Фрідріх Ліст - засновник історичної школи Німеччини
Історична школа Німеччини формувалася у складних економічних і політичних умовах. Тоді, коли Англія перетворювалася на промислову майстерню світу, Німеччина була відсталою аграрною країною із дрібними середніми і ремісничими підприємствами. Перехід до індустріального розвитку починається лише з 1830-1840 рр. Проблеми формування ринкових відносин, розвиток внутрішніх ринків збуту, прориву на зовнішні ринки набували для Німеччини життєво важливого значення. Політично Німеччина тривалий час була роздробленою. Лише у 1871 р. після перемоги у франко-прусській війні уряд Отто фон Бісмарка (1815-1898) об'єднав 25 розрізнених німецьких держав в єдину Німецьку імперію на чолі з королем Вільгельмом I.
Засновником історичної школи Німеччини був Фрідріх Ліст (1789- 1846). У 1841 р. він опублікував свою основну працю "Національна система політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз", в якій були викладені основні економічні концепції розвитку Німеччини. Її головна ідея полягала в тому, що нація є особливим суб'єктом економічної діяльності. Як було зазначено вище, А. Сміт у центр "Економічної світобудови" ставив вільну особистість підприємця. Уся система у Ф. Ліста була протиставлена англійській класичній теорії, яка, на його думку, мала суттєві логічні провали і фундаментальні теоретичні недоліки: "химеричний космополітизм", ігнорування специфічних національних інтересів; "мертвий матеріалізм", увага лише до мінових вартостей та ігнорування продуктивних сил; "дезорганізуючий індивідуалізм", здатний стати на заваді індустріальному піднесенню нації.
На думку Ф. Ліста, життя нації безперервне і нескінченне. Через це національне багатство полягає не в кількості "мінових цінностей, а в мірі розвитку продуктивних сил. Тому предметом дослідження у Ф. Ліста є продуктивні сили. Ф. Ліст і всі його послідовники широко використовували історичний метод дослідження економічних явищ і процесів. Слід звернути особливу увагу на зміст предмета дослідження. До продуктивних сил Ф. Ліст одним із перших відносить розумовий капітал "живущого человечества". Попередник англійської класичної політекономії В. Петті визначив вартісну оцінку цього "людства" на прикладі Англії. Фактично обидва мислителі (зауважимо - з протилежних шкіл) передбачили сучасну концепцію інвестицій у людський капітал. Ф. Ліст вважав, що сучасний стан народів є результатом великої кількості всіляких відкриттів, винаходів, поліпшень, удосконалень, що накопичилася, і зусиль усіх поколінь, що жили раніше.
На його думку, збільшення продуктивних сил відбувається через інвестиції, спрямовані на виховання майбутніх поколінь. Ф. Ліст гостро критикував ідею "вільної торгівлі". Англійському фритредерству (free trade - вільна торгівля) він протиставляє протекціонізм, який був життєво необхідний для розвитку національної промисловості Німеччини у тих складних історичних умовах. З його точки зору, політика протекціонізму має не лише економічне, а й суто моральне значення. Вона є засобом виховання нації, пояснюючи її основну мету - створення індустріальної Німеччини. Ф. Ліст обґрунтував необхідність швидкого економічного зростання (недарма Ф. Ліста називають "теоретиком розвитку"), прориву на зовнішні ринки, визначив політику "наздоганяючого розвитку". Він вводить в науковий обіг такі категорії, як незалежність і національна могутність. Ф. Ліст і всі наступні представники історичної школи шукали "особливі шляхи" розвитку, які підходять для німецької нації, відзначаючи її особливий характер, її "духовні засади". Вони стверджували, що розвиток національного господарства в Німеччині проходитиме по особливому шляху.
До 70-х років XIX ст. формується "нова хвиля" історичної школи - так звана нова історична школа. Її найбільшими представниками є Адольф Вагнер (1835-1917), Густав фон Шмоллер (1838-1917), Макс Вебер (18641920) та ін. Фінансова концепція цієї школи, підтримуючи ідеї Ф. Ліста, доводила необхідність державного втручання, розвиток й ускладнення економічних функцій держави. Проблему нагромадження капіталу, що визначає економічний розвиток, на думку ідеологів історичної школи, найкраще може вирішити лише держава, зосереджуючи певну частку річного доходу в державному бюджеті й інвестуючи в ті галузі господарства, які визначають економічне зростання країни. Державні субсидії та інша підтримка експорту товарів, послуг і капіталу - необхідний елемент державної фінансової політики. Г. Шмоллер зазначав, що йдеться не про просте виправдання державного втручання, а про те, що воно є єдиною умовою ефективного управління економікою.
Карл Дітцель про державний борг
3.1.4. Маржиналізм і його вплив на розвиток фінансової науки
Маржиналістські методи аналізу фінансів
Система прогресивного оподаткування Арнольда Джакоба Коен Стюарта
3.1.5. Кейнсіанство і його значення для розвитку фінансової науки
Державні фінанси в концепціях ортодоксального кейнсіанства
Неокейнсіанські концепції бюджетного регулювання
Фінансові концепції посткейнсіанства. Неокласичний синтез
Фінансові засади теорії суспільного товару