Фінансовий ринок - Шелудько В.М. - 19.5. Кредити під заставу та гарантію

Кредити під заставу забезпечуються з боку позичальника заставою його активів. Це один із найдавніших та найпоширеніших видів кредитування. Використання застави дає змогу кредитору уникнути збитків і забезпечити надходження коштів у разі неповернення кредиту, хоча й не усуває ризику невиконання зобов'язань з боку позичальника.

У країнах з розвиненою ринковою економікою надання кредиту під заставу часто свідчить про ослаблену кредитоспроможність позичальника або про бажання банку мати додатковий захист від кредитних ризиків незважаючи на достатню кредитоспроможність клієнта. У країнах з перехідною економікою кредити під заставу є нормою при будь-якому рівні кредитоспроможності позичальника.

На відміну від більш ранніх форм кредитування під заставу сьогодні заставлені активи в багатьох випадках залишаються у володінні позичальника, а застава здійснюється у вигляді уступки права (цесії).

Застава є засобом забезпечення виконання зобов'язань з боку позичальника в обумовленому обсязі й у визначені кредитною угодою терміни. Заставне зобов'язання видається кредиторові з метою підтвердження його права на отримання належної суми коштів у разі невиконання умов угоди. Для оформлення застави складається документ, у якому фіксуються: вид зобов'язання (грошовий, майновий, іпотечний та ін.), його величина, терміни та порядок одержання. Документація по заставі повинна мати юридичну силу для ідентифікації застави, захисту кредитора у разі ліквідації заставлених активів, а також для можливості проінформувати про існування застави інших кредиторів.

Розмір кредиту, як правило, дорівнює ліквідаційній вартості застави (вартості термінової реалізації її на ринку). Оскільки ліквідаційна вартість у більшості випадків менша за оціночну, оціночна вартість застави має перевищувати суму кредиту. В цілому реалізація застави повинна компенсувати кредитору не тільки неповернення кредиту, а й несплачені проценти за ним.

Більш надійними активами як застави є нерухомість та акції, що перебувають в обігу на біржовому ринку. Менш надійними, такими, що можуть мати досить низьку ліквідаційну вартість, є товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість.

При наданні кредиту під заставу потрібно звернути увагу на такі параметри застави:

1) ліквідність;

2) легкість оцінювання застави;

3) можливість продажу застави на ринку;

4) підконтрольність застави, легкість, з якою можна визначити місцезнаходження застави та вступити у володіння нею;

5) моральне старіння.

Інформація про існування, місцезнаходження та стан застави часто є обов'язком позичальника. Тому банку дуже важливо контролювати ці параметри та забезпечити, наскільки це можливо, існування і задовільний стан застави. Для цього спочатку треба перевірити активи, що виступають як застава, щодо цесій чи інших прав на них. У процесі контролю за кредитом слід вести записи та проводити регулярні перевірки місцезнаходження і стану застави. Якщо заставою є товарні запаси, необхідно забезпечити:

а) надання позичальником регулярної інформації про місцезнаходження, склад товарних запасів, що заставлені, про терміни знаходження цих товарів у запасах;

6) подання позичальником письмового підтвердження відсутності інших вимог щодо заставлених запасів;

в) перевезення, якщо це можливо, заставлених запасів на спеціалізовані склади, що перебувають під контролем третьої незалежної сторони.

Застава переважно має використовуватись банком не для поліпшення якості сумнівного кредиту, а як додатковий захід для поліпшення якості стандартного кредиту. Залежно від якості та ліквідності активів, що приймаються у вигляді застав, вони можуть бути оцінені по-різному.

Для забезпечення максимальної вартості застави банки, як правило, встановлюють співвідношення між розміром кредиту та вартістю конкретного забезпечення. Так, для готівки це співвідношення дорівнює 1, для високоліквідних цінних паперів — 0,8, для високоякісної дебіторської заборгованості та майна — 0,6—0,8, для товарно-матеріальних запасів (ТМЗ) — 0,5—0,6.

При аналізі дебіторської заборгованості з метою встановлення відповідного коефіцієнта розглядається диверсифікація заборгованості за термінами та дебіторами. Виявляється прострочена заборгованість. Порівнюються обсяги і терміни дебіторської заборгованості з іншими по галузі. Чим вища якість дебіторської заборгованості, тим більшим буде коефіцієнт перерахунку (до 80%), тим більша частка заборгованості буде прийнята як забезпечення.

Проводити оцінювання ТМЗ, як правило, складніше, ніж оцінювання дебіторської заборгованості. При оцінюванні ТМЗ аналізуються структура та якість запасів, можливість реалізації, стабільність цін, можливість псування чи морального старіння, можлива ліквідаційна вартість, сезонний характер. Чим ближче стадія виробництва до готової продукції, тим більша частка ТМЗ може бути прийнята як застава.

У періоди інфляції вартість застави може зростати, що дає можливість банку повернути позичальнику частину вартості застави. Якщо кредит погашається частками, банк може встановити механізм періодичного зменшення вимог до застави.

Кредити під гарантію, як і кредити під заставу, є одним із основних способів захисту кредитора від втрат при невиконанні зобов'язань з боку позичальника.

Гарантією називають письмове зобов'язання третьої особи сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. При наданні кредиту під гарантію банк повинен мати достовірну фінансову інформацію не тільки про позичальника, а й про того, хто гарантує повернення кредиту.

Гарантія є умовним зобов'язанням, тобто позабалансовою статтею гаранта. Тому для правильної оцінки кредитного ризику важливо оцінити ризиковість як балансових, так і позабалансових операцій гаранта. У разі, коли гарантом виступає банк, треба крім оцінки його фінансового становища звернути увагу на загальний обсяг гарантій, виданих цим банком.

Гарантія може бути видана як на частину кредиту, так і на всю його суму. При наданні кредиту під гарантію банк повинен передбачати такі умови договору з гарантом, які б забезпечували йому вчасне повернення кредиту при будь-якому фінансовому становищі позичальника. Треба з обережністю ставитись до обмежень, які дають змогу звертатись за відшкодуванням до гаранта лише у випадку, коли реалізовані всі можливості щодо стягнення боргу з позичальника. В цьому разі процес повернення боргу може тривати досить довго.

Гарантії поділяють на:

1) забезпечені та незабезпечені. У разі забезпеченої гарантії застава має перевірятися так, як і в кредитах під заставу;

2) обмежені і необмежені. У разі необмеженої гарантії гарантується весь обсяг заборгованості одного позичальника одному банку. Необмежені гарантії, як правило, незабезпечені, тому важливо їх періодично обновляти та перевіряти кредитоспроможність гаранта;

3) особисті та корпоративні. Особисті гарантії надаються приватними особами, корпоративні — фінансовими інститутами чи корпораціями.