Фінансова система України - Карлін M.I. - 11.2. Особливості фінансів домогосподарств у різних регіонах України

Фінансовий стан домогосподарств в Україні суттєво залежить від рівня депресивності регіону. Зараз поглиблюються диспро­порції в оплаті праці не тільки між галузями, а й усередині них, а також між регіонами України. Наприклад, у Тернопільській, Волинській, Львівській, Хмельницькій областях показник зрос­тання середньої зарплати вдвічі нижчий, ніж у Києві, Донецькій чи Запорізькій областях. До того ж знову повертаються часи, коли зарплата в державі залежить не від особистого трудового внеску, кваліфікації та професіоналізму, а від того, в якій га­лузі людина працює та в якому регіоні живе.

Необхідно враховувати, що прожитковий мінімум у всіх ре­гіонах України різні, при цьому різниця сягає 40—60 %. Тому, на думку доктора економічних наук Г.Т. Кулікова, замість єдиної мінімальної зарплати треба практикувати встановлення регіональних і місцевих мінімальних заробітних плат, хоча ця ідея поки не сприймається керівництвом держави.

Серйозну увагу слід приділити прожиткового мінімуму в регіоні. Дуже важливо включити до набору послуг, які врахову­ються під час визначення прожиткового мінімуму, витрати на оплату житлово-комунальних послуг, звернути увагу на наслідки комерціалізації освіти, охорони здоров'я тощо, що знач­но збільшило витрати домогосподарств.

Проведений відомим українським ученим Ф. Заставним аналіз депресивності регіонів України виявив такі результати (табл. 11.3).

На основі експертних оцінок Ф. Заставний виділив чотири "найрезультативніші" показники, за допомогою яких пропо­нується визначати рівні депресивності:

- грошові доходи населення;

- рівні зайнятості населення;

- кількість безробітного населення;

- інвестиції в основний капітал.

Перший (найвищий)рівень депресивності мають Чернівець­ка і Тернопільська області (за ранжуванням показників вони відповідно займають перше і друге місця).

Другийрівень депресивності утворюють Івано-Франківська, Рівненська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька і Хер­сонська області.

До третього рівня депресивності належать Львівська, Во­линська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська і Сумська області.

Четвертим (найнижчим)рівнем депресивності оцінюються всі інші регіони України.

Аналіз таблиці свідчить, що наведені в ній показники дають змогу досить однозначно визначати рівні депресивності регіонів України. Стосовно цього принципових сумнівів не виникає. З чотирьох показників табл. 11.3 за всіма регіонами два з них — Тернопільська і Чернівецька області — мають найвищі показ­ники депресивності. За рангами депресивності названі області в 2003 р. відповідно займали три Других та одне перше місця, та одне перше, два треті і одне 14—15 місця (по Чернівецькій обл. у 2002 р. — три перші і одне третє місця). Щодо визначення ре­гіонів із найнижчою депресивністю, то тут також суттєвих сум­нівів не виникає. Наприклад, ранги депресивності найбільш промислово розвинених регіонів (Києва, Дніпропетровської, До­нецької, Харківської, Запорізької, Одеської, Полтавської облас­тей) низькі, наближаючись до величини рангу 20.

На рівень доходів домогосподарств впливає і той факт, де воно знаходиться — в сільській місцевості чи в місті.

Певне уявлення щодо структури сукупних ресурсів сільсь­ких домогосподарств і джерел їх надходжень, а також зрушень у них за 2000—2004 pp. дають статистичні та розрахункові дані табл. 11.4, узагальнені докторами економічних наук І.В. Прокопою і Д.Ф. Крисановим.

Привертає увагу та обставина, що незважаючи на такий до­сить короткий проміжок часу (лише чотири роки) обсяги сукуп­них ресурсів сільських домогосподарств суттєво зросли, а струк­тура значно трансформувалася. Зокрема, за величиною частки в загальному обсязі сукупних ресурсів на перше місце у 2004 р. висунулися надходження від пенсій, стипендій, допомоги (28,4 % по Поліському району), а на друге — від оплати праці (відповід­но 24,3 %), що в сукупності становить більше половини від усьо­го обсягу — 52,7 % (по Україні ще вище — 54,6 %). У 2000 р. їх частка становила менше третини — 31,3 % (по Україні—32,1 %). Водночас більш як удвічі зменшилася частка (з 44 % до 21,1 % у 2004 р.) вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та самозаготівель (табл. 11.4). Це свідчить про те, що більше половини обсягу сукупних ресурсів сільських домогосподарств у грошовій формі надходить зі стабільних джерел.

Відповідно до досліджень І.В. Прокопи і Д .Ф. Крисанова особливий інтерес становлять дві статті: доходів від продажу сільськогосподарської продукції та доходів від підприємницької діяльності і самозайнятості. В зазначений період їх частка дещо зросла: з 12 до 13,3 % по Поліському району в цілому від продажу виробленої в особистому господарстві продукції та з 0,6 до 1 % — від підприємницької діяльності та самозайнятості. Це менше, ніж по Україні загалом (відповідно, частка зросла до 14,2 і до 3,8 %). Однак відносні показники внаслідок значного розриву в абсолютних значеннях сукупних ресурсів не дають можливості об'єктивно оцінити зміни, що відбуваються за цими складовими, надходжень до сільських домогосподарств.

