через тяжке матеріальне становище самої Польщі, уніфікація монетних систем обох держав, об'єднаних персональною унією династії Ягеллонів, була відкладена майже на 70 років.

У 1502 р. польський уряд зробив спробу розпочати емісію монет нового номіналу — широких грошів, які мали з часом замінити поширені серед населення празькі гроші, емісія та надходження яких на ринки держав Центрально-Східної Європи значно скоротились. У результаті реалізації прийнятих рішень на ринку мали з'явитися високоякісні монети великого номіналу. Однак і цього разу на перешкоді стали фінансові труднощі держави, скарбниця якої була порожньою. Єдиним свідком даного заходу залишився пробний литовський гріш короля Олександра Ягеллончика (1501—1506).

Тяжке фінансове становище Польщі та Литви змусило уряд відновити карбування коронних півгрошів за монетною стопою часів Яна Ольбрахта: зі сплаву з 15 лотів чистого срібла та 25 лотів міді виготовлялись монети на суму 8 злотих (240 шт. півгрошів). На прохання короля, рішення про це було прийняте сенатом 18 березня 1502 р. Для його реалізації було відкрито краківський монетний двір, управителем якого став Якуб Шидловецький. Основним карбованим тут номіналом були коронні півгроші, емісія яких приносила найбільші прибутки. Так, від перекарбування 12 тис. краківських гривен срібла скарбниця отримала дохід у сумі 840 тис. грошів (28 тис. злотих, або 23 333 золотих дукатів). Значна частина цих коштів скеровувалась для надання допомоги Литві та сплати данини кримському ханові. Крім цього, у 1503—1504 рр. було відкарбовано невелику кількість коронних дукатів.

Будучи одночасно великим князем литовським, Олександр Ягеллончик налагодив також карбування монет за литовською монетною системою у Вільнюсі. Це було важливою подією, оскільки від часів великого князя Вітовта власне литовська монета не емітувалась, а грошовий обіг Великого князівства обслуговували празькі гроші, монети польського, лівонського, ординського та московського карбування, а також срібні злитки — гривни литовського типу. Впорядкування грошового ринку вимагало запровадження повноцінної, високоякісної монети власного карбування. З цією метою у 1490 р. було відкрито вільнюський монетний двір, на якому у великих кількостях карбувалися литовські півгроші та денарії (пенязі). Монетна стопа цих номіналів була на 25 % вищою від однотипних польських (коронних). За підрахунками відомого польського нумізмата Мар'яна Гумовського, впродовж 1490—1506 рр. у Вільнюсі було перекарбовано 90 тис. гривень чистого срібла і виготовлено монет на суму 18 млн. грошів. Населення не лише Великого князівства, а й Польщі та інших сусідніх держав охоче користувалося високоякісною литовською монетою.

Після смерті Олександра Ягеллончика його наступник на великокнязівському та королівському престолах Сигізмунд (Жигимонт) І (1506—1548) відразу ж зіткнувся з фінансовими труднощами. У цій ситуації суттєвими для держави стали доходи від монетного карбування. Саме тому вже 30 квітня 1507 р. було видано королівський мандат про відновлення емісії коронних півгрошів на основі монетної ординації Олександра Ягеллончика. Дане рішення затвердив покоронаційний сейм 1507 р., давши дозвіл на карбування цих монет терміном на чотири роки. Дуже швидко підготовчі роботи на краківській монетарні було завершено, і вже 25 травня того ж року з'явилася її перша продукція, обсяги якої постійно зростали. Значні масштаби емісії відразу ж погіршили ситуацію на грошовому ринку. Розпочалося зростання цін, а курс дуката становив 32—34 гроші. Це викликало невдоволення шляхти, і як наслідок — сеймове рішення 1511р. про припинення карбування півгрошової монети і закриття краківської монетарні, яке було виконане вже 15 лютого того ж року.

