Нумізматика - Шуст P.M. - §2. Розбудова грошово-монетного господарства Речі Посполитої в останній чверті XVI — першій половині XVII ст.

Наступне десятиліття позначене гострим політичним протистоянням між шляхетськими угрупованнями Речі Посполитої, які після смерті у 1572 р. Сигізмунда II Августа намагалися посадити на трон свого кандидата. За короткого панування Генріха Валуа (1574) та в перші роки правління Стефана Баторія (1576—1586) монетні двори не функціонували, що спричинило брак розмінної монети. З огляду на це, вже Варшавський сейм 1573 р. змушений був прийняти рішення про допущення до обігу у країні чеської монети. У 1576 р. учасники Торунського сейму вимагали відновлення на території Речі Посполитої монетного карбування. Ухвалу подібного змісту схвалив також сейм, який зібрався у Варшаві 3 березня 1578 р. На виконання цих рішень 24 квітня того ж року уряд видав кілька розпоряджень, які започаткували проведення в Речі Посполитій грошової реформи. Першим кроком у цьому напрямі стало відкриття коронного монетного двору в м. Олькуш, на якому у 1579 р. було випущено невелику кількість солідів, грошів та трояків, однак це не поліпшило стану державної скарбниці і не вплинуло позитивно на грошовий ринок. Зважаючи на це, уряд 5 січня 1580 р. схвалив нову монетну ординацію. Король доручив коронному підскарбію Якубу Рокоссовському та краківському воєводі Петру Зборовському відкрити коронний монетний двір. Одночасно доручення подібного характеру щодо організації литовського монетного двору отримали земський підскарбій Великого князівства Литовського Лаврентій Война та князь Миколай Радзивіл. На обох монетних дворах передбачалось карбувати талери, півталери, шостаки, трояки, гроші, півгроші, солід и, тернарії та денарії. В результаті грошовий ринок мав отримати досконалу систему номіналів, здатну в повному обсязі забезпечити потреби економічного розвитку країни.

Зовнішнє оформлення монет мало відповідати рішенням Люблінського сейму 1569 р., тобто на кожному номіналі мали бути зображені герби Польщі та Литви. Відповідальність за організацію виробництва монет було покладено на коронного та литовського підскарбіїв. Вони отримували в управління монетні двори, за що вносили у скарбницю платню, залежно від кількості перекарбованого срібла, і були зобов'язані строго дотримуватися метрологічних показників, визначених монетною ординацією. Інших обмежень щодо управління монетарнями не існувало. Вже у 1580 р. на ринку з'явилися перші відкарбовані в Олькуші значним накладом коронні талери, які емітувалися до 1583 р. На виробництво цих монет затрачалось від 30 до 61 % використовуваної сировини. Монетна ординація передбачала також виготовлення півталерів, однак вони були випущені незначним накладом лише у 1583 р. Найбільш масово впродовж 1579—1586 рр. карбувалися трояки, а також гроші та соліди. Зростання потреби ринку у готівкових засобах змусило уряд у 1584 р. відкрити ще один коронний монетний двір — познанський. Тут карбували лише соліди та трояки, а також незначну кількість дукатів у 1586 р.

За правління Стефана Баторія функціонувала міська монетарня у Гданську, відкрита ще у 1577 р. під час облоги міста польськими військами. її орендували брати Ян та Каспер Геблі — винахідники гвинтового преса для карбування монет. Основну кількість продукції цієї монетарні становили найдрібніші номінали — денарії та соліди. Рідше емітувались гроші та трояки. Торговий статус Гданська сприяв нагромадженню в місті значних запасів золота, яке перекарбовували у золоту монету різних номіналів — дукати, дводукати та чотиридукати. Загалом монети гданського карбування відзначаються високим мистецьким рівнем виконання.

Упродовж 1584—1585 рр. потреби королівської Пруссії забезпечував мальборзький монетний двір, на якому виготовляли переважно соліди, рідше— гроші та трояки, а в 1585 р. відкарбували незначну кількість дукатів.