Аналіз даних табл. 11.5 свідчить, що за чотири роки доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості за сільськи­ми домогосподарствами Поліського району зросли втричі (до 2,91 грн. у розрахунку на одного члена сім'ї на місяць), але це вчетверо менше, ніж у середньому по Україні — 11,89 грн.. Щодо доходів від продажу сільськогосподарської продукції, то вони збільшилися удвічі (до 38,8 грн.), однак це дещо менше, ніж за­галом по Україні, — 44,5 грн. (на одного члена сім'ї на місяць). Результати цього аналізу побічно свідчать про те, що незважа­ючи на кращі природно-економічні умови господарювання в поліських областях, особистий сектор використовує їх неповною мірою.

Беручи до уваги специфічні відмінності Поліського району (розосередженість трудових ресурсів села, багаті на корми при­родні луки і пасовища, низький рівень розвитку індустріальних видів діяльності тощо) з метою розширення зайнятості сільсько­го населення в агропромисловому виробництві важливо сповна використати його потенціал.

Водночас необхідні значні зусилля, спрямовані на розвиток у сільській місцевості виробничої і соціальної інфраструктури. Досвід країн із розвинутою економікою переконливо довів, що включення фермерських і особистих селянських господарств у ринкові відносини та їх ефективна діяльність тісно пов'язані зі створенням різнопрофільних кооперативів на базі переробних підприємств або за їх участю. Йдеться про інтегровані агропро-довольчі об'єднання, діяльність яких спрямована на виробниц­тво кінцевої продукції (харчових продуктів), а нерідко й їх реа­лізацію. Це передовсім молочарські, молокопереробні та м'ясо-переробні кооперативи із закінченим циклом виробництва (від ферми до столу), підприємства з переробки овочевої і плодово-ягідної продукції та харчової сировини лісового господарства, надання різноманітних послуг дрібним товарним господарствам (із закупівлі та збуту продукції, сервісного обслуговування тощо). Без активної реалізації зазначених заходів поширювати­меться незворотний процес руйнування сільського життєвого середовища.

Таблиця 11.4. Структура сукупних ресурсів сільських домогосподарств

Таблиця 11.5. Динаміка надходження доходів від окремих видів діяльності до сільських

Обґрунтовуючи напрями підприємницької діяльності на сільських територіях Полісся, першочергову увагу слід приділити сільськогосподарським підприємствам, розвиток яких зорієнтований на розширення аграрного виробництва, зокрема, збільшення вирощування трудомістких культур (льону, картоп­лі, хмелю, овочів, продукції тваринництва та кормової бази для нього), упровадження первинної промислової обробки аграрної сировини та створення з цією метою об'єктів переробки і сезон­ного зберігання продукції.

Проблеми, що спонукали до скорочення виробництва, гальмують відродження і розширення аграрних і переробних видів діяльності на потенційно спроможних сільськогосподарських підприємствах різних форм власності та господарювання. Це переважно пов'язано з непередбачуваним характером змін еко­номічної ситуації: значним зниженням цін на аграрну сирови­ну в урожайні роки, при тому, що всі інші учасники агропродовольчого ланцюга істотно підвищують вартість товарів і послуг, які вони надають агровиробникам.

Оскільки держава дотепер не спромоглася запровадити сис­тему ефективних механізмів підтримки вітчизняного агротоваровиробника, то переважна частина економічних негараздів і прямих збитків перекладається на аграрні підприємства.

Однак навіть у таких непростих економічних умовах держа­ва має вишукувати нові та адаптувати до вимог світових інституцій традиційні напрями підтримки агроформувань у їх прагненні до відродження виробництва та розширення підприємницької діяльності. Треба звернути увагу на комплекс заходів, спрямованих на поліпшення економічних умов виробництва аграрної продукції, підвищення рентабельності господарювання в сільському господарстві і на цій основі — збереження і роз­ширення сфери докладання праці.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Які зміни відбулися у фінансах домогосподарств в Україні
2. за роки реформ?
3. Як в останні роки змінилися доходи і видатки ваших домогосподарств?
4. Чому є значні відмінності у доходах домогосподарств у
5. різних регіонах України?
6. Як легалізувати тіньові доходи домогосподарств в Україні?
7. Що із зарубіжного досвіду в цьому питанні можна використати у нашій країні?
8. Як ви ставитеся до ідеї соціальної реприватизації в Украї­ні? Як це може вплинути на доходи домогосподарств у нашій країні?
9. Що робить Українська держава для збільшення фінансо­вих ресурсів домогосподарств у сучасних умовах і наскільки це ефективно з фінансового погляду?