Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - 16.10. Міжбюджетні відносини

З початку 1990-х років відбувалося посилення ролі місцевого уряду (СЦДУ) у секторі державного управління (табл. 16.8), яке особливо прискорилося після проведення адміністративно-територіальної реформи 1998 р.

Таблиця 16.8. Частка субцентральних урядів Польщі у ВВП та видатках держави

Завдяки перерозподілу повноважень між рівнями субдер-жавного уряду (СДУ) частка субцентрального уряду (СЦУ) у сукупних видатках сектору державного управління Польщі збільшилася від 23 % у 1998 р. до майже ЗО % у 1999 р., як і очікувалося.

Згідно з даними доктора економічних наук С. Слухая у 1999 р., структура видатків гмін у розрізі найбільш вагомих функцій, мала такий вигляд: освіта — 39,6 %, комунальне господарство — 16,6; повітів: освіта — 42,8, громадська безпека — 18,4, соціальний захист — 14,8; міст з правами повіту: освіта — 37,8, комунальне господарство — 14,3, соціальний захист 9,8, громадська безпека — 8,2; воєводств: транспорт — 20,8, сільське господарство — 16,4, охорона здоров'я — 13,5, освіта -14,1%.

Ставки власних податків та зборів встановлює рада гміни, проте в рамках обмежень, визначених законодавством. Крім того, ради гмін можуть запроваджувати пільги з місцевого оподаткування.

До власних доходів за бюджетною класифікацією Польщі належать податкові розщеплення з фіксованими на декілька років нормативами.

Реформа 1998 р. означала появу нових рівнів самоврядування — повітів і воєводств. Закон "Про доходи місцевих урядів" 1998 р. не вніс значних змін до дохідної бази гмін, проте визначив її елементи для повітів і воєводств (табл. 16.9).

Таблиця 16.9. Структура доходів рівнів сектору державного управління Польщі після проведення реформи, % від сукупних доходів

Відповідно до законодавства з початку 1990 р. за гмінами було закріплено право на частку в таких державних доходах: прибутковий податок з підприємств (норматив 5 %) і прибутковий податок з громадян (15 %). Особливістю спочатку було те, що розщеплені податки збиралися на рівні воєводства (за принципом походження) і розподілялися пропорційно до чисельності мешканців відповідної гміни. Звідси випливало, що сільські гміни отримували перевагу над містами, оскільки там збиралося податків на одну особу значно менше. З урахуванням того, що потреби міст у видатках були набагато більшими, ніж у сільських гмін, це викликало певні проблеми, оскільки міста були незадоволені такою несправедливістю, у результаті чого з 1996 р. розщеплені доходи почали розподіляти пропорційно до сум податкових доходів, генерованих на території гміни, тобто за принципом походження.

У структурі трансфертних доходів субцентрального уряду Польщі переважають прямі міжбюджетні трансферти: співвідношення між ними та податковими розщепленнями становило у 1999 р. З : 1; частка інвестиційних грантів у прямих міжбю-джетних трансфертах становила 6,3 %.

Важливим джерелом доходів гмін традиційно є загальні та цільові субвенції.

Загальна субвенція призначалася для фінансування загальних послуг, які надають гміни, і складалася з чотирьох компонентів. Перший компонент субвенції ("за потребами") розподілявся між гмінами пропорційно до чисельності мешканців, згідно з формулою, яку визначав міністр фінансів. Другий — призначався для вирівнювання фінансової спроможності й надавався тим гмінам, у яких дохід на одного мешканця становив менше 85 % від середнього у країні. Державний грант покривав 90 % різниці між податковими доходами на одну особу та середнім рівнем у країні. Фінансово забезпеченіші громади робили внески до державного бюджету, якщо їхній дохід на одну особу перевищував 150 % від середнього рівня. Третій компонент — інвестиційна субвенція — не мав визначених правил розподілу. Четвертий — освітня субвенція, яка до 1996 р. розраховувалася окремо для кожної гміни, потім — за об'єктивними критеріями. З часом вирівнювальний компонент поглинув компонент "за потребами" та інвестиційний.

Цільові субвенції надавалися для фінансування певних завдань, делегованих державою (соціальні виплати й утримання державних установ, якими гміни управляли за дорученням держави), та власних функцій (в основному на фінансування капітальних видатків). Розмір субвенції визначався за фінансовими нормативами, які відповідають видаткам держави на надання цієї послуги; проте об'єктивних критеріїв для оцінки видаткових потреб різних категорій громад не було сформульовано. Тому не дивно, що гміни стверджували, нібито державних коштів вистачає для покриття лише половини видатків, тоді як державні органи акцентували на коефіцієнті покриття 70—80 %. Окремі суми виділялися на освітні цілі та охорону довкілля.

Про особливості фінансового вирівнювання в Польщі після проведення адміністративної реформи 1999 р. можна дізнатися з табл. 16.10.