Фінанси: курс для фінансистів - Оспіщева В.І. - 3.2. Розвиток фінансової науки в Росії

Одним із перших російських авторів праць у галузі фінансів був І.С. Пересвєтов. Він підтримував ідею стосовно збільшення доходів казни з метою посилення військової потужності держави, централізації ресурсів і зменшення витрат на систему намісництва, відміни інституту митарів.

Ідеї меркантилізму в Росії вперше висловив видатний дипломат 60-х років XVII ст. А.Л. Ордін-Нащокін (1605—1680). Найвиразніше його економічні погляди відображено у "Псковському Положенні" (1667) та "Новоторговому Уставі" (1667), автором і редактором яких він був. Поняття торгівлі розглядав не тільки як одне з важливих джерел доходів держави, а й як галузь господарства, що активно сприяє зростанню народного достатку. Водночас А.Л. Ордін-Нащокін розумів, що торгівля зокрема зовнішня, в Росії розвинена недостатньо. На його думку причина цього полягає у бракові капіталу, засиллі іноземних купців, котрі проникали на російський ринок.

І.Т. Посошков (1652—1726), автор знаменитого твору "Книги про вбогість та багатство" (1724), також був прихильником активного торговельного балансу, стверджуючи, що коли Росія більше продаватиме й менше купуватиме, то гроші залишатимуться в ній, а не відпливатимуть за кордон. Його вважають номіналістом, адже він стверджував, що гроші "створює" цар, який може перетворити копійку на карбованець, достатньо лише поставити відповідний штамп.

І.Т. Посошков розрізняє два види багатства: багатство держави (доходи казни) і багатство народу (народне господарство), ставлячи на чільне місце саме багатство народу. Він рекомендував не розоряти платників податків надмірними поборами: податки варто брати з землі, за податкову одиницю прийняти десятину; також радив перейти до єдиного 10-відсоткового податку, а мито сплачувати один раз із кожної одиниці товару.

У другій половині XVІІІ ст. з'явилася низка робіт у сфері теорії фінансів. Найбільш яскравою, такою, що має виражений антикріпосницький характер, була праця А.Я. Поленова "Про кріпосне полягання селян у Роси", за яку в 1766 р. автор одержав премію Вільного економічного товариства.

У цій роботі вперше у вітчизняній літературі застосовується термін "податок", А.Я. Полєнов підтверджує потребу майнового страхування, аналізує та критично оцінює податкову систему. Автор вважав: якщо селяни отримають достатню кількість землі, то у відповідь вони будуть охоче платити встановлені податки і збори.

Не використовуючи поняття "страхування", А.Я. Поленою вказує, що у разі повені, "падіння" худоби, неврожаю хліба чи інших лих селянські господарства потребують економічної підтримки: або грошима, або через податкову систему Росії.

Уперше в опублікованій літературі термін "фінанси" як наукове поняття був ужитий у передмові до виданої в 1767 р. Московським університетом книзі "Переклади з енциклопедії". У цій праці термін "фінанси" трактується як "...розділи, що належать до державних доходів", тобто вперше поняття "фінанси" використано в значенні, ідентичному сутності терміна "казна".

XVIII ст. завершується роботами першого ідеолога й теоретика народної революції в Росії О.М. Радищева. До найцікавіших економічних його праць належать: "Лист про Китайський торг", "Описмого володіння", "Записка про податі Петербурзької губернії" і нескінчений рукопис "Торгівля", одна частина якої — "Записки про податі" — повністю присвячена податковій політиці держави.

О.М. Радищеву вперше в російській науці дослідив сутність поняття податки, їх природу, охарактеризував усі види податків, відокремивши прямі від непрямих. При цьому він окремо досліджував податки з міського і сільського населення.

Повільний розвиток фінансової науки в Росії пояснюється застійним характером економіки, незмінністю виробничих відносин. Не випадково з розвитком економіки Росії останньої чверті XIX — на початку XX ст. збігається і бурхливий розвиток фінансової науки, супроводжуваний величезною кількістю публікацій з питань фінансів.

