Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 2.3. Податкова служба та її функції

Податкова служба входить до складу міністерства економіки, фінансів і бюджету. Очолює її головне податкове управління, підпорядковане міністру-делегату, яке керує діяльністю більше 80 тисяч службовців податкової системи. В основному ці службовці сконцентровані в податкових центрах, яких у Франції нараховується 830, і в 16 інформаційних центрах. Податкові центри розраховують податкову базу за кожним податком. Стягнення податків базується на декларації про доходи і контроль за правильністю її складання.

При цьому здійснюється контроль двох видів:

— за даними документів, що надаються;

— детальний контроль.

У випадку ухилення від оподаткування діє жорстка система відповідальності. Наприклад, при випадковому неправильному перерахуванні доходів (помилки при заповненні декларації) податок стягується в повній сумі, одночасно стягується штраф у розмірі 0,75 % у місяць чи 9 % у рік. Якщо дохід зменшено навмисно, то податок стягується у двократному розмірі. При серйозних порушеннях податкового законодавства (підробка рахунків) передбачається кримінальна відповідальність аж до тюремного ув'язнення.

За порушення податкового законодавства у Франції передбачено цивільні, адміністративні й кримінальні санкції. Кримінальну відповідальність за податкові злочини встановлено не нормами Кримінального кодексу, а нормативним актом, що входить до загальної системи податкового законодавства, — Загальним кодексом про податки" прийнятим у 1950 р., який діє і до сьогодні.

До правопорушень, пов'язаних з усіма видами податків, законодавець включає дії, спрямовані на приховування бухгалтерських даних шляхом обману. Відповідно до статті 1741 Загального кодексу про податки до них належать дії, пов'язані з поданням неправильного бухгалтерського звіту; перекручуванням частини суми, що підлягає оподаткуванню за умови, якщо воно перевищує 1 тис. франків або 1/10 доходів; незаконними грошовими операціями. Якщо особу буде визнано винною у вчиненні однієї з цих дій, то вона відповідно до цієї статті піддається покаранню у вигляді грошового штрафу від 5 до 250 тис. франків і тюремному ув'язненню на строк від одного до п'яти років або тільки одному з покарань. Законодавець посилює це покарання, якщо податкове правопорушення відбувається у вигляді фіктивної угоди купівлі-продажу, здійснюваної без накладної або з фальшивою накладною. У цьому випадку винний піддається штрафу від 5 до 500 тис. франків і тюремному ув'язненню на строк від двох до п'яти років або тільки одному з покарань.

До правопорушень, пов'язаних з усіма видами податків, належать дії, спрямовані на організацію колективної відмови від сплати податків шляхом насильницьких дій, погроз, а також підбурювання до несплати податків або затримки сплати. Ці правопорушення караються тюремним ув'язненням на строк від одного до шести місяців і штрафом від 180 до 8 тис. франків.

До правопорушень, пов'язаних з прямими податками, належать такі дЯ, як відмова від платежів або помилка, навмисно допущена при платежах, приховування доходів, що надходять з-за кордону, отримання цінних купонів, що належать фізичним особам, з метою уникнення сплати податків, неточне складання документів з метою зниження податків, навмисне внесення в іншу графу витрат підприємства з метою приховування доходів, що підлягають оподаткуванню.

До правопорушень, пов'язаних з непрямими податками, належать дії, спрямовані на контрабандний ввіз у країну алкогольних або спиртовмісних напоїв. Виробництво алкоголю, його транспортування і продаж за межами Франції без спеціального дозволу караються тюремним ув'язненням на строк від шести днів до шести місяців, а транспортний засіб (якщо на ньому було доставлено контрабандний товар) конфіскується.

У законодавстві Франції до 1996 р. було дві дефініції "відмивання" грошей, причому обидві вони складом цього злочину вважали "володіння, переміщення, приховування і маскування доходів, які походять виключно від торгівлі наркотиками". І тільки у зв'язку з необхідністю приведення актів французького законодавства до стандартів Євросоюзу в Кримінальний кодекс країни були внесені відповідні зміни. Закон, прийнятий 13 травня 1996 р., передбачає крім санкцій за відмивання грошей та торгівлю наркотиками ще й необхідність і умови міжнародного співробітництва у сфері виявлення і конфіскації доходів, отриманих злочинним шляхом. Стаття 324 Кримінального кодексу "Склад злочину відмивання грошей" включає:

— допомогу різними засобами, у тому числі й шляхом фальсифікації доказів походження майнових цінностей чи доходів, яка надається виконавцям злочинів і приносить їм прямі чи непрямі вигоди;

— допомогу порадами в інвестуванні, а також у приховуванні капіталів, які отримують прямо чи побічно від злочинів.