Нагальною проблемою для уряду залишалася уніфікація монетних систем, які існували на території Польсько-Литовської держави: польської, литовської та прусської. Першим кроком Сигізмунда І у цьому напрямі став випуск у 1505 р. так званих глоговських грошів. На їх аверсі було вміщено герб Польщі, а на реверсі — Литви. Наступним заходом стало рішення сейму Великого князівства Литовського, який зібрався в Ново-грУДКу 5 червня 1508 р., про дозвіл на використання в Литві польських півгрошів та встановлення для них офіційного курсу. Однак через спротив литовських можновладців подальші кроки в цьому напрямі успіху не мали. В цих умовах великий князь, з огляду на всезростаючу потребу у значних фінансових засобах, змушений був наприкінці 1508 — на початку 1509 рр. прийняти рішення про відкриття вільнюської монетарні і відновлення емісії півгрошів на основі монетної ординації Олександра Ягеллончика, яка продовжувалася до 1529 р. Масштаби карбування цих монет постійно зростали, і у 1514 р. річне виробництво сягнуло 10 млн. шт. Протягом усього часу правління Сигізмунда І питання про уніфікацію польської та литовської монетних систем більше не порушувалося.

Значно успішнішим був процес уніфікації польської та прусської монетних систем. Вперше про її необхідність йшлося на сеймі прусських земель у 1509 р. Це було спричинено припиненням у 1511 р. емісії коронних півгрошів та їх девальвацією на території Пруссії. Однак у наступні роки несприятлива міжнародна ситуація та інші обставини дещо відтермінували реалізацію даної проблеми. І лише у 1519 р., на початку війни з Тевтонським Орденом, знову постало питання уніфікації монетних систем та проведення грошової реформи. У процесі її підготовки розглядалось декілька проектів. Автором одного з них був видатний польський учений Миколай Коперник, що представив сеймові прусських земель свій меморіал, який містив детальний аналіз стану грошових відносин у Пруссії, теоретичні міркування про монету та основні положення проекту грошової реформи.

Автором альтернативного проекту був відомий економіст того часу Йост Людовік Децій, палкий прихильник короля. Опрацювання свого меморіалу він завершив у 1525 р. Саме в цей час боротьба між королем та прусськими торговими містами і сеймом досягла апогею. Скориставшись своїми привілеями, Сигізмунд І позбавив права монетної регалії міста Гданськ, Торунь, Eльблонг, а також прусського герцога Альбрехта Бранденбурзького. Після тривалої дискусії сейм прусських земель у 1525 р. схвалив проект Й. Л. Деція як більш реалістичний і погодився на уніфікацію обох монетних систем.

26 січня 1526 р. Пйотрковський сейм прийняв рішення про проведення в Короні грошової реформи, реалізація якої була доручена королю. На виконання цього рішення 15 жовтня 1526 р. було видано нову монетну ординацію, яка передбачала запровадження в обіг трьох номіналів —- денаріїв, півгрошів та грошів. Кожен з них мав карбуватися зі срібла різної проби. Для реалізації емісії в Кракові відкривався монетний двір.

У ході грошової реформи з обігу активно вилучалися свідніцькі півгроші та фальшиві монети. Свідніцькі півгроші з'явилися на землях Польсько-Литовської держави у 1517 р. і відразу ж викликали значне незадоволення польського уряду через зовнішню подібність свідніцьких та коронних півгрошів. Різними були лише легенди аверсу та реверсу, що при загальній малописьменності тогочасного суспільства мало несуттєве значення. Крім того, існувало переконання про менший вміст срібла у півгрошах свідніцького карбування, порівняно з коронними. Широкомасштабне завезення продукції свідніцької монетарні на територію Польщі та Литви призвело до перенасичення грошового ринку розмінною срібною моне

Свідніцький півгріш Людовіка II. Срібло. 1517 р.

тою і викликало зростання цін та вартості золотих дукатів, які через існування так званих ножниць між співвідношенням золота і срібла у Сілезії та Короні масово вивозились з країни. У тому ж році Сигізмунд І звернувся до сілезьких князів з вимогою припинити карбування цих монет і не допускати їх поширення на польських землях. У наступному році коронний сейм заборонив їх обіг. Важливо також, що в цей час на ринку Чехії та Угорщини утворився надлишок срібла, і правителю обох цих держав Людовіку II, від імені якого випускалися свідніцькі півгроші, було вигідно перекарбовувати цей дорогоцінний метал у монету, оскільки це давало значний прибуток і збільшувало вартість золотих дукатів. Польській стороні все це наносило значні збитки і змушувало її вжити невідкладних заходів щодо нагального вилучення з обігу свідніцької монети. Для перекарбування вилучених на території Мазовецького князівства та Великопольщі півгрошів було відкрито монетний двір у м. Торунь.