Зі створенням у 1802 р. Міністерства фінансів термін "фінанси" входить у науковий обіг. Проте до 1835 р., коли в російських університетах почали викладати курс фінансового права, "фінанси" як самостійна наука не виділялися, а розглядалися тільки як складова політекономії. У практиці частіше використовувалося поняття "казна". У ліпшому разі за допомогою одного з цих термінів пояснювався інший.

На початку XIX ст. опублікували роботу М.І. Тургенєва "Досвід теорії, податків", що є теоретичним обґрунтуванням об'єктивної необхідності податків, їх ролі в економічному житті держави і населення. Автор стверджував, що фінансова наука має право на існування, проте вчення про податки — частина політичної економії. Наприклад, він аргументував поділ податків на прямі й опосередковані, сформулював нову класифікацію податків залежно від джерел доходів, увів у науковий обіг термін "акциз" (тлумачив його як мито на предмети внутрішнього споживання), а знецінення грошей назвав додатковим податком, до того ж найнесправедливішим. М.І. Тургенєв рекомендував урядові враховувати економічні можливості населення у процесі введення податків, не допускати надмірних витрат, які перевищували б наявні доходи. Тургенєв обґрунтував положення, що об'єктом оподаткування має бути чистий дохід, а не капітал. Значно пізніше це положення розвинув російський економіст українського походження І.І. Янжул.

Видатним державним діячем і першим виконавцем управлінських та фінансових реформ у Росії на початку XIX ст. був ММ. Сперанський, який вважав, що для усування хронічного бюджетного дефіциту Росії потрібно зменшити державні видатки, припинити небезпечну практику казначейства щодо випуску асигнацій та збільшення податків. На його думку, паперових грошей в обігу має бути стільки, скільки є капіталів і кредитних паперів.

Відомим економістом початку XIX ст. був М.С. Мордвинов — президент Вільного економічного товариства. Він розумів призначення банків у концентрації грошових капіталів та їх постійному грошовому обігу, що сприяє збільшенню суспільного багатства. На його думку, в Росії вкрай необхідно створювати приватні банки з метою активізації підприємницької діяльності; дав негативну оцінку діяльності Держбанку, який постійно бере участь у покритті бюджетного дефіциту.

У праці "Міркування про користь, що може послідувати від установи приватних по губерніях банків" (1813) багато уваги приділено питанням податків. М.С. Мордвинов ставить завдання — забезпечити стійкість державних доходів. Причину порівняльного багатства Англії (щодо Франції) він пояснює двома причинами:

1) податки стягуються не з капіталу, а з доходів від капіталу;

2) перехід від натуральних до грошових податків і відповідність величини податку до рівня доходу ("зрівняні по всіх станах оклади").

Значущими для теорії фінансів є дослідження таких авторів кінця XIX ст., як В.А. Лебедєв, І.І. Янжул, С.Ю. Вітте, І.Х. Озеров.

Стан фінансової науки в Росії кінця XIX ст. якнайповніше відображений у роботах академіка І.I. Янжула, котрий вважав, що "предметом фінансової науки є дослідження способів якнайкращого задоволення матеріальних потреб держави". Автор ще дає таке визначення цієї науки: "Фінансова наука — вчення про суспільне господарство, що має завданням виклад тих правил, які повинні бути дотримані при добуванні матеріальних коштів, потрібних для виконання суспільних цілей". Тобто, І.І. Янжул виключає з предмета науки фінансів учення про державні витрати, вважаючи, що ці питання настільки пов'язані з власне поняттям "держава", що їх мають вивчати у науках про державне і політичне право. Академік зазначав, що саме станом фінансів визначається могутність держави: "фінанси е мірилом добробуту країни, мірилом цивілізації".