За правління Стефана Баторія монетна справа у Великому князівстві Литовському розвивалася значно інтенсивніше, ніж у Польщі. Хоча тут функціонував лише вільнюський монетний двір, на ньому випускали майже всі номінали (крім півталерів), передбачені монетною ординацією 1580 р. Відповідно до рішень Люблінської унії 1569 р., метрологія литовських монет повністю відповідала польським. Продукція характерних для грошового ринку Литви денаріїв (пенязів) була дуже незначною. їх місце посіли соліди, карбування яких розпочалося ще у 1579 р., але найбільшого обсягу досягло у 1581—1585 рр. Литовські гроші Стефана Баторія є рідкісними, що свідчить про незначні масштаби їх емісії. Значно більше у вільнюській монетарні карбувалося трояків, які надовго стали найпопулярнішою монетою не лише населення Речі Посполитої, а й жителів сусідніх держав, зокрема, Балканського півострова. Карбувалися вони впродовж 1580—1586 рр., а розмаїття окремих типів цієї монети є настільки великим, що дає змогу не лише визначити дату та місце карбування, а й встановити литовських підскарбіїв та інших урядовців монетного двору, причетних до їх карбування. На відміну від коронних монетних дворів, вільнюська монетарня у 1581 р. та 1585 р. випускала високопробні срібні монети — шостаки, які метрологічно дорівнювали двом троякам. З великих номіналів литовського карбування відомими є талери (1580 р. та 1585 р.) та дукати 1586 р. Всі вони дуже рідкісні, що свідчить про незначні масштаби їх карбування.

У 1581 р. під польським пануванням опинилася Рига. Місто мало свою монетарню, де відразу ж розпочалося карбування монет за польською монетною стопою. Орендарем ризької монетарні впродовж 1581 - 1586 рр. був Генріх Вульф. Основну масу її продукції становили соліди, гроші та трояки, масштаби емісії яких були доволі значними. Були виготовлені також пробні денарії. Золоте карбування цього періоду представлене дукатами 1584— 1585 рр. та португалом 1586 р., які через незначні масштаби емісії вкрай рідко трапляються на нумізматичному ринку.

Заслуговує на увагу й монетне карбування Курляндії. Після секуляризації у 1561 р. Лівонського Ордену його останній магістр Готард Кетлер визнав себе васалом польського короля і великого князя литовського. З його дозволу у 1575 р. він відкрив у Мітаві монетний двір, де карбував монету за коронною монетною стопою. Асортимент його продукції не був багатим: соліди 1575—1577 рр., невелика кількість талерів 1575—1576 рр. та дводенарії 1578—1579 рр.

Польська монетна стопа була обов'язковою і для монетних дворів Герцогства Пруссія, в якому правили представники династії Гогенцоллернів і які теж були васалами польських королів.

Після смерті короля Стефана Баторія в грудні 1586 р. монетне виробництво на території Речі Посполитої припинилося. Розпочалося безкоролів'я, для якого була характерною гостра політична боротьба між шляхетськими угрупованнями, що висували своїх претендентів на польський трон. Врешті, перемогу отримав шведський королевич Сигізмунд III Ваза (1588—1632), який став польським королем та великим князем литовським. Вже на початках його панування шляхта порушила питання про необхідність впорядкування в країні грошових відносин. Так, на Варшавському сеймі 1588 р. було прийнято ухвалу "Про дрібну монету'', якою заборонявся обіг неповновартісної розмінної монети сілезького, бранденбурзького, саксонського та іншого іноземного карбування, крім угорських денаріїв та старих празьких грошів. Одночасно обов'язковою для населення коронних земель визнавалась литовська монета. Передбачалось і відкриття польських монетарень. Вже у 1588 р. монети (соліди, гроші та трояки) карбували олькуська та познанська монетарні. Оскільки масштаби монетного карбування не задовільняли потреб ринку, протягом короткого часу в Короні було відкрито ще кілька монетних дворів: у 1591 р. -мальборзький, у 1594 р. — всховський та бидгощський, у 1595 р. — люблінський, у 1598 р. — краківський. Крім того, відновили свою діяльність гданський (1587), ризький (1588), вільнюський (1589), а також мітавський та кенігсберзький монетні двори. Масштаби монетного карбування на території Речі Посполитої та її васалів досягли нечуваних розмірів. До кінця XVI ст. основними номіналами залишалися соліди та трояки, значно меншою була питома вага інших номіналів.

Стефан Баторій. Гріш. Срібло. Рига. 1581 р.

У перші роки правління Сигізмунда III метрологічні показники всіх монетних номіналів узгоджувалися з нормами монетної ординації 1580р. Однак через значне зростання вартості срібла, а також збільшення інших видатків уже наприкінці 90-х років XVI ст. дотримуватися її стало неможливо. Саме тому у 1598 р. на вимогу орендарів монетних дворів коронний підскарбій, без згоди сейму, дозволив знизити монетну стопу трояків і карбувати з краківської вагової гривни срібла не 83, а 84 монети цього номіналу. Рішення підскарбія опротестувала шляхта— сеймові ухвали 1598 та 1601 рр. зобов'язували монетарні керуватися ординацією 1580 р.

