Нумізматика - Шуст P.M. - Література

В останній чверті X ст. значення арабських дірхемів в обслуговуванні грошового ринку українських земель зменшилося. Це сталося через вичерпання покладів срібла в країнах Сходу, а отже, зменшення їх надходження на Русь. Одночасно погіршилась якість куфічних дірхемів, що зробило їх непридатними для використання у міжнародній торгівлі. На північному сході та північному заході Русі цю прогалину певною мірою заповнили західноєвропейські денарії, однак грошовий ринок південно-руських земель їх не сприйняв. Наприкінці XI ст. ці монети також перестали завозити на Русь. З огляду на це, у перших десятиліттях XII ст. місце монет на грошовому ринку посіли гривни — масивні зливки срібла чи золота встановленої ваги та форми. Вони були зручнішими, ніж монети для сплати значних грошових сум, їх було легше перевозити та перетворювати у сировину для ремісників-ювелірів.

У грошовому обігу східних слов'ян гривні у формі зливків срібла були відомі віддавна. Виявлений біля Старої Ладоги скарб з куфічними дірхемами та гривнами датується 808 р. Однак зливки IX ст. не були ще монетними гривнами: вони не мали стандартної ваги та проби. Ці платіжні зливки вживалися, поряд з дірхемами та денаріями, впродовж X та XI ст., причому їх кількість постійно зростала — в окремих монетно-речових комплексах вони становлять значну частку. Так, у одному з волинських скарбів, який датується Хет., налічується 41 паличкоподібний зливок. Тоді ж у басейні середньої течії Дніпра з'являються золоті зливки тієї ж

Київська монетна гривня. Срібло

форми. З XII ст. у скарбах дедалі частіше реєструються монетні гривні — зливки стандартизованої ваги та проби. В цих комплексах відсутні монети, що дало підстави дослідникам зробити висновок про початок "безмонетного" періоду в історії грошового господарства Київської держави. Однак термін "безмонетний" не варто сприймати беззастережно. І. Спаський вживав його для означення перерви у монетному карбуванні на руських землях, яка продовжувалася до другої половини XIV ст. Адже протягом цього часу на грошовому ринку українських земель продовжували залишатися монети, хоча їх частка суттєво зменшилась. Поява і швидке поширення монетно-вагових гривнів були зумовлені піднесенням економіки, ремесел і торгівлі, розвитком феодальних відносин, формуванням великого землеволодіння, що вело до концентрації багатства в руках правлячої еліти — членів княжого роду, служилого та земського боярства, купецької верхівки. Саме гривнами сплачували борги та контрибуції, в них зберігались скарби у княжих, боярських та церковних скарбницях. У 1144 р. галицький князь Володимирко Володарович (1124—1153) змушений був сплатити київському князеві контрибуцію у розмірі 1400 гривен срібла, тобто від 230 до 280 кг цього дорогоцінного металу. Дещо пізніше, у 1146 р., князь Іван Берладник отримав як платню за службу від чернігівського князя Святослава 200 гривен срібла і 12 — золота. У повсякденному обігу, через свою значну вартість, монетні гривни та їх фракції не використовувалися.

Серед дослідників-нумізматів немає єдиної думки щодо датування появи перших монетних гривен. Більшість з них схиляється до думки, що початок їх виготовлення припадає на другу половину XI ст. Першими на грошовому ринку з'явилися гривні київського типу — ромбоподібні шестикутні зливки срібла, вагова норма яких коливалася в межах 161—164 г. Це майже збігалося з половиною візантійської літри срібла— 163,73 г. Виготовлялися вони у Києві — саме там виявлено більшість з них. Археологічні дослідження останніх років дають підстави стверджувати, що місцем їх виробництва були найбільші монастирі княжого стольного горо-да. На даний час відомо понад 400 гривен цього типу, ареал поширення яких охоплював Київську, Чернігівську, Волинську, Смоленську та інші землі. Подібними до них за зовнішнім виглядом є так звані псевдокиївські важкі гривни, але вони значно товщі і мають згладжені краї. Основною ж відмінністю є їх значно більша вага — = 204 г, яка наближається до вагового стандарту новгородських гривнів. Топографія знахідок псевдокиївських зливків обмежена переважно Рязанською та Тверською землями, значно менше їх на території Південної Русі. Це дало можливість М. Котляру припустити, що це гривни північноруського походження, які були проміжним типом монетних гривнів між південноруською та північноруською монетно-ваговими системами. На ринку гривни цього типу з'явилися в середині XII ст.