Під час проведення грошової реформи важливе значення надавалося налагодженню масової емісії польських золотих, монет-дукатів. Цей крок був зумовлений стрімким зростанням вартості цих монет, відсутністю достатньої їх кількості на ринку та перенасиченням його срібними розмінними номіналами. Згідно з монетною ординацією, з однієї краківської вагової гривни золота карбували 56 дукатів. Поява на грошовому ринку золотих монет польського карбування принесла певні позитивні наслідки, особливо на початковому етапі їх емісії. Курс дуката стабілізувався і впродовж 1528—1535 рр. перебував на рівні 45 грошів. Однак через брак сировини та збитковість карбування у 1535 р. емісія коронних дукатів була припинена, що призвело до зростання їх вартості. У 1548 р. дукат у Львові коштував вже 51 польський срібний гріш.

На наступному етапі грошової реформи завершувалась уніфікація польської та прусської монетних систем. 20 березня 1528 р. сейм прусських земель ухвалив нові правила карбування монет на території королівської та князівської Пруссії, а також у містах Гданську, Торуні та Ельбловгу. Надалі емісія монет мала базуватися на засадах монетної ординації, утвердженої для коронних земель. Виконуючи ухвалу сейму, Сигізмунд І 15 червня 1530 р. видав нову монетну ординацію для прусських земель, яку 10 травня 1530 р. ухвалив коронний краківський сейм. Вона передбачала запровадження в обіг п'яти номіналів: денаріїв, солідів (шелягів), грошів, трояків та шостаків, які за метрологічними показниками мали відповідати продукції краківської монетарні. Разом з тим дана ординація дещо відрізнялася від коронної: на коронних монетарних замість солідів карбувались тернарії, крім того, коронні шостаки та трояки випускались зі срібла УІ-Ї проби, а подібні прусські номінали — з ХІV-ї проби. Вартість монет обох емісій вирівнювалась їх різною вагою: прусські монети при однаковій вартості з коронними були значно легшими.

Після відкриття у Торуні єдиного для всіх коронних земель монетного двору в 1529 р. припинила свою діяльність краківська монетарня. До 1535 р. у новій монетарні випустили значну кількість денаріїв, солідів, грошів, трояків та шостаків, які забезпечували потреби грошового ринку всіх коронних земель, а також перекарбували 2 425 518 краківських вагових гривен срібла. У Торуні виготовили й незначну кількість золотих монет — 1643 дукати. 17 липня 1535 р. торунський коронний монетний двір припинив своє функціонування. Одночасно планувалось закрити міські монетарні Гданська й Ельблонга, а також монетарню прусського герцога Альбрехта Бранденбур-зького, яка діяла у м. Кенігсберг (нині м. Калінінград, Російська Федерація). Однак прусські міста карбували власну монету до 1540 р., а герцог продовжував це й надалі. Незважаючи на всі перешкоди, монетну реформу та уніфікацію грошових систем Польщі та Пруссії було завершено.

Припинивши карбування монет на коронних монетних дворах, Сигізмунд І у 1535 р. розпочав емісію литовських грошів на вільнюській монетарні. Вартість цих монет, які мали нагадувати популярні серед населення празькі гроші, було визначено відповідно до литовської монетної стопи — два півгроші. На аверсі литовських грошів вміщувався герб Литви — Погоня, а на реверсі — герб Польщі: одноголовий орел. Цікава особливість цієї емісії — позначення на частині монет перших букв місяців їх карбування (наприклад, "S" — "September" у 1535 р. або "А" — "Augustus" у 1536 p.). Через брак сировини та з ряду інших причин у 1536 р. виробництво литовських грошів було припинено.

Через брак на грошовому ринку коронних монетних номіналів, карбування яких припинилося у 1540 р., вже у 1545 р. відновила свою роботу краківська монетарня. Основну частину його продукції становили коронні гроші, а також денарії та тернарії, в 1548 р. було відкарбовано незначну кількість дукатів. Майже одночасно запрацювали монетні двори в Eльблонзі та Гданську. На першому з них король, на прохання вармінського єпископа Яна Дантишка, дозволив відкарбувати лише денарії на загальну суму 10 тис. злотих. У Гданську, який на той час став значним центром балтійської торгівлі, випускали майже повний набір номіналів: денарії, соліди, гроші, трояки та дукати. Після смерті Сигізмунда І у 1548 р. всі коронні монетні двори були закриті.