Незважаючи на значні масштаби монетного виробництва Речі Посполитої у 90-х роках XVI ст., на грошовий ринок держави надходила у значній кількості дрібна неякісна іноземна монета. Вона витісняла з обігу повновартісну коронну та литовську монету, що призводило до зростання цін на товари та підвищення курсів міжнародних монет — талерів та дукатів. Через цe сейм 1598 р. прийняв рішення про необхідність встановлення фіксованого курсу для розмінної іноземної монети, керуючись вмістом у ній чистого срібла. Виконуючи ухвалу сейму, генеральний пробірер коронних монетних дворів Каспер Риткер у 1600 р. уклав спеціальну вальваційну таблицю, яку було видано як королівський універсал. Однак це не дало очікуваних результатів, і у 1604 р., за рішенням варшавської сеймової комісії, було проведено девальвацію дрібних номіналів: соліда — на 55,4 %, гроша — на 16,6 %, трояка — на 9,2 % та шостака — на 9,2 %. Як бачимо, найбільше зменшилась вартість дрібних номіналів — солідів та грошів, які найчастіше завозились з-за кордону. Дане рішення польського уряду робило їх імпорт невигідним.

У 1608—1609 рр. на грошовому ринку Речі Посполитої з'явився новий номінал — орт, вартість якого дорівнювала 1/4 талера. Карбування цих монет вартістю 10 польських грошів розпочалося на міському монетному дворі у Гданську. З краківської вагової гривни срібла випускали 29 гданських ортів, кожний з яких важив 6,958 г (6,089 г чистого срібла). У 1615 р. вартість гданських ортів дещо погіршилась— вміст чистого срібла в них зменшився до 5,676 г.

У 1616 р. було прийнято рішення про емісію коронних ортів. З вагової гривни срібла мали виготовляти 31 монету цього номіналу, кожна з яких містила 5,222 г чистого металу. Вперше коронні орти відкарбовано у 1618 р., а масова емісія їх розпочалася лише у 1621 р. на бидгощському монетному дворі за новою монетною ординацією. Вміст чистого срібла у цьому номіналі знову зменшився до 4,955 г. Його вартість тоді становила 21 коронний гріш.

З 1614 р. розпочалася масова емісія ще одного нового номіналу — півторака (3/2 гроша). Зразком для нього стали німецькі апфельгрошени, або драйпелькери, про що свідчить вміщена на їх аверсі цифра 1/24 (в Німеччині з 24 таких монет складався один лічильний талер). З краківської гривни срібла карбували 128 півтораків. В кожному з них містилось 0,739 г чистого срібла. За вартістю півторак прирівнювався до трьох сілезьких крейцерів. Упродовж декількох років монети цього номіналу карбували на краківському монетному дворі.

Наростання кризових явищ на грошовому ринку Речі Посполитої змусило уряд провести ще кілька девальвацій окремих монетних номіналів: у 1616 р. — ортів, шостаків та трояків; у 1619 р. — півтораків; у 1621 р. — ортів. Все це свідчило про глибокої кризу, в якій опинилося грошове господарство Речі Посполитої у першій чверті XVII ст. З 1600 р. по 1623 р. вміст чистого срібла в основному номіналі — гроші —зменшився з 0,684 г до 0,294 г і становив близько 43% початкового показника. Цe було свідченням складних економічних процесів загальноєвропейського характеру.

У другій половині XVI ст. у Центральній та Східній Європі дедалі відчутнішими ставали наслідки так званої "революції цін". Через зміни співвідношення цін на товари торговий баланс Речі Посполитої ставав дедалі більше від'ємним. Для ліквідації його дефіциту використовувалось чимраз більше дорогоцінних металів, в тому числі у вигляді монети. Це призвело до зростання вивозу за кордон великої кількості срібної повновартісної польської монети. Погіршувало ситуацію швидке зростання ціни на срібло і зниження якості розмінної монети в сусідніх країнах (насамперед, у Німеччині), які випереджали спроби корекції монетної стопи, що їх періодично здійснювали польські власті. Якісна коронна та литовська монета за кордоном масово перекарбовувалась на низькопробні дрібні іноземні номінали, які відразу ж надходили на грошовий ринок Речі Посполитої, створюючи на ньому загальний хаос. І лише у 1623 р., після проведення грошової реформи імператором Священної Римської імперії Фердинандом II Габсбургом (1619—1637) у його спадкових володіннях, в Речі Посполитій було видано нову монетну ординацію. Вона стосувалася всіх основних номіналів — солідів, грошів, півтораків, трояків, шостаків та ортів. Монетні двори Польсько-Литовської держави почали випускати більшість цих монет у значних кількостях, що призвело до перенасичення грошового ринку розмінними номіналами. З огляду на це, Варшавський сейм 1627 р. прийняв рішення про припинення їх карбування. Надалі дозволялось продукувати лише повновартісну золоту та срібну монету — дукати та талери. Більшість монетарень було закрито. Продовжували