Найбільш поширеними на всій території Русі були гривни новгородського типу, які мали вигляд дещо прогнутої палички срібла. Тому нерідко їх називають "ладь'єподібними". На даний час відомо понад 500 одиниць гривен новгородського типу, що походять з-понад 100 скарбів. Ваговий стандарт зливків цього типу становив 204,756 г, що дорівнювало половині фунта вагою 409,5 г. їх виготовлення розпочалося наприкінці XI— в першій половині XII ст.

Найбільш загадковим типом давньоруських монетних гривен є чернігівський тип срібних зливків. На відміну від гривен інших типів, вони зазвичай мають неправильну форму і виконані доволі неохайно. Випускалися ці зливки періодично, залежно від потреби. Місцями їх виробництва могли бути не лише міста, а й сільські осади. Населення мало сумніви щодо їхньої якості, доказом чого є часте розплющування поверхні — таким чином її перевіряли. Це ж було причиною того, що гривни чернігівського типу найчастіше ставали сировиною для ремісників-ювелірів. їх виготовлення було зосереджене у декількох регіонах, одним з яких була Чернігово-Сіверська земля. Середня вага цих зливків коливалася між 195,56 г і 196,74 г.

Цікавим є той факт, що крім цілих гривен чернігівського типу виготовлялись також півгривні. Інші типи гривен поділялися на фракції шляхом розрубування цілих зливків.

Давньоруські гривни всіх типів виготовлялися шляхом відливання у відкритих формах. їх якість була тісно пов'язана з досконалим виготовленням самої форми. Від її виконання залежали довжина, ширина та висота зливка. Його поверхня переважно шорохувата, пориста, покрита раковинами (кавернами), що утворилися внаслідок випалювання домішків та шлаків. Якість срібла монетних гривен досить висока і коливається між 915 та 960-ю пробами. Форма перших чернігівських (північно-руських) гривнів спочатку відповідала зразкам київських зливків, але їхні товсті і короткі кінці були невигідні для розплющування. Тому для чернігівських гривен було запроваджено нову форму — ромбовидну, з довгими витягнутими кінцями, що легко

піддавалися розплющуванню. Однак через якийсь проміжок часу виробники спростили цю форму, усунувши трикутні виступи на повздовжніх сторонах. Вигляд гривен чернігівського типу став еліпсоподібним.

Паралельно з монетними гривнами на грошовому ринку українських земель перебували в обігу й монети. Письмові джерела XII—XIII ст. по

Новгородська монетна гривня. Срібло

Чернігівська монетна гривня

ряд зі зливками срібла часто згадують про дрібні грошові одиниці — куни, ногати та векші. Як і в попередньому періоді, це були монети різної вартості. Так, у Київському літописі під 1115 р. міститься оповідь про те, що під час перенесення мощів св. Бориса та Гліба князь Володимир Мономах наказав "сребреники метати людем". Безсумнівно, це не були срібляники Володимира Великого чи його синів, а найімовірніше — куфічні дірхеми. У церковному уставі новгородського князя Святослава Ольговича з 1137 р. згадується грошова сума "сто гривен нових кун". Тут також йдеться про суму сто гривен, виражену у монетах. Крім них, використовувалися також товаро-гроші: різноманітні бусини, скляні браслети, шиферні пряслиця, ракушки каурі та інші товари. Поширена редакція "Руської Правди", яка датується XIII ст., подає зміни, що відбулися у грошовій системі Київської Русі. З обігу випала рєзана, а вартість куни зазнала суттєвої зміни. Тепер 1 гривна = 20 ногатам = 50 кунам = 150 (або 100) векшам. Стабільне співвідношення гривни та ногати свідчить про незмінність метрологічних параметрів цих грошових одиниць — монетно-вагової гривні та повновартісного дірхема. Натомість, ринок відреагував на надходження дірхемів пізніх емісій, котрі містили значно більшу частку лігатури. Вартість цих монет — кун — зменшилась вдвічі.

