Фінанси країн Європейського Союзу - Карлін М.І. - Запитання і завдання для самоперевірки

Після відновлення незалежності в Литві виникла необхідність реорганізації економіки, якою управляють централізованим способом, — наближення до умов ринку, а також формування ринкових умов для сільського господарства (організації фермерських господарств та інших структур приватного капіталу, сформування відповідної інфраструктури для сільськогосподарського виробництва). У 1991 р. було розпочато аграрну реформу, а в 1991—1993 рр. — остаточно здійснено приватизацію власності колгоспів і радгоспів.

Докорінні зміни в сільському господарстві Литви підтверджують основні тенденції його розвитку: якщо в 1991 р. при* ватні особи обробляли лише близько 10 % землі, а в 1998 р. — 60 %, то в 2004 р. — близько 90 % усіх сільськогосподарських угідь. Це означає, що основою сільського господарства є приватне сімейне господарство. Але воно не зможе розвиватися без державної підтримки.

Сьогодні стан сільського господарства в країні є унікальним, оскільки після відновлення незалежності майже всі сімейні господарства почали створюватися заново. Селянам повернуті землі, проте далеко не всі фермери мають необхідні засоби виробництва (приміщення, машини та ін.), і найголовніше — більшість фермерів досі не мають навичок господарювання, необхідної кваліфікації та досвіду роботи в нових ринкових умовах.

Частка працюючих у сільському господарстві Литви є в кілька разів більшою, ніж у країнах Заходу. У селах живе близько 20—32 % населення країни, а землю обробляють близько чверті (23 %) усього працездатного населення (на Заході — в кілька разів менше). Наприклад, у Данії в сільському господарстві працює лише 2,6 % працездатного населення, але при цьому вона експортує три чверті всієї вирощуваної продукції. Все це свідчить про те, що продуктивність праці в сільському господарстві Литви є набагато нижчою, ніж на Заході.

Нині сформувались такі типи господарств (виробників сільськогосподарської продукції):

— фермерські господарства з повною зайнятістю (тільки невелика їх частина використовує найману робочу силу). Більшість цих господарств володіють 15—200 га землі, мають досить вузьку спеціалізацію, займаються вирощуванням зернових, овочів, цукрових буряків, виробляють молоко, свинину, яловичину;

— фермерські господарства, що використовують найману робочу силу. Це великі господарства, які належать одному фермеру, сформувалися шляхом скуповування і довгострокової оренди земельних ділянок. Величина цих господарств залежно від спеціалізації варіює від 200 до 1000 га. Це господарства, які ефективно працюють (здебільшого вони є вузькоспеціалі-зованими);

— господарства з обмеженою відповідальністю (сільськогосподарські та акціонерні товариства). Це досить великі господарства, що мають до 1500—2000 га (у середньому близько 300 га) землі. Вони обробляють близько 12 % усіх земельних угідь країни. У господарствах непогана виробнича і соціальна інфраструктура, вони виробляють конкурентну продукцію (зерно, молоко, яловичину, птицю та ін.). Ці товариства утворилися в результаті приватизації колгоспів і радгоспів, їх кількість постійно зменшується;

— господарства власників присадибних ділянок. Приблизно 90 % родин, які мешкають у сільській місцевості, мають невеликі наділи землі — 2—3 га (іноді до 10—15 га). Головна їх мета — забезпечити себе основними продуктами харчування. Проте на їхню частку припадає до 20 % загальної товарної продукції (у деяких регіонах вони виробляють до 50 % картоплі, овочів і молока). їх можна віднести до фермерських господарств із частковою зайнятістю. Таких сімейних господарств у Литві налічується близько 230 тис, а середня їх площа — близько 5 га. Вони обробляють у середньому 43 % усієї земельної площі, але не всі можуть успішно господарювати, оскільки результати їхньої діяльності значною мірою залежать від кон'юнктури ринку;

- партнерські господарства власників присадибних ділянок. Ці власники, що мають 2—3 га землі, але не мають можливості самостійно обробляти свої ділянки, об'єдналися у товариство і користуються перевагами великого господарства, застосовуючи сівозміну, а також ефективно використовуючи техніку. Вони мають можливість збільшити земельні площі (купуючи або орендуючи вільні ділянки у держави чи в інших землевласників);

— партнерські фермерські господарства (частина з них зареєстрована як кооперативи). Такий вид господарства (малопо-ширений) об'єднує 2—7 ферм середніх розмірів. їх господарі обробляють не тільки свою землю, а й орендовану в держави або в інших власників, які мешкають у містах і не займаються землеробством.