Польща. Сигізмунд І. Гріш. Срібло. 1529 р.

Польща. Сигізмунд І. Трояк. Срібло. 1586 р.

За Сигізмунда І на грошовому ринку Польсько-Литовської держави з'явився новий монетний номінал — талер (таляр). Перші монети цього типу — гульдинери (або гульденгрошени) — були срібним еквівалентом німецького золотого гульдена. Карбування монет талерного типу розпочав у 1484 р. тирольський ерцгерцог Сигізмунд на монетному дворі у Галлє. Майже одночасно велику срібну монету почали емітувати в Італії (Мілан — друга половина XV ст.), Німеччині (Саксонія— 1500 р., Мекленбург — 1502 р., Вюртемберг — 1507 р., Кьольн — 1512 р.), Швейцарії (Шафгаузен — 1501 р., Цюріх — 1512 р.) та в інших країнах. Здебільшого це були невеликі за обсягами випуски, які мали символічний характер. Через це значної ролі у процесі обслуговування грошового ринку вони не відігравали. Між тим економічний розвиток європейських країн, потреби торгового обміну вимагали широкого запровадження в обіг повновартісної монети більшого розміру та вартості. Це було важливим також з огляду на розвиток гірничого виробництва і нагромадження значної кількості срібла у Чехії та німецьких державах. Вперше значну кількість великих срібних монет для потреб грошового ринку випустили у 1518 р. в чеському містечку Йоахімсталь, яке належало графам Шлік. Ці монети, названі йоахім-сталерами, а згодом — талерами, важили 29,5 г (27,2 г чистого срібла). Розміри їх емісії постійно зростали, і до 1528 р. було відкарбовано 3250 тис. талерів. Швидке поширення цього монетного номіналу стало причиною запровадження у 1524 р. еслінгенського імперського монетного статуту, згідно з яким основною ваговою одиницею стала кьольнська марка срібла, з якої карбували 8 талерів, кожен з яких важив 29,23 г (27,41 г чистого срібла). У Польщі перші монети типу талера було відкарбовано на торун-ському монетному дворі у 1533 р. Однак незначні масштаби емісії, особливості зовнішнього вигляду, а також те, що часто вони карбувалися із золота (талерними штемпелями), свідчить, що використовувалися вони, радше, як медалі, аніж монети. Згодом, у 1540 р., було здійснено другий випуск польських монет-медалей талерного типу, які не мали помітного впливу на функціонування грошового господарства країни.

Найважливішими результатами монетарної політики Сигізмунда І стала грошова реформа 1526—1528 рр. та уніфікація польської та прусської монетних систем, наслідком яких було впорядкування грошового ринку. Видані в роки його правління монетні ординації сформували гнучку систему номіналів, здатну забезпечити потреби економічного розвитку країни. Згодом вони стали зразком при проведенні наступних грошових реформ та змін монетної системи Польсько-Литовської держави.

Монетарна діяльність сина і наступника Сигізмунда І на литовському великокнязівському престолі Сигізмунда II Августа розпочалася у 1546 р. — саме тоді батько віддав йому управління Великим князівством Литовським, залишивши за собою верховну владу та питання фінансів. При цьому для покриття видатків молодого правителя щорічно з державної скарбниці виділялося 18 тис. кіп литовських грошів. Однак цієї суми було замало, і тому з метою отримання додаткових доходів було вирішено відновити діяльність вільнюського монетного двору. Впродовж 1545—1548 рр. тут випускали оболи (1/2 денарія), денарії (пенязі), півгроші, гроші (як за литовською, так і за польською монетною стопою), трояки, шостаки та дукати. Більшість цих номіналів були новими для грошового ринку Великого князівства Литовського. При цьому дрібні номінали карбували за литовською стопою, а частину грошів, трояки та шостаки — за польською. Це свідчить про намагання Сигізмунда II Августа продовжувати централізаторську політику свого батька у сфері грошової політики і завершити уніфікацію польської та литовської монетних систем.