На початку "безмонетного" періоду історії грошового обігу Київської Русі певну роль на ринку відігравали західноєвропейські денарії. Однак їх частка у структурі монетної маси українських земель була незначною. Певне поширення вони мали лише у Середньому Подніпров'ї, куди їх завозили купці, котрі пересувалися шляхом "з варяг у греки". Майже не брали участі в обігу і брактеати, які у великій кількості карбувалися в державах Західної та Центральної Європи. Єдиним свідченням їх присутності на грошовому ринку є виявлений у 1889 р. Хотинський скарб. Він складався з-понад 1000 монет цього типу, виготовлених на монетних дворах різних німецьких володінь у Тюрінгії, Верхній та Нижній Саксонії, Гессені, а також у Каринтії, Чехії та Угорщині. Даний монетний комплекс датується 1225—1230 рр. Незначна кількість польських та угорських монет використовувалася населенням прикордонних з Польщею та Угорщиною галицьких та волинських земель. Підтвердженням цьому слугує виявлений у м. Луцьк скарб, в якому були присутні т. зв. вендійські денарії, що випускалися польськими князями. На території інших південноруських земель ці монети не нотуються.

Внаслідок монголо-татарського нашестя українські землі зазнали значних руйнувань. Були знищені міста і села, втрачена політична незалежність південноруських князівств, зменшилася кількість населення, перервались традиційні торговельні шляхи тощо. Особливо відчутною для розвитку економіки стала данина, яку постійно сплачували золотоординським ханам. Значну її частку становило срібло, що позбавляло ринок відчутної кількості обігових засобів, створювало дефіцит цього дорогоцінного металу. Після утворення Золотої Орди тут сформувалась власна грошова система, за якою золотоординські хани розпочали карбування власних монет — дірхемів, які отримали назву "тяньга" ("таньга", "теньга"). Згодом цей термін трансформувався у російську назву "деньга" ("денга") і в множинній формі почав використовуватися для позначення поняття "гроші". Монетна справа не була централізованою, і джучидські дірхеми карбувалися не лише у столиці — м. Сарай, айв інших місцевостях. Лише в першій половині XIV ст. відбулася стандартизація золотоординського монетного карбування. Крім монет, на території Орди виготовлялись зливки срібла, які мали характерний човникоподібний вигляд з характерним жолобком зверху. Ці т. зв. суми ("соми") вироблялися зі срібла, зібраного на руських землях, і метрологічно відповідали гривнам новгородського типу. Золотоординські монети були поширені у Середньому Подніпров'ї та в степових районах України, а також у Криму.

На території Галицько-Волинської держави, володарям якої значною мірою вдалося відстояти свою незалежність, була збережена давньоруська монетно-грошова система. Високий рівень економічного розвитку регіону, наявність тісних торговельних зв'язків з іншими землями Київської Русі, країнами Центрально-Східної Європи, Балканського півострова та Візантією сприяли вдосконаленню товарно-грошових відносин. Ще в попередньому столітті галицькі князі вважалися одними з наймогутніших та найбагатших на Русі. Вони володіли значними грошовими засобами. Так, за викраденого поляками перемишльського князя Володаря Ростиславича (1093—1124) було заплачено викуп у сумі 20 тис. гривен срібла. Значним було багатство його сина Володимирка (1124—1153) та внука Ярослава Осмомисла (1153—1187). Останній, зокрема, заплатив польським найманцям 3 тис. гривен срібла.

Виготовлення монетно-вагових гривен на галицько-волинських землях тривало і впродовж XIII та XIV ст. У 1288 р. волинський князь Володимир Василькович (1269—1289) наказав переплавити дорогоцінний посуд та ювелірні вироби, що зберігалися в його скарбниці, на золоті та срібні гривні. Письмові джерела згадують про використання населенням не лише монетних зливків — гривнів, а й монет" Так, укладаючи свій заповіт, Володимир Василькович згадував про купівлю села Березовичі за 50 "гривен кун". А його племінник Мстислав Данилович наклав на жителів Берестя данину — 4 гривні кун.