Усі господарські суб'єкти, що утворилися після відновлення незалежності в Литві, мають потребу в кооперації, бо окремо вони не здатні створити необхідну виробничу інфраструктуру. Проте умови для їх кооперування є дуже складними.

Інтереси невеликих фермерів і великих виробників сільськогосподарської продукції збігаються далеко не завжди, тому і потреба в кооперуванні в таких "різновеликих" господарств значно відрізняється. Оскільки господарства різних розмірів розташовані на території країни дуже нерівномірно, то зрозуміло, що об'єднатись їм у кооперативи дуже важко.

Господарствам необхідно об'єднуватися з метою успішної участі в конкурентній боротьбі з монопольними акціонерними підприємствами з переробки сільськогосподарської продукції за ринок збуту. Це завдання може бути вирішене лише в тому випадку, коли сільське господарство розцінюватиметься як система, що включає вирощування продукції, її зберігання, переробку і реалізацію.

Згідно з чинним у Литві законом про державне регулювання економічних відносин у сільському господарстві великий вплив на монополію підприємств інфраструктури має справляти держава. Перед нею постає дуже важливе завдання — забезпечити споживачів (покупців) дешевими продуктами й одночасно закуповувати у виробників сільськогосподарські продукти за максимально високими цінами.

Цю дилему, на думку низки експертів Литви, можна вирішити лише одним шляхом — створенням сільськогосподарських кооперативів.

На початку приватизації кооперативи не створювалися, бо для цього не було юридичної бази. Коли в липні 1993 р. основні об'єкти інфраструктури були в цілому приватизовані, то було прийнято закон про кооперацію. Проте дослідження доходів, проведені литовськими вченими, показують, що кооперативи в Литві створюються дуже повільно. Встановлено, що до середини 1995 р. у Литві було близько 100, у 1997 р. — 240, а в 2004 р. — лише близько 440 зареєстрованих кооперативів. Дані опитування експертів свідчать, що з усіх зареєстрованих кооперативів лише 211 є діючими, деякі кооперативи взагалі не розпочали свою дільність, інші ж її тимчасово призупинили. Більшість діючих кооперативів дуже малі: в них 5— 6 членів і лише 50—100 тис. литів (1 євро — 3,45 лита) капіталу (табл. 21.3). У середньому в одному діючому кооперативі налічується близько 23 членів.

Таблиця 21.3. Структура кооперативів у Литві в 2004 р.

Джерело: Економіка України. — 2006. — № 10. — С. 46.

За умов перехідної економіки з метою з'ясування наявних суперечностей між потребою та розвитком кооперації всі перешкоди для сільськогосподарського співробітництва були класифіковані експертами і був проведений їх аналіз. Оцінка даних опитування дозволила експертам виявити основні проблеми кооперативів у Литві. Усі перешкоди було згруповано в чотири групи: управлінські, економічні, юридичні, соціально-психологічні.

Кооперативи, які діють у сільському господарстві, що дає в цілому малий дохід, не мають фінансових можливостей найняти професійних менеджерів і фахівців. Це стає особливо очевидним на початку діяльності кооперативів, коли вони, як правило, ще малі.

Слабкою є інвестиційна здатність сільськогосподарських суб'єктів. Кожен кооператив для завоювання хороших позицій на ринку та організації своєї діяльності потребує значних інвестицій. Проте сучасні сільськогосподарські суб'єкти, які перебувають на стадії заснування, не здатні фінансувати свої кооперативи, їм немає під що брати кредити. Зрозуміло, за нестачі коштів сільськогосподарські суб'єкти надають перевагу фінансуванню не кооперативів, а своєї власної ферми.

Матеріальна база кооперативів слабка. У 1998 р. стартовий капітал у кооперативах коливався від 5 до 1670 тис. литів, а річний товарооборот — від 4,4 до 1800 тис. литів. Такий малий рівень капіталізації й товарообороту не може гарантувати застосування прогресивних технологій, активного маркетингу і конкурентоспроможності кооперативів.