Після смерті Сигізмунда І у 1548 р. польським королем став Сигізмунд П Август (1548—1572). Він відразу ж закрив краківський монетний двір і сконцентрував монетне виробництво на території Литви. У наступному році, з огляду на малоприбутковість і навіть збитковість виготовлення великих номіналів, було припинено карбування більшості номіналів, і надалі вільнюська монетарня продукувала лише денарії та півгроші. Лише у 1562 р. відновилась емісія трояків та шостаків, але з низькопробного срібла. В умовах виснажливої Лівонської війни уряд, шукаючи додаткових джерел прибутків, був змушений вдатися до безпрецедентних кроків і розпочати емісію неповновартісної монети. 1564 р. в обігу з'явилися перші литовські монети талерного типу — півкопки (80 грошів) та чверть-копки (15 грошів), які мали відповідати європейським талерам та півта-лерам. Однак вартість цих монет було занижено на 20 %. Ще більші надходження у великокнязівську скарбницю могли надійти від контрмаркування іспанських талерів та півталерів, отриманих у 1564 р. від Філіппа II як компенсацію за так звані "неаполітанські суми" (вивезені матір'ю Сигізмунда II Августа королевою Боною гроші — 430 тис. дукатів, які вона позичила іспанському королю під 10 % річних). Тоді для іспанських талерів було встановлено примусовий курс — 60 польських грошів, тоді як на ринку вони цінилися по 33 гроші. Після завершення війни контрмарковані монети були викуплені скарбницею, тому в складі монетних скарбів вони трапляються вкрай рідко.

За Сигізмунда П Августа на основі монетної ординації 1528 р. у Вільнюсі велася емісія золотої монети. її масштаби, через відсутність власної сировини та значні кошти виробництва, були незначними. Право монетної регалії мали також окремі міста. Так, у Гданську в 1549—1567 рр. карбували денарії, соліди, гроші, трояки та дукати. Невелику кількість денаріїв виготовили в Eльблонзі (1552—1557) та Всхові (1550—1562), але до змін на грошовому ринку країни це не призвело. Незначним був вплив монетних номіналів (шилінгів, вярдунків (12 грошів), півмарок (24 гроші) та марок (48 грошів), емітованих у 1572—1573 рр. у замку Данхольм (Лівонія).

Прагнучи скористатись з несприятливих військово-політичних та фінансових обставин, в яких опинилося Велике князівство Литовське, польська сторона знову порушила питання про уніфікацію монетних систем Польщі та Литви. Сейм 1564 р. прийняв ухвалу про те, що в обох державах монета повинна мати однакову вагу та пробу металу і бути однаковою за зовнішнім виглядом. Спільною мала стати також система грошової лічби. Вже в наступному році розпочалася реалізація даного рішення. Насамперед, було припинено карбування традиційних литовських номіналів — денарія (пенязя) та півгроша. Одночасно емітувалися нові номінали — дводeнарій, двогріш (2 гроші) та чворак (4 гроші), які мали стати проміжною ланкою між обома грошовими системами. Так, двогріш відповідав 4 литовським або 5 польським півгрошам, а чворак — 4 литовським або 5 польським грошам.

Процес уніфікації польської та литовської монетних систем остаточно завершився підписанням акту Люблінської унії 1569 р. Один з її пунктів стверджував, що надалі монета, як у Короні, так і в Литві, має бути однаковою за вагою, пробою та написами. Таким чином, прагнення королів з династії Ягеллонів до уніфікації всіх монетно-грошових систем, що існували на території Польсько-Литовської держави, завершилось успіхом. Монетні ординації, видані в цей період, створили єдину для всієї держави грошову систему, яка відповідала вимогам економічного розвитку країни та потребам грошового ринку. І все ж чимало питань залишилися невирішеними. Насамперед, продовжувалось підвищення курсів талера та дуката, вартість яких упродовж 1527—1570 рр. зросла відповідно з 30 і 42 грошів до 38 і 54 грошів. Крім того, через незначні розміри емісії, а згодом і припинення функціонування коронних, литовських та міських монетних дворів на ринку почав відчуватися брак засобів обігу, що призвело до поширення значної кількості іноземних монет. Відсутність інформації про їх якість спричиняла непоодинокі зловживання, що змусило уряд у 1567 р. видати першу вальваційну (оціночну) таблицю, яка встановлювала обмінний курс іноземних талерів у польських грошах.

Однак відразу виконати рішення Люблінського сейму 1569 р. і розпочати карбування монет за єдиною монетною стопою не вдалося. Ще у 1570 р. на вільнюському монетному дворі були виготовлені останні литовські дводенарії, після чого його діяльність було припинено.

Сигізмунд II Август. Чворак. Срібло. 1569 р.