Верхня Саксонія, Альбрехт (1123—1170). Брактеат. Срібло

У першій половині XIV ст. на грошовому ринку західноукраїнських земель дедалі більше поширюються монети іноземного карбування. Переважно це були польські денарії, а також празькі гроші. У грамоті на війтівство у м. Сапок останній галицько-волинський князь Юрій II (1323— 1340) встановив оплату за розгляд судових справ — по два денарії до княжої скарбниці і один війтові.

Поширення у XIV ст. на грошовому ринку українських земель іноземних монет, насамперед, празьких грошів, та відновлення монетного карбування у Київському, Чернігово-Сіверському князівствах, Галицькій Русі та на Поділлі завершили "безмонетний" період історії грошового господарства.

Література

Белоусов В. Д. Происхождение и становление российского рубля // Деньги и кредит. — 1992. — № 3.

Белоусов В. Д. Русская гривна и становление российского рубля: Из истории финансов // Финансы. — 1992. — № 4.

Беляков А. С. Древнейшие русские монеты // Деньги и кредит. — 1988. — №6.

Зварич В., Шуст Р. Нумізматика: Довідник. — Тернопіль, 1998.

Зубко А. Київська Русь і Схід: арабські дирхеми у монетному обігу у IX—XIII ст. // Історія грошей в Україні з давніх часів до сучасності. — Тернопіль, 2001.

Калинин В. А. Русская кладовая нумизматика XI—XX веков: Материалы и исследования. — Ленинград, 1979.

Каменцева Е. И., Устюгов Н. В. Русская метрология. — Москва, 1965.

Корзухина Г. Ф. Русские клады IX—ХІП вв. — Москва; Ленинград, 1954.

Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. — Київ, 1971.

Котляр Н. Ф. Еще раз о "безмонётном" периоде денежного обращения Древней Руси (XII—ХІП вв.) // Вспомогательные исторические дисциплины. — Ленинград, 1973. — С. 152—169.

Котляр Н. Ф. Северорусские ("черниговские") монетные гривны // Древнейшие государства Восточной Европы. — Москва, 1994. С. 80—148.

Кропоткин В. В. Клады византийских монет на территории СССР. — Москва, 1962.

Михалевский Ф. И. Очерки истории денег и денежного обращения. — Т. I. Деньги в феодальном хозяйстве. — Москва, 1948.

Молчанов А. Монеты древнерусской Тмутаракани // Наука и жизнь. — 1996.

Назаренко А. В. Происхождение древнерусского денежно-весового счета // Древнейшие государства Восточной Европы. — Москва, 1994.

Орешников А. Денежные знаки домонгольской Руси. — Москва, 1936.

Пивоваров С. В. Нумізматичні пам'ятки Буковини (античний і середньовічний час). — Чернівці, 2002.

Потин В. М. Древняя Русь и европейские государства в X—XII вв. — Москва, 1968.

Потин В. М. Особенности притока западноевропейских денариев в X— XI в. и их роспространение на территории Древней Руси // Записки Одесского археологического общества. — Т. 1. — Одесса, 1960.

Потин В. М. Топография находок западноевропейских монет X—XIII вв. на территории Древней Руси // Труды Государственного Эрмитажа. — Т. 9. Нумизматика. — Вып. 3. — Ленинград, 1967.

Сотникова М. П., Спасский И. Г. Тысячелетие древнейших монет России: сводный каталог русских монет X—XI вв. — Ленинград, 1983.

Спасский И. Г. Русская монетная система. — Ленинград, 1970.

Толочко П. П. Топографія скарбів монетних гривен в Києві // Археологія. — 1966. — Т. 20.

Фомин А. В. "Безмонетный период" в Древней Руси // Деньги и кредит. — 1988. — № 12.

Шуст Р. М. Грошове господарство земель Галицько-Волинської держави // Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиції. — Львів, 1993.

Янин В. Л. Денежно-весовые системы русского средневековья. Домонгольский период. — Москва, 1956.

Янин В. Л. Нумизматика и проблемы товарно-денежного обращения в Древней Руси // Вопросы истории. - 1955. № 8.