Теорія фінансів - Федосов В.М. - Фінансова теорія Адольфа Вагнера

А. Вагнер є видатним представником фінансового напряму нової історичної школи (одним з ідеологів катедер-соціалізму), яка набула помітного розвитку останньої чверті ХІХ ст. А. Вагнер залишив велику спадщину у фінансовій теорії, особливо у сфері державних фінансів. На його думку, фінанси як наука досліджують проблеми: організації ефективного і незалежного фінансового контролю; нагляду за принципами економії; встановлення належного балансу між державними потребами і національним продуктом оподаткування тощо. А. Вагнер увів у науковий обіг категорію "фінансова економіка", під якою він розуміє державний бюджет. На його думку, виконавським і адміністративним органом фінансової економіки є уряд, який є самостійною одиницею. А. Вагнер зазначає особливу роль держави для життя нації. Він стверджує, що держава і фінансова (фіскальна) економіка - це єдине економічне ціле, тому можна і треба говорити про перекачування коштів із матеріальної сфери в нематеріальну, остання є необхідною для всього економічного життя суспільства, для всіх приватних підприємств. На його думку, державу і фіскальну економіку в економічному сенсі необхідно розглядати як економіку споживання, що стоїть над виробництвом.

А. Вагнер відомий відкриттям закону "розширення обсягу державної діяльності". Мовою державних фінансів він означає не що інше, як збільшення державних видатків, темпи зростання яких випереджають темпи зростання національного продукту. Зростання виробництва національного доходу на душу населення як результат індустріального розвитку Німеччини означало збільшення державних видатків. На думку А. Вагнера, це збільшення зумовлюють такі чинники: розширення суто адміністративних і превентивних функцій держави у міру розподілу праці, обумовленого індустріалізацією; зростання державних соціальних видатків, передусім на освіту, необхідність яких випливала безпосередньо з розвитку продуктивних сил; зростання державних інвестицій, викликане технологічними змінами в галузях, де приватні інвестиції небажані через низьку ефективність. Для прикладу він найчастіше посилався на залізниці. Усе це підтверджує його основну концепцію, що держава з її системою фінансів, яка швидко розширюється, є найважливішою складовою економічної системи.

Значне місце в дослідженнях А. Вагнера посідають проблеми оподаткування. Згідно з його "принципом державної економіки", податки є динамічною ланкою між державним сектором, індивідуальним платником податків і оподаткуванням в цілому як життєво важливим суспільним інститутом. Він називає цей принцип відтворенням оподаткування. З економічного погляду метою податку є його відтворення і формування такого обсягу надходжень, яке потрібне для життєдіяльності держави. А. Вагнер вводить поняття "податковий потенціал", на підставі якого створюється система взаємовідносин: податок - адміністрація - податковий потенціал. Усі елементи йдуть один за одним і якщо одна зі складових системи зникає, то за нею підуть усі інші й система зруйнується. Так само як і А. Сміт, А. Вагнер визначає свої принципи оподаткування і практичні аксіоми податкової політики. Він розрізнив дев' ять принципів, об'єднаних в чотири групи.

І. Фінансові принципи

1. Відповідність отримуваному доходу.

2. Гнучкість (рухливість) оподаткування. ІІ. Економічні принципи

3. Вибір правильних джерел оподаткування, зокрема проведення спеціального дослідження стосовно питання: що оподатковувати - особисті доходи чи капітал і чи можна (а відповідно і в який спосіб) врахувати інтереси як особи, так і національної економіки.

4. Вибір виду податків з урахуванням їх ефективності і впливу різних податків на їх платників. Всебічне дослідження проблеми перекладення податку.

III. Принцип справедливості

5. Універсальність.

6. Рівність в оподаткуванні.

IV. Принципи ефективності податкової системи

7. Визначальний чинник податків.

8. Зручність у справлянні податків.

9. Спроба забезпечення найнижчих витрат щодо справляння податків. У своїх принципах А. Вагнер розрізняє "принцип справедливості", що

випливав з соціально-економічної концепції нової історичної школи, яка наголошувала на необхідності проведення соціальних реформ, зростання державних соціальних видатків. На думку А. Вагнера й інших представників нової історичної школи, за допомогою державних фінансів можна досягти певної соціальної справедливості.

А. Вагнер розрізняє дві функції податків: суто фіскальну і соціального добробуту. На його думку, за допомогою першої, забезпечується необхідними коштами фінансування публічних послуг, тому вона вимагає розподілу податків пропорційно доходам платників податків. Друга, є коригуванням першої функції. На думку А. Вагнера, для фінансування особливої групи послуг, а саме соціальних, необхідно вводити прогресивне оподаткування доходів. Оподаткування у такий спосіб стає регулюючим інструментом при розподілі національного доходу і багатства, вагомим важелем самого процесу розподілу відповідно до принципів вільної конкуренції. Необхідно зазначити, що А. Вагнер відкидає всю полеміку з цього питання і заявляє, що друге регулююче призначення податків пов'язано також із використанням особистих доходів і багатства. Таким чином А. Вагнер розмежував фіскальні, економічні, соціальні і політичні принципи оподаткування, трансформовані потім у системі шведського економіста К. Вікселя (1851-1926).

Цей підхід взяли на озброєння теоретики соціал-демократичних партій Європи. А. Вагнер дійшов до важливого теоретичного висновку, що державні фінанси неминуче пов' язані з рухом доходів і добробутом громадян. Формування системи соціального страхування в Німеччині в кінці XIX ст., підвищення ролі держави в її фінансуванні відбувалося за безпосередньої участі А. Вагнера, який був радником канцлера Отто фон Бісмарка. Таким чином, проблеми державних фінансів і особливо оподаткування за А. Вагнером були "вписані" в проблеми соціально-економічного розвитку, а фінансова наука - в політичну економію.