Отже, дефініції відмивання грошей у французькому законодавстві, як і в правових актах інших країн, включають різні злочинні дії, які стали джерелом походження "брудних" грошей.

Загальний підхід до податкового контролю у Франції. Податковий контроль — одна з конституційних функцій держави. Він забезпечує підтримання балансу між правами й обов'язками платників податків. Необхідно відзначити одну з основних характеристик французької податкової системи: платник податків сам надає дані для визначення податкового платежу, при цьому 90 % податкових сум сплачується добровільно.

Згідно з оцінками Головного політичного управління Франції внаслідок ухилення від сплати податків скарбниця щорічно недоотримує від 15 до 25 % річного збору. Так, на 2000 р. було заплановано 250 млрд дол. податкових надходжень до бюджету, а фактично надійшло, за оцінками, на 50 млрд менше. У результаті реалізації заходів щодо податкового контролю частина недобору відшкодовується.

У Франції, як і в інших країнах ЄС, наявність прав водіїв дає можливість оформити соціальну допомогу, кредит в банку тощо. У той самий час у Франції в 2005 р. до 30 % перевірених прав водіїв були підробленими. Тому протягом 10 наступних років у Франції, як і в більшості країнах ЄС, з'являться єдині права водіїв (для всіх країн ЄС).

Контроль за оподаткуванням малих підприємств і фізичних осіб. У Франції малі підприємства (з оборотом, еквівалентним сумі до 0,4 млн грн) звільняються від ПДВ. Якщо оборот вищий зазначеного рівня, платник піддається суворому контролю незалежно від форми здійснення платежів. Податок з фізичних осіб стягується тільки з доходів, одержаних у Франції. Він розраховується, виходячи із сукупних доходів сім'ї, яка є одиницею оподаткування. Декларацію зобов'язані подавати усі фізичні особи незалежно від величини їх доходів. Громадяни мають указувати в декларації всі свої доходи в натуральній формі. Це в їхніх інтересах, оскільки при нарахуванні пенсій враховуються тільки задекларовані доходи.

Податківці здійснюють два види контролю. На своїх робочих місцях вони працюють з деклараціями (камеральний контроль). У Франції перевіряється приблизно 50 тис. декларацій в рік: 45 тис. — від юридичних осіб і 5 тис. — від фізичних. Наявна в базі даних інформація порівнюється з представленою декларацією, часто вже на цьому етапі виявляються розбіжності й інспектор звертається до платника податків, вимагаючи відповідних пояснень. Якщо ці пояснення не задовольняють податкову адміністрацію, вона може зажадати доплати податків або звернутися в інші контролюючі підрозділи для проведення детальнішого контролю. Контроль з виїздом на місце звичайно здійснюється за наявності серйозних підстав для підозри у приховуванні великих сум доходу. Перевірки звичайно проводять за три попередні роки. Спеціальних положень про частоту перевірок у законі немає. За рідкісними винятками повторні перевірки відносно одного періоду звичайно не проводяться.

Податкові перевірки з виїздом на місце підпорядковуються певним суворим правилам. Так, платника податків мають попередити про неї як мінімум за 8 днів. Без попередження раптова перевірка може бути проведена лише за наявності достовірної інформації про те, що підприємство ухиляється від сплати податків.

Тривалість процедури перевірки залежить від розміру підприємства, що перевіряється: для дрібних підприємств — не більше трьох місяців, для великих строки не встановлюються. Єдиний виняток стосується приватних осіб: строк їх перевірки не може перевищувати 12 місяців. У ході ревізії перевіряючий має зустрітися з керівництвом підприємства, дістати доступ до бухгалтерських документів.

У ході контролю в дев'яти з десяти випадків виявляється, що декларації не бездоганні, в результаті податкові органи застосовують різні санкції. За прострочення подання декларації стягується 9 % на рік від простроченої суми. При виявленні умисних дій з приховування доходів, поданні неправильних бухгалтерських даних штраф може становити від 40 до 80 % від суми податку. При регулярному невиконанні платником своїх обов'язків податки можуть бути стягнуті в безперечному порядку, зі зверненням стягнення на рахунки платника податків.

