Фінансовий менеджмент - Крамаренко Г.О. - 11.3. Традиційні методи короткострокового і середньострокового фінансування

Успішність повсякденної діяльності підприємства значною мірою визначається ефективністю управління короткостроковими активами і пасивами. Для фінансування поточної діяльності підприємство, крім власного капіталу, використовує короткострокові позикові джерела фінансування, у тому числі короткострокові кредити, кредиторську заборгованість тощо. Залучення підприємством цих джерел фінансування призводить до формування поточних пасивів.

Завдання комплексного оперативного управління оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями зводяться до такого:

- моделювання величини оборотних активів і факторів, що її визначають;

- визначення планової потреби в оборотних активах;

- вибір стратегії фінансування оборотних активів підприємства;

- визначення політики комплексного оперативного управління оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями.

У процесі здійснення поточної фінансово-господарської діяльності підприємство закуповує сировину і матеріали, оплачує транспортні та інші послуги, несе витрати на зберігання товарно-матеріальних запасів, надає відстрочки за платежами покупцям (клієнтам). Тому постійно виникає потреба в ліквідних коштах, тобто у власних оборотних коштах. Вони являють собою різницю між оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями. Це вільні кошти, що знаходяться в обороті підприємства.

Власні оборотні кошти часто називають чистим оборотним капіталом (ЧОК) або фінансово-експлуатаційними потребами підприємства (ФЕП). Для того, щоб підприємство не втратило свою платоспроможність, рекомендується їх мінімальна величина не нижче 10% від загального обсягу оборотних активів.

Існує два варіанти визначення величини чистого оборотного капіталу1:

1-0 варіант. ЧОК =ВК + Д3- НОА, (11.15)

2-й варіант ЧОК- ОА - КО. О1-16)

дебК- власний капітал;

ДЗ- довгострокові зобов'язання;

НОА - необоротні активи;

ОА - оборотні активи;

КО - короткострокові зобов'язання.

При від'ємному значенні чистого оборотного капіталу потребу підприємства в ліквідних коштах покривають за рахунок кредиторської заборгованості або короткострокових банківських кредитів.

Поточні фінансові потреби обчислюють за формулою:

де ПФП- поточні фінансові потреби підприємства; ГК - грошові кошти; КЗ - кредиторська заборгованість. Поточні фінансові потреби роблять серйозний вплив на фінансовий стан підприємства, оскільки вони характеризують його потреби в короткостроковому банківському кредитуванні. Відносну величину ПФП розраховують за формулою:

де ОЛсрр - середньорічний обсяг продажів.

Підприємство зацікавлене у скороченні показників окремих елементів оборотних активів і збільшенні середнього строку погашення кредиторської заборгованості з метою зниження загального періоду оборотності оборотних активів. Це необхідно для того, щоб у підприємства не було дефіциту готівки. Бажано також, щоб кредити у більшому обсязі перекривали дебіторську заборгованість.

У теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування оборотних активів залежно від вибору джерел покриття варіюючої їх частини, тобто вибору відносної величини чистого оборотного капіталу. Вибір моделі стратегії фінансування зводиться до виділення відповідної частки капіталу, яка розглядається як джерело покриття оборотних активів.

Відомі чотири моделі поведінки: ідеальна, агресивна, консервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована на підставі суті категорій "оборотні активи" і "короткострокові зобов'язання". Модель означає, що оборотні активи за величиною збігаються з короткостроковими пасивами, тобто OA = КО і ЧОК = 0. У реальному житті така модель практично не зустрічається.

Агресивна модель означає, що довгостроковий капітал слугує джерелом покриття оборотних активів, тобто того їх мінімуму, який необхідний для проведення фінансово-господарської діяльності. Балансове рівняння моделі має такий вигляд:

де ОА^-системна частина оборотних активів; ОАт - варіююча частина оборотних активів. У цьому випадку ЧОК = ОА^, а варіююча частина оборотних активів у повному обсязі покривається короткостроковими пасивами.

Вважається, що з позиції ліквідності ця стратегія достатньо ризикована, тому що в поточній діяльності підприємства мінімальним обсягом оборотних активів обмежитися неможливо. Існує високий ризик потенційних втрат разом з можливим значним обсягом одержуваного прибутку.

Консервативна модель передбачає, що варіююча частина оборотних активів покривається довгостроковими пасивами Відсутній ризик втрати ліквідності, тому що не залучається до кредитування кредиторська заборгованість. Чистий оборотний капітал дорівнює за величиною оборотним активам, тобто ЧОК = ОА. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на такому рівні:

Вважається, що з позиції ліквідності консервативна стратегія найменш ризикована. Однак при цьому прибуток підприємства знаходиться на низькому рівні за рахунок збільшення витрат на підтримання надлишкових запасів оборотних коштів.

Компромісну модель розглядають як найбільш реальну, тому що в цьому разі необоротні активи, системна частина оборотних активів і приблизно половина варіюючої частини оборотних активів фінансується за рахунок довгострокових джерел. Тобто ЧОК= ОА^ + О.бОА^. Така стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на рівні, що задається таким рівнянням:

Отже, ми розглянули загальну логіку управління джерелами фінансування поточної діяльності підприємства. Однак у практичній діяльності фінансовому менеджеру необхідно враховувати, що: кредити потребують витрат у вигляді процентів; кредиторська заборгованість з деякою умовністю може бути названа безплатним джерелом фінансування.

Необґрунтоване зростання кредиторської заборгованості є негативним фактором для підприємства. Тому необхідно впроваджувати механізм реструктуризації і конвертації кредиторської заборгованості.

Реструктуризація кредиторської заборгованості передбачає надання підприємству відстрочок і розстрочок зі сплати боргів і може здійснюватися на основі угод з кредиторами або рішення арбітражного суду про визнання підприємства банкрутом.

Важливим фактором підвищення поточного фінансування підприємства є конвертація і капіталізація його кредиторської заборгованості, що передбачають передавання частини акцій підприємства у власність кредиторів.

Конвертація кредиторської заборгованості здійснюється шляхом додаткової емісії акцій підприємства. Величина емісії визначається сумою кредиторської заборгованості перед державним і місцевим бюджетами, а також перед підприємствами паливно-енергетичного комплексу.

Перед здійсненням додаткової емісії акцій проводиться взаємозалік зустрічних боргових зобов'язань. Кредиторам можуть бути запропоновані цінні папери дебіторів підприємства.

Заходи, що проводяться в рамках реструктуризації та конвертації кредиторської заборгованості, впливають на структуру капіталу підприємства. Ці зміни підвищують фінансову стійкість і платоспроможність за рахунок збільшення частки власного капіталу в загальному обсязі фінансових ресурсів підприємства.