Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В. - 11.3. Поручительство

Поручительство — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого поручитель повністю або частково бере на себе відповідальність у разі настання передбаченого випадку виконати перед кредитором зобов'язання боржника.

Поручительство можна розглядати як різновид фінансової гарантії.

Відносини поручительства регулюються положеннями розділу "Зобов'язальне право" Цивільного кодексу України, згідно з яким договір поруки укладається між поручителем, боржником і кредитором виключно в письмовому вигляді.

З правового погляду договір поруки створює зобов'язання для поручителя, а тому його зобов'язальною стороною є саме поручитель. Іншою стороною договору поручительства може бути кредитор за основним зобов'язанням або інша особа, включаючи боржника.

Економічний зміст поручительства полягає в тому, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань боржником. Якщо поручитель виконає зобовязання, до нього переходять всі права кредитора, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання, наприклад застава.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України боржник і поручитель відповідають перед кредитором солідарно. Тобто поручитель відповідає нарівні з боржником і кредитор має право висунути вимоги як боржнику, так і пручителю.

Однак, окрім солідарної відповідальності, договір поручительства може передбачати й субсидіарну відповідальність. У такому випадку кредитор спочатку висуває вимогу боржнику, і лише в разі невиконання ним своїх зобовязань — поручителю.

Договір поручительства може передбачати, що порука забезпечує виконання зобов'язання в повному обсязі (основний борг, проценти, неустойка, відшкодування збитків) або лише частково у чітко визначеному обсязі. Чисельність поручителів за кожним договором поруки не обмежена.

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" поручителями можуть бути не тільки фінансові, а й нефінансові установи. Крім того, і гарантія, і поручительство стають фінансовими послугами лише за умови їх платності. Так, у ст. 558 Цивільного кодексу зазначено, що поручитель має право на оплату послуг, наданих боржнику.

Особливість поручительства полягає в тому, що зобов'язання за договором поруки має характер додаткового (акцесорного) стосовно основного зобов'язання. Це означає, що припинення основного зобов'язання одночасно припиняє дію договору поруки.

Зазначимо відмінності договору поруки від гарантії:

— при поручительстві поручитель має право висувати заперечення проти вимог кредитора;

— порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога (зобов'язання);

— договір поруки є, по суті, безвідкличним;

— предметом гарантійного зобов'язання завжди є тільки грошова сума й не може бути інше майно;

— після виконання зобов'язання поручителем до нього переходять права на основне зобов'язання в обсязі, в якому поручитель виконав це зобов'язання.

У банківській практиці в окремих випадках зобов'язання поручительства можуть виникати не в результаті укладання договору поруки, а внаслідок спеціальних умов у іншому договорі, зокрема в договорах комісії (делькредере), або в результаті особливим чином зумовлених дій (аваль).

Одним із видів банківського поручительства є податкова порука, передбачена п. 8.8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. № 2181-ІП. Відповідно до положень цього Закону банк-поручитель бере на себе відповідальність перед податковими органами за належне виконання платником податків зобов'язань щодо погашення його податкового зобов'язання. В разі невиконання платником податків таких зобов'язань їх виконує банк-поручитель у такому самому обсязі, в якому мав це зробити платник податків.

Оформлення договору поручительства відбувається в тому випадку, коли банк вважає, що позичальник не зможе самостійно виконати взяті зобов 'язаяня у повному обсязі. Згідно з Цивільним кодексом сторонами договору поручительства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Відносини поручительства оформлюються шляхом укладання одного з таких видів договору:

1) між поручителем і кредитором. У такому разі основне зобов'язання регулюється договором між боржником і кредитором, а відносини між кредитором і поручителем визначаються договором поруки;

2) між одним кредитором і кількома поручителями;

3) між поручителем і кількома кредиторами;

4) за участі поручителя, кредитора та боржника. В такому договорі одночасно врегульовуються відносини, пов'язані з основним зобов'язанням боржника, і відносини поручительства;

5) подвійного договору: між поручителем і кредитором (регулює відносини поручительства) та між поручителем і боржником (регулює відносини щодо виконання основного зобов'язання в межах поруки).

Це найпоширеніший у банківській практиці варіант унормування відносин поручительства. Його перевагою є можливість урегулювання платності поручительства та чіткіше визначення умов.

У договорі поручительства обов'язково мають бути зазначені:

— посилання на основне зобов'язання боржника кредитору;

— назва та реквізити сторін договору поручительства та боржника;

— посилання на предмет, а саме відносини поручительства між сторонами;

— строк дії договору поручительства;

— обсяг поруки (обсяг відповідальності поручителя за основне зобов'язання, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків тощо);

— характер відповідальності поручителя перед кредитором (солідарна чи субсидіарна);

— розподіл відповідальності між кількома поручителями.

Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, що підтверджують зобов'язання боржника. На їх підставі поручитель може компенсувати свої витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за наданою порукою, оскільки до поручителя переходять всі права кредитора стосовно цього зобов'язання.

Розподіл прав вимоги, одержаних кількома поручителями, здійснюється відповідно до їх участі у виконанні зобов'язання боржника перед кредитором.

Після погашення позичальником свого зобов'язання договір з поручителем анулюється. Підставами для припинення угоди поручительства можуть також бути:

— зміна зобов'язання без згоди поручителя, якщо внаслідок цього збільшується обсяг його відповідальності або виникають інші несприятливі наслідки;

— відмова кредитора взяти виконання зобов'язання за договором поруки від конкретного боржника чи поручителя;

— переведення боргу за забезпеченим поручительством зобо в'язання на іншу особу без згоди поручителя;

— виконання боржником свого зобов'язання перед кредитором або припинення забезпеченого договором поруки зобов'язання;

— закінчення вказаного в договорі поручительства строку, на який воно було надано, але не меншого, ніж строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до Цивільного кодексу поручительство можна розглядати не тільки як фінансову послугу, а і як цивільно-правову угоду без додаткових фінансових зобов'язань боржника перед поручителем, окрім відповідальності поручителя за зобов'язання боржника перед кредитором.

Відносини поручительства, що виникають між фізичними особами, є цивільно-правовим актом, згідно з яким поручитель бере на себе відповідальність перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання. При цьому порука реалізується лише у випадку невиконання, часткового виконання або порушення боржником свого зобов'язання.

У вітчизняній банківській практиці при кредитуванні фізичних осіб (споживче та іпотечне кредитування) банки з метою додаткового забезпечення наданого кредиту можуть залучати поручителів боржника для солідарної відповідальності в разі неможливості виконання основним позичальником своїх зобов'язань. Як правило, такими поручителями стають близькі родичі або друзі позичальника. За оцінками вітчизняних фахівців, в Україні майже 20—30 % від загальної кількості наданих кредитів оформлюються із залученням поручителів.

На практиці кожен банк розробляє власні положення та інструкції щодо оформлення таких договорів поруки. Поручитель надає до банку такі самі документи, що й позичальник.

Зазвичай, договори поручительства, укладені фізичними особами, не передбачають сплату боржником поручителю якихось коштів, а тому їх не можна вважати фінансовими послугами в повному розумінні цього поняття.