Несприятливими є умови надання кредитів. Розвиток кооперативів ускладнено тим, що їх члени не мають коштів для придбання основних засобів виробництва і поточної діяльності. Нині дуже складно одержати кредити, гарантії під ці кредити, а тим більше субсидії. Поки що неповністю та нераціонально використовуються різні джерела фінансування, допомога держави, кошти Фонду підтримки села, іноземні інвестиції тощо. Одержати кредити дуже складно, бо потрібна певна застава. У більшості випадків у кооперативів немає необхідного майна, яке б могло бути гарантією для банків. Становище поліпшив створений ще в 1998 р. Фонд гарантій кредитів. Для поліпшення фінансування експертами пропонується в кожному кооперативі створити резервний фонд (фонд відповідальності), кошти в який вноситимуть усі члени та який є необхідним у разі банкрутства кооперативу. Величина фонду має бути такою, щоб його коштами можна було покрити всю суму кредиту. Кожний член кооперативу бере на себе зобов'язання внести до фонду суму, пропорційну величині свого обороту. Ця величина не є постійною, вона залежить від величини кредиту й обороту всіх членів, тому має уточнюватися щороку. Існування такого фонду є надійним гарантом для банку в ході кредит-вання кооперативу.

Тривалий час була дуже невигідною система податків. Вона не стимулювала фермерів на створення кооперативів. Згідно з литовськими законами фермери не оподатковуються при виробництві сільськогосподарської продукції, але при створенні кооперативу вони мали сплачувати податки на прибуток як юридичні особи. На думку литовських експертів, кооперативи є частиною господарства його членів, яка надає йому послуги. Отже, є юридично самостійне, але в принципі єдине підприємство з відділеннями, тому нелогічно два рази стягувати податки з одних і тих самих власників. Дослідження литовських учених показують, що в 1998 р. усі наявні в країні сільськогосподарські кооперативи мали майже 100 млн литів щорічного товарообороту, одержаний прибуток становив близько 1,4 млн литів. За рік ці кооперативи мали сплатити понад 5,3 млн литів різних податків. Лише в червні 1999 р. до законів було внесено поправки, згідно з якими кооперативи звільнялися від податків на прибуток, що був одержаний у ході надання послуг своїм членам, причому тільки фізичним особам.

Відсутні правові норми для заснування кредитних сільськогосподарських кооперативів, кооперативів страхування, що знижує можливості самофінансування сільськогосподарських суб'єктів. Крім того:

— у законі не передбачаються гнучкіші форми залучення капіталу ззовні, хоча це важливо для кооперативів, що створюють дрібні фермери, які не мають можливості зробити навіть пайові внески;

— юридична невизначеність діяльності об'єднань фермерів, які є дуже ефективною формою використання машин, техніки та підвищення їх ефективності;

— досі не налагоджене правове регулювання груп виробників, які мають великі можливості для співробітництва та одер-

жання допомоги (особливо в секторах садівництва й овочівництва, а також рибного господарства). Нині в інших країнах ЄС у згаданих сільськогосподарських секторах такі групи активно функціонують.

За останні кілька років держава надає певну допомогу кооперативам: наприклад, у 2004 р. виділено та освоєно близько 6 млн литів для інвестиційних проектів; крім того, за 2002— 2004 рр. кооперативи інвестували 13,3 млн литів, отриманих як допомога від ЄС. Щороку Міністерство сільського господарства Литви виділяє кошти на освітню роботу з питань кооперації (наприклад, у 2004 р. сільськогосподарська палата освоїла 118 тис. литів). Проте ці кошти поки не справляють значного впливу на розвиток кооперації.

Істотною є різниця у величині господарств. Управлінські, економічні, юридичні, соціальні та психологічні труднощі не дають змоги створювати успішні кооперативи. Умови для кооперації в Литві є дуже недосконалими, тому роль кооперативів у виробничій діяльності фермерів є незначною. У разі збільшення фінансової допомоги з боку держави і фондів ЄС ситуація могла б бути кращою.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Назвіть основні результати реформування фінансово-економічної системи Литви.

2. Які основні доходи і видатки місцевих органів влади в Литві?

3. Назвіть основні доходи і видатки державного бюджету Литви.

4. У чому полягають особливості міжбюджетних відносин у Литві?

5. У чому полягає інвестиційна привабливість Литви для іноземних інвесторів?

6. Назвіть особливості фінансів домогосподарств у Литві.