Сигізмунд III. Орт. Срібло. 1621 р.

діяти лише коронний монетний двір у м. Бидгощ і міські монетарні у містах Торунь та Гданськ, де карбували дозволені сеймом номінали. До 1630 р. функціонував також приватний монетний двір у м. Лобженіца, де випускали найдрібніші номінали — денарії та тернарії.

На особливу увагу заслуговує емісія золотих монет Сигізмунда III, яка досягла небачених досі масштабів. Золоті дукати, їх фракції та кратні карбували у коронних та литовській монетарнях, а також у прусських торгових містах (Гданськ, Торунь), Ризі, а також у васальних володіннях польських королів (Пруссії, Курляндії). Нумізматичні матеріали та писемні пам'ятки свідчать про присутність на грошовому ринку однодукатових монет, дводукатів (дублонів), тридукатів, чотиридукатів, а також екземплярів номіналом 5 дукатів (півпортугал), 10 дукатів (португал), 20, ЗО, ... і навіть 100 дукатів. Вага останнього номіналу сягала 348 г високопробного золота. Незважаючи на високу грошову вартість цих монет, вони були доволі поширеними в шляхетському та купецькому середовищі. Так, руський воєвода Ян Миколай Данилович був власником чотирьох стодукатівок, дев'яти монет вартістю двадцять дукатів, однієї — вартістю п'ятнадцять дукатів, п'яти португалів та дев'яти півпорту галів. Великою кількістю порту галів часто володіли заможні львівські міщани.

Король, зацікавлений у відновленні монетного виробництва, неодноразово домагався відміни сеймової ухвали 1627 р. Однак шляхта, вбачаючи у надмірному карбуванні монети причину зростання цін на товари та підвищення курсів талерів і дукатів, не погоджувалась з цим.

За Владислава IV Вази (1632—1648) на території Речі Посполитої емітувалися лише повновартісні номінали. Діяли два коронних монетних двори: бидгощський та краківський. На першому з них у 1635 р. було відкарбовано пробну серію коронних монет — трояк, шостак та орт. На обох монетарнях періодично емітували півталери, талери та дукати. Бездіяльним залишався литовський монетний двір у Вільнюсі. Лише у 1639 р. тут виготовили великий золотий номінал — португал (10 дукатів). Широкомасштабною, як і в попередній період, залишалася діяльність міських моне-тарень. У Гданську карбували півталери (1639—1641, 1646), талери (1636—1648 рр.), дукати (1633—1636, 1638—1648) та дводукати (1642); у Торуні — півталери (1640, 1642), талери (1633—1648), дукати (1633— 1648); в Eльблонзі — меморіальні талери (1636).

У 1633—1634 рр. сеймова комісія підготувала проект монетної реформи. Згідно з цим проектом, король повинен був відмовитись від прибутків, що надходили від карбування монет; витрати на перекарбування гривні чистого срібла не мали перевищувати 16 грошів; усі монетні номінали повинні бути високопробними. Пропонувалось також запровадити десяткову систему грошової лічби й емітувати монету номіналом 5,10,15 грошів та 1 злотий. Однак сейм у 1634 р. з запропонованими комісією нововведеннями не погодився.

Загалом другу чверть XVII ст. можна вважати одним із найбільш стабільних періодів в історії грошового обігу на українських землях. Масова емісія розмінної монети у монетарнях Речі Посполитої та її васалів призвела до насичення нею грошового ринку і зупинила поширення на території держави неякісних дрібних номіналів іноземної продукції. Динаміка зростання цін на основні товари залишалася незначною, а курс талера та дуката — незмінним на рівні 90 та 180 польських грошів.

Сигізмунд III. 5 дукатів. Золото. 1614 р.