Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 2.14.2. Зайнятість та доходи домогосподарств від виробництва сільгосппродукції

У 2002 р. сільськогосподарські продукти в домашніх умовах, за даними соціологічних досліджень, виробляли 27,1 млн осіб, а в "найгарячішому" місяці (серпні) їх чисельність перевищувала 40 млн. Таким чином, нині сектор самозабезпечення російської економіки охоплює майже четверту частину всього дорослого населення країни, а в пік аграрного сезону рівень зайнятості в ньому наближається до 40 %. Для країни, що перебуває на шляху від індустріального до постіндустріального суспільства, ці показники виглядають більш ніж парадоксально.

З особистим підсобним господарством (ОПГ) так чи інакше були пов'язані 35 % усіх зайнятих в російській економіці. Для 16 % робота в ньому була єдиною формою трудової активності. Іншими словами, діяльність приблизно кожного сьомого зайнятого обмежувалася межами присадибного господарства або дачної ділянки (див. табл. 2.27).

Таблиця 2.27. Зайнятість населення РФ виробництвом сільськогосподарської продукції в домашніх господарствах, 1999-2002 рр.

Не менш виразнішим є зіставлення цих даних із чисельністю зайнятих у "формальному" секторі російського сільського господарства. У 2002 р. у ньому було зосереджено 5,3 млн осіб. Це означає, що "неофіційна" сільськогосподарська зайнятість більше ніж в п'ять разів перевершувала "офіційну". Навіть якщо виключити тих, для кого робота в ОПГ була додатковою, і обмежитися тільки тими, для кого вона була єдиною, "офіційна" сільськогосподарська зайнятість виявляється удвічі менше "неофіційної".

Економічній діяльності домашніх господарств населення властива чітко виражена сезонність. У літній сезон чисельність працюючих у підсобному сільському господарстві зростає майже втричі. Так, у серпні 2002 р. чисельність зайнятих в ОПГ порівняно з лютим була більша на 25 млн осіб.

Особливо слід зупинитися на тому, як сприймають роботу в ОПГ ті, для кого вона є єдиним прибутковим заняттям (тобто первинно зайняті в його ринковому сегменті). Вражає, що як повноцінну зайнятість її розглядають дуже небагато - всього 6,6 %. Водночас 27,4 % вважають себе безробітними, хоча відповідно до загальноприйнятих методологічних критеріїв, їхня діяльність з виробництва сільськогосподарської продукції на ринок має кваліфікуватися (і кваліфікується) як зайнятість.

Важливо зазначити, що в умовах російської економіки робота в ОПГ є переважною формою вторинної зайнятості. Так, за оцінками статистичних органів Росії, у 2002 р. додаткова робота 2,7 млн осіб. Водночас додаткову зайнятість мали 14,9 млн осіб (зокрема майже 2 млн у ринковому і майже 13 млн - у неринковому сегментах). Велику їх частину (більше 90 % ) становлять ті, хто працює в "офіційній" економіці як наймані працівники. "Внесок" тих, хто працював не за наймом - самозайнятих, членів виробничих кооперативів, неоплачуваних сезонних працівників, незначний.

За післяреформений період загальний приріст числа особистих підсобних господарств (всіх типів) становив 20-30 %. Питанням, що становить для дослідників найбільший інтерес, є: наскільки в РФ змінилася структура особистих підсобних господарств у перехідний період?

Кількість сімей з присадибними і польовими ділянками якщо і зросла порівняно з дореформеним часом, то недуже суттєво. В цей час, як і у середині 1980-х років, вона становить близько 16 млн. Площі під присадибними ділянками розширилися більш ніж удвічі - з 3 млн до майже 7 млн га. Зростання площ під ними відбувалося майже цілком за рахунок збільшення середніх розмірів ділянки з розрахунку на одну сім'ю. Якщо в 1986 р. середня величина присадибних ділянок становила всього 0,2 га, то в 2002 р. - вже 0,43 га.

Зростання кількості сімей з дачним господарством (що володіють індивідуальними і колективними садами) було "вибуховим" і сьогодні їх налічується втричі більше, ніж 15-20 років тому; відповідно 4,9 млн і 14,6 млн. Загальна площа "дачних" володінь збільшилася в чотири рази, з 0,3 млн га в 1985 р. до 1,3 млн га в 2002 р. Узяті окремо ці цифри вражають, але разом з тим свідчать, що середня величина дачних ділянок хоч і дещо зросла, але так і залишилася "мікроскопічною" (всього 9 соток). Таким чином, у більшості випадків земельні ділянки, що перебувають в особистому користуванні громадян, є дрібними.