Слід звернути увагу на особливі заслуги в розвитку фінансової науки IJX. Озерова. Його підручник "Основи фінансової науки", що неодноразово видавався, і нині є науковим доробком із найповнішим викладом багатьох фундаментальних положень. За визначенням І.Х. Озерова, "фінансова наука вивчає фінансове господарство, тобто сукупність відносин, що виникають на основі добування союзами публічного характеру матеріальних засобів".

Автором фундаментальної праці з теорії фінансів у вітчизняній фінансовій науці був професор Санкт-Петербурзького університету ВА. Лебедєв, який опублікував роботу "Фінансове право" в 1882—1885 pp. Він мав намір видати чотири томи: другий і третій передбачалося присвятити викладенню теорії та складу державних доходів, а четвертий — державному кредитові. Робота залишилася незавершеною. Друге видання першого тому опублікували в 1889—1893 pp. Окрім трьох випусків, у цьому томі був додаток з оглядом бюджетів Росії (з 1862 p.), Англії, Франції, Німеччини, Голландії, Австрії, Італії, Іспанії, Португалії, США та ін. За деякими показниками автор здійснив порівняльний аналіз бюджетів окремих країн. Цінність праці В.А. Лебедєва полягає насамперед у тому, що він проаналізував розвиток фінансової системи та фінансової науки майже за весь період історії суспільства.

Важливе значення для вивчення фінансів у Росії періоду капіталізму має праця 20-го міністра фінансів Росії С.Ю. Вітте "Конспект лекцій про народне і державне господарство". Під час його перебування на посаді міністра, фінансову систему Російської імперії реорганізували відповідно до потреб монополістичного капіталізму. У творі детально охарактеризовано розвиток фінансів з кожного виду доходу бюджету, наведено історичні відомості з моменту їх виникнення. На відміну від багатьох визнаних учених, СЮ. Вітте найближче підійшов до сучасного розуміння системи фінансів, включивши сюди не тільки доходи і державний кредит, але й витрати.

До початку XX ст. належить поява перших великих робіт М. Боголєпова, В. Твердохлєбова, А. Буковецького, П. Гензеля та ін. Після підручника І.Х. Озерова найвідомішою працею в галузі фінансової науки на початку XX ст. вважають "Вступ до фінансової науки" А.І. Буковецького. Книгу видали 1929 р. й протягом першої половини XX ст. вона була найліпшим навчальним посібником, який містив дев'ять розділів, у тому числі вчення про видатки, доходи, публічний кредит, бюджет, фінансовий контроль, фінансове управління, місцеві фінанси тощо.

На жаль, роботи в галузі фінансової науки Росії радянського періоду на сьогодні є не досить популярними.

Нині суттєве значення мають праці вченого-економіста члена-кореспондента РАЕН Л.А. Дробозіної — автор підручника "Фінанси і кредит у СРСР", монографій "Фінанси. Грошовий обіг. Кредит", "Нові явища в сфері державних фінансів", "Фінансова і грошово-кредитна системи Англії" та ін., в яких розглядається сутність і функції фінансів, фінансова система та її ланки, державні фінанси. Вона також була відомим фахівцем із фінансів країн Західної Європи.

Відомими фінансистами, котрі досліджують питання фінансів (грошової системи, грошового обігу, кредитної системи, ринку цінних паперів, міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин) є члени-кореспонденти РАЕН професори Г.Б. Поляк, Є.Ф. Жуков.

Фінансист, який висвітлює проблеми фінансового аналізу, — B.З. Ковальов. Відомі його книги "Фінансовий аналіз: Управління капіталом. Вибір інвестицій. Аналіз звітності", "Вступ у фінансовий менеджмент", де він дає характеристику основних категорій, методів і принципів фінансового аналізу, методів прогнозування можливого банкрутства, оцінки ризиків, критеріїв оцінювання фінансових активів, інвестиційних проектів, методів управління оборотними засобами.