Регулювання діяльності офшорних зон. Уперше офшорні зони у Франції створили в 1985 р. у трьох районах, зокрема в зоні кораблебудування. Протягом 10 років підприємства повністю звільнялися від податку на прибуток (державний податок) і місцевих податків, але не від ПДВ. Так, у 1988 р. в Дюнкерку створили вільну економічну зону, де облаштувалися дві великі компанії — американська "Кока-кола" і шведська з виробництва медикаментів. Кожне з цих підприємств створило близько 5 тис. робочих місць, прибуток їх досяг близько 2 млрд франків, які не оподатковувалися протягом 10 років.

У 1996 р. ввели обмеження в строках і величині доходів, що звільнялися від податків на прибуток, зокрема прибуток в розмірі до 400 тис. франків у рік не оподатковувався протягом більше як 5 років, понад цієї суми — обкладався повністю.

Пільги надаються тільки на підставі закону (Податкового кодексу). Уряд надає список цих зон, де точно позначені межі вільних економічних зон (ВБЗ) аж до назви вулиць. Нове законодавство вписується в політику облаштування територій. Одна з цілей створення ВЕЗ — зупинити відплив населення з сільської місцевості. Такий режим застосовується й у великих регіонах — наприклад, на острові Корсика.

Інший режим — часткового звільнення від податків — застосовується в регіонах, що вважаються економічно відсталими. Тут строки звільнення від податків обмежені п'ятьма роками.

Застосовується така система пільг. Протягом перших двох років надається повне звільнення від податків на доходи, тобто від податку на прибуток і від місцевих податків; у третій рік звільняється 75 % доходу, четвертий — 50, п'ятий — тільки 20 % доходу. Пільги надаються також працедавцям стосовно внесків до фонду соціального страхування.

Підприємство одержує пільги за місцем реєстрації ніби автоматично. У податковій декларації підприємство має показати свій прибуток і вказати режим оподаткування. Воно може і не скористатися правом на пільгу та платити податок за звичайною схемою.

Певні податкові пільги надаються новостворюваним підприємствам, а також компаніям, які проводять заходи з оздоровлення підприємств, що зазнають фінансових труднощів. Щодо звільнення від місцевих податків кожного разу відповідні рішення мають ухвалювати місцеві органи влади.

Законодавство Франції передбачає безліч умов надання пільг, наприклад пільги дійсно новому підприємству. Після використання пільги строк її дії не продовжується. Щоб протистояти різним махінаціям (наприклад, створенню "нового" підприємства шляхом зміни кількості учасників, акціонерів), введені спеціальні правила для новостворених підприємств, здійснюється ретельний контроль, особливо стосовно міжнародних компаній.

Зміни у фіскальній політиці. Фіскальна політика Франції у 80—90-ті роки XX ст. була зі зрозумілих причин однозначно проваленою. З одного боку, ліві й праві уряди виступали за скорочення масштабів оподаткування, перш за все ставок корпоративного податку на прибуток, розглядаючи високі ставки останнього як перешкому успішного розвитку приватного підприємництва. Разом з тим фіскальна політика цих десятиліть мала помітні риси компромісу між реформами, спрямованими на стимулювання приватного бізнесу, і заходами з посилення соціально-перерозподільчої функції бюджету, прийнятими в періоди правління лівих.

Разом з тим спрямованість податкових реформ у 80—90-ті роки XX ст. багато в чому визначалася необхідністю введення єдиних для країн ЄС податкових стандартів. Гармонізація цієї сфери зачепила у Франції, перш за все, два основні податки — на додану вартість і на прибуток, практично не торкнувшись прямих прибуткових податків, які залишилися інструментом національної фіскальної політики. Основним напрямом податкового законодавства стала реформа податку на прибуток. Його ставка, що дорівнювала в 1986 р. 50 %, поступово знижувалася і в 1993 р. становила 33 % — один з найнижчих рівнів у Європі.

Іншою пріоритетною сферою фіскальної політики була активізація французького ринку цінних паперів. Відродження з другої половини 80-х років XX ст. ринку цінних паперів було неабияк простимульовано умовами пільгового продажу акцій індивідуальним інвесторам.

Найважливішим для Франції напрямом ліберальних реформ стала відмова від низки прямих форм державної регламентації окремих сегментів національного господарства. Майже повна приватизація в 90-ті роки XX ст. банківських і кредитних установ, відміна з 1987 р. форм державного контролю над банківськими операціями, відмова від регламентації відсоткових ставок, зняття всіх обмежень щодо біржових операцій — усі ці заходи практично вивели з-під контролю держави фінансовий кругообіг в економіці. Держава майже повністю відмовилася від ролі кредитора національної економіки і значною мірою сприяла відродженню традиційних джерел фінансування капіталовкладень.