Фінансовий ринок - Шелудько В.М. - Розділ 20. ВАЛЮТНИЙ РИНОК

20.1. Валюта і валютний курс

Валюта України — це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Іноземна валюта — цс іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Іноді під валютою України розуміють як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у цій валюті, а під іноземною валютою — як власне іноземну валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах.

Валютні цінності є більш широким поняттям, що включає національну та іноземну валюти, платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах, а також банківські метали (золото, срібло, платину, метали платинової групи у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів).

Суб'єктів ринку, що проводять операції з валютою, поділяють на дві основні категорії: резидентів та нерезидентів. Такий поділ пов'язаний із різним характером регулювання діяльності тих, хто здійснює свою діяльність відповідно до вітчизняного законодавства, та тих, хто функціонує в законодавчому оточенні іноземних держав. До резидентів на українському валютному ринку належать:

• фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність відповідно до законів України;

• дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності. Нерезидентами на українському валютному ринку є:

• фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

• юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місце-знаходжепням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

• розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійспюють підприємницької діяльності відповідно до законів України.

Можливість обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни характеризується таким поняттям, як конвертованість. Конвертованість — це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. Валюта може бути більш чи менш конвертованою. За умови повної конвертованості будь-яка фізична чи юридична особа може без перешкод брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень та втручання держави.

У країнах з вільноконвертованою валютою практично немає будь-яких обмежень як для резидентів, так і для нерезидентів на проведення операцій з валютою. В країнах з частково конвертованою валютою існують обмеження на деякі види валютних операцій або для певних учасників ринку (резидентів чи нерезидентів). Нарешті, не-конвертована валюта не може обмінюватись на іноземні валюти. До країн з неконвертованою валютою належать, як правило, країни залежні, зі слабко розвиненою економікою. Існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному регулюванню.

На території України єдиним законним засобом платежу, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, є валюта України. Конвертованими в Україні вважаються іноземні валюти, що віднесені до цієї категорії Національним банком України.

Валютний курс визначає співвідношення між двома валютами, за допомогою якого відбувається обмін однієї валюти па іншу, тобто це ціпа, за якою може бути продала або куплена валюта однієї країни, виражена в валюті іншої країни. Найчастіше курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту.

Для встановлення курсів іноземних валют відносно національної використовується валютне котирування. Котирування здійснюють центральні або найбільші комерційні банки країн. На національних ринках набір валют, що котируються, може значно відрізнятись. Це залежить від специфіки національного валютного ринку.

У більшості країн використовується пряме котирування іноземної валюти, при якому до одиниці іноземної валюти прирівнюється відповідна кількість одиниць національної валюти. При непрямому котируванні (використовується у Великій Британії та деяких інших країнах) до одиниці національної валюти прирівнюється певна кількість одиниць іноземної валюти.

При котируванні валют визначаються курси попиту та пропозиції. Курс попиту (bid) є курсом, за яким фінансові посередники (найчастіше комерційні банки) купують, а споживачі продають валюту. За курсом пропозиції (offer) фінансові посередники продають, а споживачі купують валюту. Різниця курсів, або спред попиту-пропозиції (bid-ask spread), є прибутком фінансових посередників.

Для визначення курсу національної валюти використовують різні методи. Одним із традиційних методів визначення валютного курсу є метод, що грунтується на порівнянні ринкових цін на золото. При цьому порівнюються ціни на золото в іноземних та в національній валютах і визначається поточний валютний курс.

При встановленні валютного курсу методом "споживчого кошика" визначається ціна стандартного набору товарів та послуг ("споживчого кошика") в різних валютах. Порівнянням цін "споживчого кошика" в різних валютах з ціною в національній валюті визначається відповідний валютний курс.

Ще одним ефективним методом визначення валютного курсу, що враховує не тільки поточну ситуацію в економіці, а й середньо- та довгострокові перспективи розвитку, є метод, що грунтується на порівнянні ефективних виробничих витрат. При визначенні валютного курсу цим методом порівнюються показники продуктивності праці, рівні заробітної плати, рівні ринкових процентних ставок тощо.