Число сімей, що мають індивідуальні та колективні городи, в першій половині 1990-х років також зросло, збільшившись майже удвічі. Проте потім воно стало поступово скорочуватися і до 2002 р. фактично повернулося на дореформений рівень. Середня величина "городніх" володінь - 10 "соток". За динамікою цих показників можна судити про зміни в уявленнях росіян про вірогідність великомасштабних соціальних катаклізмів. На відміну від дачних ділянок городи слугують єдиній меті - забезпеченню сімей продуктами харчування. Для значної частини населення ризики, пов'язані з неможливістю забезпечити себе продуктами харчування "ринковим" шляхом, залишилися, мабуть, вже у минулому.

Проте необхідно нагадати про важливу особливість виробництва в ОПГ. Річ у тому, що основна частина продукції, яка випускається ними, не надходить на ринок, а використовується безпосередньо всередині домогосподарств. В ОПГ домінує виробництво не для продажу, а для власного споживання. На ринок надходить лише 10 % виробленої картоплі, 8 овочів, 20 м'яса і молока, 8 % яєць.

Відповідно до того, який величезний обсяг трудових ресурсів сконцентрований в ОПГ і наскільки велика частка вироблюваної ним продукції в загальному випуску сільського господарства, природно було б чекати, що надходження з особистих земельних ділянок є найважливішим джерелом забезпечення російських сімей коштами для існування.

Водночас як джерело грошового доходу ОПГ, мабуть, ніколи не відігравало великої ролі. Більше того, з початком реформ відбулося різке зрушення підсобного сільськогосподарського виробництва у бік його подальшої натуралізації. Фактично тільки кошти від продажу м'яса і частково молока (відповідно 30 і 20 % від обсягу виробництва) могли забезпечувати більш-менш солідну надбавку до грошових доходів сільських російських сімей, тоді як вагома частка продуктів, що одержуються від ОПГ, надходила в основному "на стіл".

Узагальнену оцінку внеску ОПГ у добробут російських сімей дають змогу зробити дані обстеження домашніх домогосподарств (ОДГ), що належать до пізнішого часу 1997-2002 рр.

Згідно з цими даними, останніми роками натуральні надходження становили 7-10 % ресурсів російських домогосподарств. Оскільки на харчування витрачається близько половини споживчого бюджету російських сімей, то на частку натуральної продукції ОПГ припадає приблизно 14-18 % вартості харчування. Таким чином нині підсобне сільське господарство забезпечує не більше 24 % всіх продуктів харчування, що споживаються в російських сім'ях. Ця величина видається вагомою, проте не надмірною.

Зрозуміло, за усередненими показниками може приховуватися значна диференціація за різними типами домогосподарств. Перш за все необхідно розмежувати міські та сільські сім'ї.

У 1997-2002 рр. натуральні надходження продуктів харчування забезпечували 4-7 % усіх ресурсів міських домогосподарств і 20-28 % - сільських. На частку продуктів харчування, одержаних за рахунок діяльності в ОПГ, припадало 3-4 % споживчих витрат міських сімей і 20-29 % - сільських. Стосовно витрат на харчування вони становили 7-9 % в містах і 36-45 % на селі. Привертає увагу, що з погляду добробуту сімей значення ОПГ протягом цього періоду нехай поволі, але знижувалося. У будь-якому разі можна констатувати, що для городян продукція ОПГ вже не має серйозного значення: відмова від неї означала б зниження рівня споживання всього на 3-4 %.

Інакшою є ситуація з сільськими домогосподарствами. Очевидно, що ОПГ є для них одним із найголовніших і найдоступніших джерел поповнення сімейного бюджету - більшою мірою натуральними продуктами, меншою - грошовими надходженнями. Але і для сільських сімей значимість цієї діяльності, як можна переконатися, стала поступово знижуватися і нині їх сімейні бюджети залежать від неї не більше, ніж на 20 %.

Проте для бідних сімей значення ОПГ може бути набагато вищим, ніж демонструють усереднені показники. Саме для них надходження з присадибних і дачних ділянок можуть відігравати роль головного джерела коштів існування. Навпаки, для заможних сімей активність в ОПГ взагалі може бути позбавлена якого б то не було економічного сенсу.

Дані ОДГ підтверджують, що для сімей з низькими доходами натуральна продукція підсобного сільського господарства справді має набагато важливіше значення, ніж для сімей з високими доходами. Неважко помітити, що з підвищенням рівня добробуту частка натуральних надходжень у ресурсах, що споживаються, поступово знижується. Так, для домогосподарств вищої децильної групи вона є у два-три рази нижчою, ніж для домогосподарств нижчої децильної групи.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що є очевидна невідповідність між гігантськими затратами праці в секторі ОПГ, з одного боку, і його більш ніж скромним внеском у добробут і споживання російських домогосподарств - з іншого.